— Коли син пропав, у поліції сказали, щоб сама їхала в Польщу його шукати. Додумалися таке порадити бабі з дитиною на руках, — каже 71-річна Таїна Олексіївна з села Козачки Лановецького району на Тернопільщині.
Майже сім місяців шукала сина, який поїхав на заробітки. Знайшли після того, як онука 10-річна Софія ПОГОРІЛЕЦЬ написала про зниклого батька в соцмережі “Фейсбук”.
Онуку Таїна Олексіївна виховує з чоловіком. Батько дівчинки майже 2,5 року живе й працює у Польщі. У квітні перестав дзвонити.
— Ми набирали за кількома номерами, які нам лишив син, але відповіді не було, — розповідає Таїна Олексіївна. — Тільки по-польськи щось говорило. Знайомі підказали, що номери відключені. Не знала, чи живий син. Поїхала до Тернополя, написала заяву на розшук. Кілька разів навідувалась у поліцію, а вони тільки розводили руками. Казали, нічого вдіяти не можуть. Просила поліцейських хоча б запит якийсь дати. Вони й цього не робили. Якби мала можливість, то сама поїхала б у Польщу. Швидше було б.
Недавно сиділи з онукою на кухні, — продовжує. — Софія сумна була. Шукала в планшеті фотографію батька. Я в техніці не розбираюся. Спитала онучку, чи могла б вона викласти оголошення про його розшук в інтернеті. Вона так і зробила. За 2 години нам почали дзвонити люди, які бачили зниклого. Одна жінка з Новограда-Волинського з ним працювала довго. Запевнила, що живий-здоровий. Сама подзвонила в Польщу й навела шуму. Того ж вечора син нам передзвонив. Виявилося, втратив телефон, а з ними і всі наші номери. Поліція скільки шукала — не знайшла, а Софії вдалося, пише Газета По-Українськи.
Таїна Олексіївна із чоловіком раніше жила в Тернополі. 10 років тому вийшла на пенсію. Переїхала в село до батьківської хати.
— Син давно з колишньою невісткою розлучився. Вона пішла нову сім’ю собі влаштовувати. Син поїхав на заробітки. Дитину на мене лишив, — розповідає. — Коли йшли Тернополем, а мала бігла до мене зі словами “матусю”, молоді жінки озиралися. Думали, на старості баба з ума зійшла. То ледве перевчила онуку мене так називати. Зараз каже по-різному, але “бабуся” рідко вживає.
Син працює на меблевій фабриці. Більше ніж за два роки від нього отримали тільки одну сумку. Каже, нема ким передавати, бо в селі живе. Про матір Софії довго не чули. Цього року приїхала на день народження доньки. Показала 10-місячну сестричку. Я хворіла тоді, лежала. Вона зайти не захотіла. Софія повернулася до хати й сказала: “У мами нова сім’я вже”.
Софія добре вчиться у школі. Бабі допомагає поратися по господарству.
— Онука до всього намагається братися, — каже Таїна Олексіївна. — Але вона ще мала, тому важкого не даю їй робити. Тримаю дві корови. Софія, бува, вирве у мене відро й побіжить до однієї швидко, щоб першою почати доїти. Психологічно вона набагато доросліша за свій вік. Тільки за батьком інколи сумує.
