3 грудня у ГО «Тернопільський прес-клуб» волонтери, психотерапевти та офіцери говорили про проблеми демобілізованих бійців АТО та шляхи їх вирішення.
– Нині на базі штабу «Самооборони Майдану Тернопільщини» діє центр допомоги демобілізованим бійцям, – розповідає волонтерка Ліля Мусіхіна. – З початку війни ми допомагаємо всім необхідним бійцям на передовій, а тепер до нас уже почали звертатися демобілізовані, які повернувшись з війни, стикнулися з багатьма проблемами. Коли ми почали з ними працювати, то зрозуміли, що суспільство не було готове, що в нього ввіллються демобілізовані учасники АТО. А хто такі демобілізовані? Це люди з травмованою психікою, яким потрібно пройти соціальну адаптацію, потрібно знайти роботу, інтегруватися знову у те русло життя, що було до війни. Потрібно знайти порозуміння у сім’ї, бо там теж виникають проблеми. Наприклад, на дружину звалися обов’язки чоловіка і ось вона думає, що коли він повернеться, то відразу забере від неї частину тих обов’язків. Але все не так швидко відбувається, бо додому повертається вже зовсім інша людина, яка потребує допомоги і підтримки. Дуже часто чоловіки повертаються з війни з різними травмами, з контузіями, відтак серед сімей демобілізованих високий відсоток розлучень.
За словами Лілі Мусіхіної, ще одна проблема полягає в тому, що демобілізованих бійців не завжди добре приймають на роботі, бо на своє попереднє місце роботи вони повертаються інакшими. Не завжди роботодавець готовий терпіти людину, яка почувши голосні звуки, може впасти на підлогу, або людину, яка раптово стає агресивною, або того, хто починає заглядати в чарку. А ця проблема, на жаль, є.
– Кожен випадок індивідуальний, – каже Ліля Мусіхіна. – Є, наприклад, сім’ї демобілізованих, у яких є діти-інваліди, то ми їм також допомагаємо. Допомагаємо й родинам поранених на війні, і родинам загиблих. Тепер перед нами стоїть нове й основне завдання – вирішувати проблеми сімей демобілізованих і мобілізованих учасників АТО. Людина повинна почувати, що про неї піклуються і чоловік, якого мобілізували, має бути певний, що якщо не дай Бог з ним щось трапиться, його діти не будуть голодні.
З розповіді голови громадської волонтерської організації «Спілка бійців та волонтерів АТО «Сила України» Зеновія Гладчука, демобілізовані, переважно, не хочуть нікуди звертатися за психологічною допомогою, бо не визнають, що в них є проблеми. В основному симптоми посттравматичного стресового розладу (ПТСР) проявляються через 3-6 місяців після повернення додому з війни. У бійців може з’явитися агресія, якої раніше не було, він починає на всіх зриватися. Може також появитися бурхлива активність, обумовлена комплексами провини, і щоб «заглушити війну в голові», колишні воїни вживають спиртні напої, наркотики, можуть навіть примкнути до злочинних угрупувань…
– Не будемо приховувати, що є багато проблем, – каже Зеновій Гладчук. – Серед них і «бюрократична машина», наприклад, боєць знає, що держава йому гарантує пільги, але водночас він сам мусить бігати по кабінетах і вибивати собі довідки. Часто від них вимагають довідки, що підтверджують їхнє перебування в зоні АТО, а де вони їх візьмуть, якщо всі документи згоріли під час обстрілу. Ще одним важливим аспектом є правова неграмотність. Наша організація не збирає коштів, а займається правовою допомогою, бо бійці приїжджають на передову і запитують, яка в них має бути зарплата, пільги, відпустка і щоб у них не виникало проблеми, ми працюємо у цьому напрямі.
