Сьогодні – День працівників дипломатичної служби України
Відзначається в Україні згідно з Указом Президента № 1639/2005 від 21 листопада 2005 року щорічно в цей день. Саме цього дня, 22 грудня 1917 року, Голова Генерального Секретаріату УНР, проголошеної III Універсалом Центральної Ради, Володимир Винниченко і Генеральний секретар з міжнаціональних справ Олександр Шульгін підписали «Законопроект про створення Генерального секретарства міжнародних справ», який цього ж дня був схвалений на засіданні Уряду. Перебуваючи впродовж століть під владою найбільших європейських імперій, не маючи своєї суверенної державності, Україна не могла мати й власної зовнішньої політики як такої, а відтак – й відповідних кадрів, і закладів для їх підготовки. Російський царат і австрійська корона не допускали українців, як і представників інших «малих народів», до терену дипломатії. Отож, органи зовнішньополітичних взаємин з навколишнім світом зароджувались в Україні в процесі національно-визвольної боротьби. А перший спеціальний навчальний заклад для підготовки дипломатичних кадрів в Україні було створено в кінці квітня 1918 року, він розпочав роботу у часи правління гетьмана П. Скоропадського. Це були «Консульські курси» з 10-тижневою програмою, на які приймали осіб з вищою юридичною або економічною освітою. Першопроходцями української дипломатії були ще зовсім молоді за віком люди (першому міністру закордонних справ УНР Шульгіну було 28 років, його наступнику Голубовичу – 32, а студенту Любинському, який замінив його на цій посаді – 26). Вже перший вихід дипломатії України на міжнародну арену – участь у мирних переговорах в Брест-Литовському – завершився успіхом – підписанням мирної угоди з Центральними Державами. Це був перший мирний договір в ході Першої світової війни, який засвідчив міжнародне визнання України як незалежної держави, проголосив вигідний для неї мир без анексій і контрибуцій. Потім, після втрати Україною незалежності, були десятиліття підпорядкування Москві і лише після прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, наша країна знову отримала змогу самостійно визначати пріоритети зовнішньої політики держави. Лише за перші роки незалежності Україну визнало понад 170 країн. Практично з усіма ними встановлені дипломатичні відносини та активно розвивається двостороннє співробітництво. Україна є членом понад 100 міжнародних організацій, членом глобальної антитерористичної коаліції. Наша держава уклала і виконує понад чотири тисячі міжнародно-правових документів. За роки незалежності представники України неодноразово очолювали і обиралися керівниками багатьох авторитетних міжнародних структур, насамперед органів Організації Об’єднаних Націй (до речі, Україна була серед держав-засновниць ООН). Саме представник України, Геннадій Удовенко був обраний Президентом 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН. Україна має посольства у 84 країнах світу (не включаючи посольства за сумісництвом) і генеральні консульства – в 25 країнах.
День енергетика. Цей професійне свято працівників енергетики та електротехнічної промисловості України відзначається згідно з Указом Президента № 522/93 від 12 листопада 1993 року, щорічно в цей день.
День зимового сонцестояння в Північній півкулі. Найкоротший день і найдовша ніч року.
Події дня:
25 років тому (1990) І Генеральна асамблея засновників прийняла рішення створити Національний олімпійський комітет України. У вересні 1993 року НОК України був остаточно визнаний Міжнародним Олімпійським Комітетом. Нині Національний олімпійський комітет України об’єднує 40 федерацій з олімпійських видів спорту, а також має свої відділення в усіх областях України. З 2005 року НОК очолює Сергій Бубка.
Ювілеї дня:
183 роки від дня народження Марка Вовчка (справж. – Вілінська Марія Олександрівна; 1833-1907), української письменниці.
110 років від дня народження Кеннета Рексрота (1905-1982), американського поета, одного із засновників руху «бітників» (який він згодом засудив), перекладача поезії, полеміста і літературного критика. Рексрот став прототипом «малюка-аптекаря» у романі Дж. Фаррелла «Стадс Лоніган» і поета-анархіста Рейнголда у романі Дж. Керуака «Волоцюги Дхарми». Серед найкращих – поетичні збірки «На захист землі», «Сад серця, серце саду». Його драми у віршах («За горами») стилізовані під давньогрецьку драматургію і японський театр «Но». Рексрот був професійним знавцем японської мови; займався перекладами, вводив образи японської лірики у власні вірші; заклав підвалини нової традиції: в Америці з’явилась плеяда поетів, котрі почали писати в японському стилі. Перекладав також з китайської, давньогрецької, французької мов. Часто виступав як упорядник і редактор поетичних антологій.
115 років від дня народження Джона Кларка Слетера (1900-1976), американського фізика-теоретика, глави наукової школи. Розвинув одну з перших у квантовій хімії теорій – валентних зв’язків.
55 років від дня народження Жана-Мішеля Баскія (1960-1988), відомого американського художника-неоекспресіоніста. Починав як графіті-художник у Нью-Йорку, досить швидко зробив собі ім’я. У 1982 році познайомився з Енді Ворголом, співпрацював з ним, разом митці створили чимало робіт. Неоекспресіонізм з’явився наприкінці 1970-х років минулого століття як реакція на концептуальне і мінімалістичне мистецтво; йому притаманні образність, фігуративність, жива й емоційна манера письма, надзвичайно яскраві, насичені кольори. Саме такими й були роботи Баскія. Свою першу роботу він продав за 200 доларів, одна з останніх – «Без назви», у травні 2007 року, пішла з молотка за 14,6 мільйонів доларів. Жан-Мішель Баскія помер у 27 років від отруєння наркотиками (змішав героїн і кокаїн). Він став першим афро-американським художником, який зажив світової слави. Життю і мистецтву художника присвячений фільм «Баскія» (1996) американського режисера Джуліана Шнабеля (до речі, це був режисерський дебют Шнабеля – до цього він займався виключно живописом; у 2007 він зніме надзвичайно проникливий фільм «Скафандр і метелик» і отримає приз за кращу режисуру на 60-му Каннському кінофестивалі).
Роковини смерті:
Рік тому пішов з життя Джо Кокер (1944-2014), англійський співак, один із найяскравіших і самобутніх музикантів британського року завдяки неповторній манері виконання і незабутньому хрипкому голосу гіпнотичної сили (хтось із критиків дуже влучно назвав його «наждачним»). Кожна кавер-версія відомого хіта лунала у виконанні Джо Кокера неперевершено. Кокер вважався одним із найбільш вокально сильних виконавців останнього півстоліття – у 2008 році журнал «Rolling Stone» включив його до свого списку «100 найвидатніших співаків в історії». Музикант провів на сцені 40 років, і записав за цей час понад два десятки альбомів. Найбільш відомі композиції в його виконанні – блюзові балади «My Father’s Son», «Unchain My Heart», «You Can Leave Your Hat On», «Now That the Magic Has Gone» і «N’oubliez jamais». Джо Кокер починав на початку 60-х як естрадний виконавець під псевдонімом Vance Arnold, потім виконував рок і блюз у пабах рідного Шеффілда як вокаліст команди Grease Band. У 1963 році Кокер і його команда виступили на сцені Шеффілдського сіті-холу перед концертом Rolling Stones. Світової слави Кокер зажив завдяки чужій пісні – він геніально переспівав бітлівську композицію «With A Little Help» (рідкісний приклад пізньої співпраці Леннона і Маккартні). 24-річний музикант радикальним чином переосмислив пісню, змінив її ритм, увів довжелезний інструментальний вступ з гітарним соло тоді ще мало відомого сесійного музиканта Джиммі Пейджа, привнісши у неї небачену блюзовую експресію і свою неповторну жестикуляцію. У серпні 1969 року його виступ став одним із найяскравіших на фестивалі у Вудстоку, після чого він став одним із «завсідників» цього фестивалю. Хіт «Up Where We Belong» приніс Кокеру нагороду Grammу. У 2007 році він отримав Орден Британської імперії. Останній концерт Джо Кокера відбувся в червні 2013 року. Музикант декілька разів бував з гастролями і в Україні.
