28 квітня виконавиця лемківських пісень (і не лише їх), яка підкорила своїм шармом та голосом усю Україну і про яку уся країна дізналася після її участі у популярному вокальному шоу “Голос країни”, вперше завітає до нашого міста із великою сольною програмою у рамках всеукраїнського туру “Жива Вода 2017”.
Квитки на концерт вартістю від 190 до понад 500 гривень уже ма-а-а-йже розібрані, тож, аби мати можливість насолодитися виступом “принцеси лемків”, тернополянам варто поспішити… Бо ж пропускати таке незабутнє дійство у жодному разі не можна! Тому, якщо ви ще не є щасливим власником квитка на концерт співачки, мерщій біжіть до каси драмтеатру, а дорогою ексклюзивне інтерв’ю Христини Соловій для “НОВОЇ Тернопільської газети” почитайте…
— “Співоче” прізвище, батьки — хорові диригенти, навчання у музичній школі, спів у хорі “Лемківщина”, — з таким “бекграундом” тобі просто неможливо було не стати співачкою…
— Так, співи і музика мене оточували з самого дитинства, і я, признатися, маленькою думала, що це щось дуже природне, що всі люди співають. І була дуже здивована, коли з’ясувалося, що це не так. Хоча насправді глибоко в душі я все ще переконана і вірю, що музичне чуття є у кожного. Навіть якщо це вміння не співати, а навпаки — слухати хорошу музику.
— За фахом ти — філолог. Чи означає це, що замість співачки Христини Соловій могла б бути письменниця Христина Соловій? Чи твоя книга ще попереду?
— Література — друге моє найбільше захоплення після музики. Я безмежно люблю Набокова, навіть дипломну роботу в університеті писала про його творчість. З українських письменників в юності зачитувалася Ольгою Кобилянською, Михайлом Коцюбинським, лірикою Івана Франка та Лесі Українки. Тому коли настав час вступати до університету, я обрала філологію. І, чесно кажучи, навіть під час участі в “Голосі…” планувала продовжити навчання і займатися літературою. Але життя склалося інакше. Втім, читати я досі люблю. Коли видається вільна хвилинка, намагаюсь почитати щось із наших або іноземних новинок. А щодо книжки: нині в моєму житті стільки всього відбувається, що тільки встигай записувати. Наразі найкраще мені це вдається у піснях, але хто-зна, можливо, колись я ще напишу мемуари…
— Ти неодноразово зазначала, що у тебе ніколи не було мети стати популярною співачкою… Популярність для тебе – “побічний ефект” можливості розповідати у піснях про важливі для тебе речі?
— Популярність — це для мене показник того, наскільки те, що я роблю, про що співаю, відгукується у людях. Я не прагну слави будь-якою ціною, я хочу, щоб моя музика була популярніша за мене. Так було спочатку з лемківськими піснями, які мені хотілося показати, бо вони важливі і близькі для мене. Нині так є вже з моїми власними піснями, в які я вкладаю вже свої особисті переживання. Якщо вони відгукнуться людям і будуть популярними, я буду тільки рада.
— Як, на твою думку, складалася б твоя співоча кар’єра, якби не було у твоєму житті “Голосу країни” і продюсера Святослава Вакарчука? Знаю, що про це вже питано-перепитано, але як тобі працюється із наставником? Чи, окрім творчих порад, питаєш його думку щодо якихось життєвих ситуацій?
— Я люблю мріяти, але не люблю уявляти, як би склалося моє життя, аби щось пішло інакше. Це просто неможливо передбачити. Адже в житті так багато випадковостей, які насправді мають глибинний сенс. «Ефект метелика» — так це називається. Натомість я прагну повністю проживати теперішні моменти і сьогодні я дуже вдячна долі, що познайомилася зі Святославом і що ми продовжуємо співпрацювати. Ми зі Святославом спілкуємося не часто, але завжди дуже плідно. Здебільшого, звісно, про музику, хоча, буває, і про життя.
— Фолькова ніша української естради — однозначно твоя! Але чи не боїшся “загрузнути” у амплуа “принцеси лемків”?
— Зовсім не боюся, тому що у народному мелосі і фольклорі не можна «загрузнути». Це першопочаток і основа будь-якої авторської пісні. Це джерело, з якого черпають усі музиканти. Недарма мій перший альбом так і називається — «Жива Вода». Записати альбом лемківських пісень — це була моя мрія, яка, на щастя, здійснилася. Власне, я і на конкурс теж прийшла перш за все, щоб люди почули ці пісні. Досі, коли до мене підходять і кажуть, що моє виконання «Горе долом» їх зачепило за живе, вразило, надихнуло досліджувати своє коріння, я розумію, що зробила щось справді вартісне. Та разом із тим у мене немає відчуття виконаної місії. Лемківська пісня — не єдина грань моєї музики. У першому альбомі також були дві мої авторські пісні — «Тримай» та «Синя пісня». І мені дуже приємно те, як слухачі сприйняли саме їх. Реакція на пісню та кліп «Хто, як не ти», яка є першим синглом із майбутнього альбому, теж була дуже теплою. Це дуже надихає, і тому нині я активно займаюся записом власних пісень. Багато з них були написані ще раніше і, мабуть, чекали свого часу. Тепер цей час настає. Так, наприклад, на концерті у Тернополі слухачі зможуть наживо почути декілька моїх нових пісень.
— Наскільки київська сторінка твого життя відмінна від львівської? Чи заважає у повсякденному житті популярність і впізнаваність? Скажімо, чи можна спокійно проїхатися у метро, попити кави у кафе?..
— У Києві мені часом бракує вишуканості львівських вулиць і української мови. Досі не звикла і навряд чи звикну колись. Але не втрачаю надії, що з часом в Києві цього більшатиме. З Києвом у мене цікаві стосунки, ми досі приглядаємося одне до одного. Київ цікавий, але ритм життя тут і характер міста дуже відрізняється від Львова, який багато в чому мене сформував. Там було моє музичне оточення, там я починала з концертів у “Дзизі”, там лишилося багато друзів і спогадів. Це не часто вдається, але їду до Львова за першої ж можливості. Щодо того, як я реагую, коли мене впізнають, то, звісно, це приємно, хоча часом буває складно через відсутність приватності. Водночас я вдячна більшості моїх прихильників за увагу та повагу. Інколи не з усіма вдається сфотографуватися або підписати листівку, але я стараюсь максимально викластись у своїй творчості, на концертах, тому на автографи і фотосесії сил інколи просто не лишається. Правда, моя команда старається організовувати окремі зустрічі, де ми можемо поспілкуватися і сфотографуватися з моїми прихильниками. Постараємося зробити таку і в Тернополі.
Джерело: НОВА Тернопільська газета
