Щоб досягнути успіху в спорті недостатньо мати спортивну тілобудову та відвідувати тренування. Бажаний результат досягають завдяки щоденній праці над собою, наполегливості, вмінню аналізувати власні помилки та невимовному бажанню до самовдосконалення. Про це, а також про юнацькі дитячі кроки ми поспілкувалися з Каріною Вовк – українською боксеркою, неодноразовою призеркою Всеукраїнських і Міжнародних змагань з боксу, магістранткою ТНПУ та попри її спортивне життя – тендітною дівчиною.
– Каріно, а чи пам’ятаєш себе в юнацькі роки?
– З дитинства я росла активною дівчинкою, мене важко було побачити вдома, бо вільний час проводила на вулиці. Дорогою зі школи, я не пропускала жодної поперечини, – посміхається дівчина. Мені завжди подобався спорт і все, що з ним пов’язано. У мене були велосипеди, самокати, скейти, всі види м’ячів. А ще я дуже полюбляла парубочі ігри: футбол, баскетбол, лазити по деревах, тому це дозвілля тече в крові.
– Коли вперше пов’язала своє життя зі спортом?
– У другому класі до школи часто приходили тренери та запрошували учнів на різні гуртки, секції. Так я і почула про набір у групу з вільної боротьби, чим і зацікавилась. Прийшла додому та розповіла про все мамі, на що вона погодилась, бо гадала: спробую, пограюсь і зупинюся. Але з часом мене не на жарт затягнуло в боротьбу, – сміючись, розповідає Каріна. Я продовжувала ходити на тренування, згодом їздити на змагання і так поступово перейшла в старшу групу.
– А чому саме бокс, а не, наприклад, гандбол, баскетбол чи теніс?
– Вже з 9 по 11 клас я навчалася в спортивному училищі в Броварах (БВУФК). Там всі однокласники були спортсменами: легкоатлети, лижники, гандболісти, плавці та аж 10 боксерів в класі, – з блиском в очах продовжувала спортсменка.
Я з дівчатами добре товаришували з нашими хлопцями, тому це вони зародили в мені любов до боксу. Все частіше цікавилась ним, а потім захотіла спробувати себе у новому виді спорту – так я потрапила на бокс.
– Що найбільше слугувало у виборі вишу, факультету. Що було вирішальним у твоєму виборі?
– Попри всі спортивні досягнення у Броварах, я хотіла навчатись у рідному Тернополі. Після закінчення Броварського вищого училища фізичної культури, я повернулася, аби вступити в університет.
Розглядала лише один варіант – це наш рідний Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка.
Старша сестра вивчала туризм на географічному факультеті, багато розповідала, а я уважно слухала. Тому й без сумніву обрала педагогічний університет, але, звичайно ж, факультет фізичного виховання, бо спорт – це моє все, – трепетно, перебираючи пальцями, продовжувала Каріна.
Так і склалось, що шкільні роки я займалась боротьбою, а студентські роки переплелися з боксом.
– Чи виправдали викладачі факультету твої очікування? Можливо, навчання у виші ти уявляла іншим?
– Цікаве запитання, – зустрівшись зі мною очима, відповідає боксерка.
Чесно кажучи, я думала, що мені буде важко в університеті. Це вищий навчальний заклад, потрібно відвідувати пари, а в мене щоденні тренування.
Без краплі лукавства, ніколи не могла б подумати, що навчання може бути цікавим, скажімо так кайфовим, захоплюючим і не нав’язливим. За це я обожнюю ТНПУ.
Але як ви розумієте, Христино, все залежить від самих викладачів, їхньої подачі інформації та ставленні до студентів. Проте викладачі факультету фізичного виховання з розумінням ставились до всіх, а при потребі й допомагали, йшли на зустріч і нагадували про важливе. Тому жодного разу не пошкодувала про свій вибір вишу, а навпаки заохочую всіх обирати ТНПУ, бо власноруч пройшла студентський шлях цими стежками.
– Трепетне запитання, але читачам буде цікаво: ти пишаєшся сама собою? Чи залишається післясмак: я можу ще краще?
– Я не уявляю своє життя без спорту і справді хочу досягти найвищих результатів. Радію, що в боротьбі маю звання КМС (кандидат у майстри спорту), а в боксі МС (майстер спорту), але на цьому не зупиняюсь, а йду дальше!
Чи пишаюся я сама собою? Звичайно, я задоволена тим, що веду активний спосіб життя, без поганих звичок і щиро радію, коли я досягаю того, до чого йшла роками. До прикладу – отримання звання майстра спорту України з боксу – це відчуття не передати словами: емоції переповнюють, а дух так і захоплює. Але мало хто знає зворотній бік медалі будь-якого виду спорту – це важка праця, виснажливі тренування, постійний контроль ваги, недоїдання, травми, біль, бажання все покинути при найменшій поразці, – Каріна змінює настрій від сказано – це те, що так часто залишається несказанним.
Через це приходить кожен спортсмен і саме той, хто зуміє ці випробування пройти та найголовніше – не здатись, той і досягне найвищої сходинки п’єдесталу.
Буває, що після певного поєдинку чи в загальному після змагань я маю почуття провини: десь недопрацювала, недоробила, а якби по-іншому поступила, то був би інший результат. Я часто прокручую ці слова в голові….
Після змагань я завжди аналізую свою роботу та шукаю, де допустила помилку, аби допрацювати з тренером на тренуваннях, щоб на наступних змаганнях бути кращою та перемагати.
– І на завершення, Каріно, поділися з нами, що ж мотивує тебе найбільше у заняттях зі спорту?
– Найбільші мотиватори – це провідні спортсмени, які представляють нашу країну на багатьох Міжнародних змаганнях, чемпіонатах Світу та Європи, Олімпійських іграх і прославляють нашу Україну на весь світ.
Ми самостійно вибираємо своє майбутнє. І кожен може стати успішним, але процес набуття – довготривалий та проходять його далеко не всі. Вибір завжди за вами!
Христина Надала