У разі залучення працівника до роботи двічі і більше разів протягом місяця у неробочі дні, така робота вважається надурочною та підлягає повному обліку роботодавцем.
Нині діюче законодавство, зокрема Кодекс законів про працю України, не встановлює конкретних випадків, порядку та обмежень застосування ненормованого робочого часу. Між тим, саме через правову неврегульованість ненормований робочий день активно і досить часто застосовується роботодавцями, а працівники зазнають серйозних матеріальних втрат, часто – перевтоми і фізичного виснаження, – зауважує Сергій Українець, заступник Голови Федерації професійних спілок. Наразі законодавство не зобов’язує роботодавця й оплачувати працю на таких умовах. Ця робота не обліковується, вона виконується на користь роботодавця абсолютно безоплатно. Так на цілком «законних» підставах роботодавцем економиться значна частина чесно заробленої працівником платні. Замість зарплати існує лише одна компенсація. У статті 8 Закону України «Про відпустки» передбачено, що працівникам з ненормованим робочим днем надається відпустка за особливий характер роботи тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Зрозуміло, що короткою відпусткою не компенсувати втрату недоплаченої заробітної плати. Якби вся праця понад норму робочого часу 40 годин на тиждень обліковувалась та оплачувалась як надурочна, то працівник мав би істотний додатковий заробіток. Проектом Трудового кодексу України запроваджується точне обмеження для ненормованого робочого часу – не частіше одного разу на місяць. За таке одноразове протягом місяця залучення працівника до роботи на умовах ненормованого робочого часу надається щорічна додаткова трудова відпустка чи/і встановлюється підвищений розмір оплати праці. У разі залучення працівника до роботи понад норму робочого часу двічі і більше разів протягом місяця, вся така робота вважається надурочною та підлягає повному обліку роботодавцем. Слід врахувати, що на відміну від ненормованого робочого часу, застосування надурочних робіт обмежується конкретними обумовленими законодавством випадками. Отож, відповідно до статті 232 проекту Кодексу, надурочна робота оплачуватиметься так: в межах 120 годин на рік – у подвійному розмірі, що відповідає чинній нормі статті 102 КЗпП України; понад 120 годин – у потрійному розмірі, така норма на даний час у чинному законодавстві відсутня. Отже ненормований робочий час у проекті кодексу обмежено, він зводиться до мінімуму – один раз на місяць, підлягає підвищеній оплаті та компенсації додатковою відпусткою, решта ж понаднормово відпрацьованих годин обов’язково оплачуються в підвищеному розмірі.
Джерело: Експрес
