Днями у Тернополі вийшов з друку перекидний календар на 2016 рік «Люблю. Чекаю…»
Кожен з вас може долучитися до благодійності і стати власником цього патріотичного календаря, в якому моделі — дружини, які чекають своїх чоловіків з фронту.
Кожен, хто пожертвує не менше, як 100 гривень на армію, отримає в подарунок такий календар.
Звертатися: штаб «Самооборони Майдану», м. Тернопіль, вул. Грушевського, 1, або у фотостудію «АртЛюкс», вул. Замкова, 3.
Календар «Люблю. Чекаю…» — спільний проект тернопільського штабу «Самооборони» та фотостудії «АртЛюкс». Ідея його створення належить волонтеру штабу Лілі Мусіхіній, втілювали його у життя Ірина та Юрій Зелененькі — творче талановите подружжя, власники фотостудії «АртЛюкс», а вийшов календар у світ за фінансової підтримки Тернопільської обласної адміністрації.
— У Лілі виникла ця ідея, вона задзвонила до нас і ми, й миті не роздумуючи, підтримали її, — про те, як народжувався цей проект, розповідає креативний директор фотостудії «АртЛюкс» Ірина Зелененька. — Ліля затвердила список дванадцяти тернополянок-дружин бійців АТО — відповідно на кожен місяць, яких ми мали фотографувати. Звичайно, з кожною ми попередньо зустрічалися, вникали у її історію і готували сюжет. Якщо, для прикладу, знімають календарі фешен, гламур чи ще щось таке, там акцент роблять на зовнішній вигляд чи якісь незвичайні образи. А тут — звичайні жінки. Та кожна з них має таку історію, що мурашки по шкірі… Знімати їх було дуже відповідально, серйозно і трошки важко, тому що це не моделі. В одному фото для календаря треба було передати історію кожної, її ситуацію, її настрій, її дух — усе те, що ховається за звичайною людиною.
Лілія Мусіхіна. |
Ірина Зелененька гортає календар. На сторінці січня — серйозна і незламна Ліля, яка чекає свого десантника Сергія; у лютому — такі глибокі, сповнені смутку і водночас найкращих сподівань очі Тані, яка лікує бійців 44-ої бригади і чекає свого найдорожчого артилериста Сашка; у березні — миловидне обличчя, притрушене борошном, Оксани, яка пече та розписує медяники, щоб заробити гроші для бійців, серед яких і її найдорожчий спецпризначенець Володя… Прізвищ не писали, аби їх не шукали з військовою метою.
— Ми старалися відобразити звичний стиль життя цих жінок, — пояснює, як фотостудія підбирала сюжети зйомок. — Наприклад, одна молода дружина Дана — ще студентка педуніверситету, тож ми знімали її в університетській бібліотеці. Ще одна учасниця проекту — Катя — сама військова, вона в Криму тримала оборону корабля і вийшла з Криму, не зламавши присяги. Ми знімали її на березі Тернопільського ставу, робили сюжет з корабликом. Вийшло, ніби у Криму… А наприклад, Ліля Мусіхіна. Як ми можемо знімати її десь інакше, як не у штабі, якщо вона там днює і ночує? Тож ми знімаємо її тут — не треба нічого вигадувати, тут її життя. Сюжети зовсім не награні, а правдиві. Щирі, прості, наївні, можна навіть сказати, зворушливі до сліз. Про сестричок Надю та Любу, яких ми для календаря знімали ще вагітними, звичайно, всі знають. А ось ця Ліля з Гусятина шиє балаклави. Ось лікарка Інна з трьома дітьми, а Яра познайомилася зі своїм чоловіком на Майдані, він нині служить в АТО… Звичайні жінки, можливо, хтось впізнає серед них свою сусідку чи однокласницю. Вони серед нас розчинені, та кожна на собі носить такий тягар, за кожною жінкою стоїть така історія, що пробирає неймовірно, мені щоразу важко говорити, розповідаючи це, хоча я зовсім не сентиментальна людина, але це не сентименти…
Ліворуч – Юрій та Ірина Зелененькі. |
Розповіла Ірина Зелененька про цей календар і підприємцям Тернополя під час церемонії нагородження «Народний бренд’2015», що відбувся у Тернополі минулого тижня. Фотостудія «АртЛюкс» виборола заслужену нагороду у номінації «Краща фотостудія міста».
— Коли я йшла на нагородження, твердо вирішила поєднати приємне з корисним, тож поставила перед собою мету — розповісти людям у залі про календар і, звичайно, завдяки цьому зібрати якусь суму для армії, — відверто каже Ірина. — Для цього навіть мала скриньку для пожертв, яку взяла у штабі «Самооборони». Зазвичай я не боюся виступати перед публікою, але якийсь такий мене жаль взяв за те все, що ледве впоралася з хвилюванням. Бо дивлюся — зал розкішний, фуршет, вечірні сукні… Такий дисонанс між тим, що робиться нині на Сході України. Я так і сказала: «Ми сидимо в такому красивому залі, де панує дух перемоги (бо ж там були усі переможці — у кожній з номінацій), але є частина України, якій дуже потрібний цей переможний дух. Звичайно, усі ми не підемо на фронт, це й не потрібно, але кожен з нас повинен для перемоги робити те, що може». А після цих слів представила календар, запропонувала зробити пожертву на армію. І незважаючи на те, що люди зібралися тут зовсім з іншою метою, все ж пожертвували 2000 гривень на АТО і отримали в подарунок 13 календарів.
— Відверто кажучи, я думала, що більше грошей зберу, — зізнається Ірина Зелененька, — але Ліля Мусіхіна мене втішила, мовляв, це й так добре за вечір. Нині волонтери шукають всякі способи, щоб заробити гроші для АТО — і медяники печуть, і картини вишивають, і ось цей календар… Люди все менше жертвують грошей на армію, тож постійно треба різні способи вигадувати.
Немає сумнівів: мине кілька років — і календар «Люблю. Чекаю…» матиме справжню історичну цінність і для учасників цього проекту, і для кожного з тих, хто матиме такий календар. Тож чому не зробити собі або своїм рідним такий подарунок на Новий рік чи Різдво, водночас вкладаючи свою лепту у нашу спільну перемогу?..
Мар’яна Юхно-Лучка