У Тернополі 15 березня попрощалися з майором Юрієм Костюкевичем — командиром батальйону 141 окремої піхотної бригади. Він загинув 11 березня під час виконання бойового завдання на Донеччині. На прощання з офіцером зібралися його рідні, побратими та друзі. Церемонія відбулася на Микулинецькому кладовищі, де над труною було розгорнуто синьо-жовтий прапор, розповідає Суспільне Тернопіль.
Юрій Костюкевич воював у найгарячіших точках фронту — під Авдіївкою, Куп’янськом та Покровськом. Пройшов шлях від солдата до майора за три роки. Як розповів його племінник Владислав Ковальчук:
“Прийшов звичайним солдатом, а закінчив службу майором. За три роки. Як можна дослужитися до майора за три роки? Це лише заслуги, лише вчинки. Він ішов у бій, вів у бій. Не пускав хлопців на смерть, ішов сам. Донецька область – він там почав. І Донецька область його й забрала”.
Захисника відзначали державними нагородами — орденом “За мужність” III ступеня та орденом Богдана Хмельницького. Після загибелі, 13 березня, йому посмертно присвоїли звання майора.
Під час похорону синові Юрія Костюкевича вручили грамоту пошани та скорботи від Головнокомандувача Збройних сил України. Сам син обрав військову службу, наслідуючи батька.
Близькі згадують Юрія Костюкевича як людину, яка не ховалася за спинами своїх підлеглих.
“Він дійсно, коли піхота відступала, сам ішов, вів людей. Він не з тих командирів, які відсиджувалися. Будучи там, в пеклі, він ще нас вислуховував, як ми йому тут жалілися”, — розповів Владислав Ковальчук.
Він також наголосив на тісному зв’язку Юрія Костюкевича із його старшим сином:
“Це була велика людина. Приклад для нас всіх, особливо для старшого сина Єгора. Вони були дуже близькі. Він і мені був як батько. Я вже вдруге втрачаю батька. Вдруге. В мене з Єгором схожа ситуація. Мій батько згорів заживо і я став пожежником. І зараз мій дядько героїчно загинув на війні, а його син пішов у піхотинці. Наша сім’я заплатила дуже високу ціну на цій війні. Люди мусять знати”.
За словами родичів, Юрій Костюкевич мав дев’ять поранень, але щоразу повертався до служби, не завершивши повного лікування.
Побратими відзначають його як командира, який завжди був поруч із особовим складом.
Юрій Тишківський, нині заступник командира з психологічної підтримки, а раніше — підлеглий Юрія Костюкевича, згадує:
“Для нього було дуже важливим, щоб солдати знали в лице свого командира. І після того, коли спілкуєшся з солдатами, питаєш, а вони кажуть: ‘У нас був комбат, був з нами на позиціях’. Їх це надихало. Вони завжди були горді цим. Вони завжди ділилися позитивними враженнями про нього. І це надихало всіх робити свою роботу ще краще. Він був прикладом хорошого командира, справжнього командира, який турбується про людей перш за все, а не про свою посаду”.
Юрія Костюкевича поховали на Пантеоні Героїв. У нього залишилися дружина, донька і двоє синів.
Раніше ми писали про те, що небесне військо поповнив захисник з Тернопільської громади Юрій Костюкевич.
Небесне військо поповнив захисник з Тернопільської громади Юрій Костюкевич
