Наш співрозмовник родом із мальовничої Вінниччини. Сьогодні разом із побратимами у складі одного з батальйонів бригади хлопець відважно обороняє запеклий Куп’янський напрямок. Напередодні стояв на захисті Вовчанська та Стариці. Це вже четверта тривала ротація Миколи. Свій шлях Воїна розпочинав на Донеччині — КПВВ «Майорське», Дружба, Торецьк. Тепер — добряче побита, але незламна Харківщина.
Йому було лише 19 років, коли стартувало повномасштабне вторгнення. Легко міг податись за кордон або уникнути призову за віковим критерієм, але свідомо й добровільно пішов за повісткою до ТЦК та СП. Єдиний нащадок у мами — і саме її гідне виховання допомогло прийняти таке непросте рішення. Оберігаючи рідних, спочатку не зізнався, що став у стрій. Уже після навчального центру, перед першим бойовим виїздом, відкрив правду. Попри хвилювання, ненька благословила сина, з повагою прийняла його вибір і всіляко підтримує.
— Я з дитинства прагнув стати програмістом, але не вистачило кількох балів для вступу, тож здобув вищу освіту за спеціальністю провідний інженер-енергетик, — розповідає головний сержант взводу безпілотних авіаційних комплексів. — Не зважаючи на складнощі, мені вдалося гармонійно поєднати заочне навчання з військовою службою. Скажу більше: маю й романтичні стосунки — відстань їх не зруйнувала, а лише зміцнила. Бо все залежить від щирого бажання людини: хто хоче — шукає можливості, хто ні — причини. Я не ставлю життя в армії на паузу.
Позивний «Коптер» виник логічно — після отримання допуску до FPV. На рахунку Миколи понад сотня знищених ворожих цілей: танки, броньована й цивільна техніка, вогневі засоби, жива сила, укриття, логістика. Його «ювелірна» робота викликає захоплення у своїх і вселяє страх російській саранчі. У медальному арсеналі — почесна відзнака Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест» і державна нагорода — орден «За мужність» III ступеня.
— Я ще той геймер, у свій час чимало бавився у «войнушки». Виходи налаштовував собі як чергову партію гри — так спокійніше, бо зайві емоції — невтішний вердикт на фронті, — наголошує «Коптер». — Між нами, «бомберами», є здорова конкуренція. Вона мотивує постійно бути в тонусі й не втрачати професійну хватку.
Героєм себе Микола не вважає, хоча вже майже чотири роки щодня наражається на смертельну небезпеку, сумлінно виконує обов’язок і залишається вірним Присязі — заради вільної та незалежної України. Має кілька контузій та осколкові поранення верхніх і нижніх кінцівок. На власному досвіді знає, що таке підступні ворожі засідки:
— Зненацька починається справжнє «сафарі»: поряд щільно лягають міни й снаряди, зверху свистять кулі, безперестанку летять скиди. Інстинкт самозбереження вмикається на повну. А потім аналізуєш — і яке диво, що викарабкався.
Витягував поранених товаришів, ризикував життям, повертаючи тіла полеглих. Бувало, коли через вагомі обставини доводилося по кілька місяців безперервно перебувати на позиціях. У всіх випробуваннях «Коптер» проявляв мужність, креативність, відповідальність і надійність. Саме тому, попри досить молодий вік, користується значним авторитетом серед командирів і набагато старших за нього підлеглих.
— Ворог сильний і хитрий, гріх недооцінювати, — підкреслює молодший сержант. — Вміло маскується, має перевагу і в засобах ураження, і в кількості особового складу. Так звані «м’ясні» штурми справді м’ясні: десятками «косимо» орків, а вони все пруть, наче зомбі. За дронами — сьогодення і майбутнє війни. Щоб звільнити рідні кордони, мусимо здобути повну перевагу в небі.
Болить серце, коли втрачаю своїх «пташок», а до окупантів жалю не маю — це питання нашого існування як нації. Зараз і ми, і під*ари працюємо на оптоволокні. Пересування й логістика наземним транспортом майже неможливі — мої хлопці долають по 7–8 км пішки в одну сторону, з великим вантажем, у будь-яку погоду. Ворожі безпілотники полюють саме на них, адже це зараз очі й вогневий кулак війська.
Ми не скиглимо, хоча виснаження величезне. А хто, крім нас? Масового ажіотажу навколо повісток не бачу. Серед моїх знайомих-однолітків чимало вже у ЗСУ. На жаль, є й загиблі. Чи шкодую про свій вибір? Ні. Я — українець і я — чоловік. Іншого вибору просто не мав.
Своїм щасливим талісманом вважає лист від коханої. Зберігає його і перечитує у важкі моменти — це зігріває, дає сили продовжувати боротьбу.
Один із найяскравіших спогадів війни — оригінальне привітання з Днем народження. Раніше він не любив святкувати, а того разу тривалий час перебував на позиціях, дні злилися в сіру мряку. Побратими якось зуміли доставити прямо в бліндаж подарунок і великий торт. І, наче у голлівудській комедії, розмазали смаколика по обличчю іменинника під гучне «Happy Birthday».
— Ми тоді реготали без упину, на душі стало легко. На мить здалося, ніби і не в окопах, — пригадує Микола. — Звісно, я загадав бажання. Зазвичай мої збуваються, якщо докласти зусиль. Я стараюся максимально, але важливо, щоб і решта українців не стояли осторонь. Уже давно немає «хат скраю» — будь-яка може стати наступною…
