– Хоча вже десять років живу в Тернополі, про те, що відбувається в Грузії, дізнаюся швидше за своїх батьків, які там живуть, – розповідає 28-річна Тамта Ґуґушвілі. – Завжди серце болить за Батьківщину. Коли ж приїжджаю до Грузії, моніторю все, що відбувається в Україні.
Тамта працює в одному з тернопільських інтернет-видань, а також регіональним кореспондентом всеукраїнської газети “День”. Зустрічаємося в одній із кав’ярень. На ній – біла футболка, чорна спідниця, жакет рожевого кольору, окуляри в рожевій оправі. Замовляє чорний чай. Мою увагу привертає масивний срібний браслет з портретами на її правій руці. Я такого ніде не бачила.
– Цей браслет мені подарувала мама, – каже. – Він виконаний у стародавній грузинській техніці перегородкової емалі (мінанкарі). Такі прикраси є своєрідною родзинкою Грузії.
Про родину
До Тернополя Тамта Ґуґушвілі приїхала з Тбілісі, щоб здобути освіту журналіста і добре вивчити українську мову.
– У нас уже династія журналістів, – усміхається Тамта. – Мої батьки – журналісти, бабуся – заслужений журналіст Грузії. Ще до проголошення незалежності Грузії бабуся заснувала газету “Вісник Грузії”, яка виходила тиражем 60-70 тисяч примірників. Пригадую, приносила додому свіжий номер, і я його уважно читала, коли знаходила помилку, показувала її бабусі… Бабця кілька разів так засмучувалася, що мама просила більше тої газети не читати… (сміється – авт.) У п’ятому класі вела релігійну колонку в місцевій газеті, хоча тоді ще не думала, що пов’яжу свою долю з журналістикою. Це сталося само собою. Після Революції троянд батьки заснували перший в Тбілісі україно-грузинський журнал “Президент моєї країни”. Самі вони української не знають, статті перекладали викладачі української школи в Тбілісі. Потрібна була людина, яка б добре знала і українську, і грузинську. Тому, коли я закінчила школу, вирішили, що освіту буду здобувати в Україні, а найбільш україномовними середовищами, де навчали журналістики, були Львів і Тернопіль. Вибрали останній. Коли моя вчителька з англійської почула, що їду навчатися до Тернополя, дала мені одну дуже цінну пораду: що мушу пристосуватися до тутешнього життя, а не навпаки. Так і роблю, а ще намагаюся у всьому знайти позитив.
Про мову
– Не можу сказати, що відразу відчула себе тут своєю, – зізнається Тамта, – але тішив великий інтерес до моєї країни та культури серед одногрупників. Найважче було опанувати українську. Двічі у тиждень додатково займалася з викладачем. Ходила на всі пари, старалася все записати, а вже в гуртожитку намагалася розібратися зі словником. Деякі викладачі на початках дозволяли відповідати російською та англійською. Коли склала першу сесію, зрозуміла, що найважчий етап уже подолано. Щоб швидко вивчити мову, треба дуже хотіти, має бути сильна мотивація. Під кінець першого курсу вже могла вільно спілкуватися українською, а на другому курсі вийшла у світ моя перша стаття в Україні.
Про виставку
– Торік зробила виставку “Україна у портретах”. Ідея з’явилася спонтанно. Якось переглядала фотоархів і помітила, що є багато портретів.
Коли говоримо про реформи, якісь важливі речі, що відбуваються в Україні чи Грузії, ми забуваємо про людей – як і чим вони живуть. Насправді історію творять прості люди, а ми в своїх інформаціях подаємо їх не на першому плані, а на другому або навіть на третьому. Фотографія – хороший спосіб фіксування емоцій, що можуть ніколи вже не повторитися. Свою виставку репрезентувала в Тернополі і на грузино-українському сайті, написала коротку анатоцію про кожну людину, яка представлена на фото, щоб грузини зрозуміли контекст. Можливо, організую таку виставку облич з Грузії і привезу її сюди, до України.
Про Грузію
– Через окупацію Абхазії Грузія економічно активно не розвивається. Реформи в Грузії відбулися на такому рівні, на якому максимально могли відбутися. Такої бюрократії, як в Україні, вже нема. Корупції на найнижчих щаблях теж нема, а про вищі мені говорити складно. Якби звільнити частину території від окупації, ми б здійснили значний прорив, а так доволі непросто. Дуже багато грузинів виїжджають за кордон на заробітки. У 90-их масово їхали до Греції, а оскільки там тепер теж сутужно, їдуть до Америки, Італії, Туреччини. Втім, дехто говорить, що готовий повернутися у Грузію і навіть працювати за меншу зарплатню, лиш би була робота… Курс долара теж постійно зростає, долар нині коштує 2 ларі і 45 тетрі (копійок). Щоб купити квартиру в Тбілісі, треба заплатити від $540 до $1500 за 1 квадратний метр. Ціна залежить від району. Середня зарплата — 818 ларі (350 доларів), а мінімальна пенсія – 160 ларі, з літа буде 180 ларі. Пенсійний вік жінок – від 60 років, чоловіків – від 65.
Про медицину
–У Грузії загальнообов’язкове державне страхування в медицині. Кожна людина закріплена у поліклініці за конкретним сімейним лікарем. Якщо людині треба до фахівця вузької спеціалізації, потрібно спершу звернутися до сімейного лікаря. Первинне обстеження і аналізи – безкоштовні. Якщо треба зробити додаткові аналізи чи обстеження (наприклад, рентген), близько 80 відсотків платить держава, а 20 % – пацієнт. За операції теж основну частину платить держава. Якщо операція невідкладна, її роблять безкоштовно. Для соціально незахищених людей і переселенців діють додаткові пільги.
Ціни на продукти
– Свинина і яловичина, наприклад, для шашлику – 10-13 ларі за кілограм, літр олії – 3 ларі і 50 тетрі. Буханець хліба (600 г) – від 70 тетрі до 1 ларі. Лаваш вартує 70 тетрі. Кілограм цукру — 1ларі і 20 тетрі, кілограм картоплі – 1 ларі 20 тетрі.
Ціни на проїзд
– У Тбілісі проїзд в метро вартує 50 тетрі, у маршрутці – 80 тетрі. Є спеціальні електронні картки, пасажири поповнюють їх на певні суми і витрачають ті гроші у транспорті. Якщо людина користується карткою, упродовж дня в маршрутці за перший проїзд платить 80 тетрі, а за усі наступні – 65 тетрі. Проїзд в автобусах вартує 50 тетрі. Якщо пасажир має електронну картку, оплачує в автобусі 50 тетрі і упродовж 1 години може пересісти на інші автобуси (кількість не обмежена) чи на метро безкоштовно. Така картка коштує 2 ларі і людина систематично сама поповнює її. Переселенці і учні, студенти і соціально незахищені їздять безкоштовно в метро і в автобусах. Діти переселенців та із соціально незахищених сімей безкоштовно можуть відвідувати державні гуртки.
Ціни на відпочинок
– На курортах – Ґудаурі, Сванеті, Бакуріані – номери у приватних готелях вартують за добу 50 доларів, є і дешевші. Бакуріані – за 184 кілометри від Тбілісі, Ґудаурі – за 122 км, хто має автомобіль, їде зранку, катається на лижах і повертаються ввечері до Тбілісі. Так набагато дешевше.
Про демографічну кризу
– У Грузії, як і в Україні, демографічна криза. Кілька років тому населення Грузії складало 5 мільйонів, а тепер менше… Патріарх знайшов цікавий вихід з ситуації: оголосивши, що буде хресним батьком кожної третьої дитини в сім’ї. Батьки приносять відповідні документи і призначають день, коли відбувається масове хрещення. Не знаю, чи це справді збіглося, але народжуваність зростає. Я часто спілкуюся з молодими сім’ями, кажуть, що хочуть встигнути народити третю дитину, допоки Патріарх живий, а йому вже під 80…
– Коли з’являється ностальгія за домом, — зізнається Тамта, — беру коробку, в якій зберігаю найцінніші моєму серцю речі. Вони абсолютно не коштовні, приміром, лист від однокласниці, яка тривалий час мешкала в Москві, скляні кульки, які подарував дядько, браслет, подарований людиною, якої вже, на жаль, нема, і переглядаю їх. Здається, на мить повертаюся до Грузії. А ще завдяки інтернету та скайпу маю можливість спілкуватися з бабусею, батьками, молодшою сестричкою Наталею. Додому, звичайно, завжди хочеться, але поки що мій дім тут…
Оксана СМІЛЬСЬКА, НОВА Тернопільська газета