Поки громадяни України отримують в окупації подібні вироки, судді, які їх виносять, купують нерухомість, міняють автівки та відпочивають на курортах, пише сайт KibOrg.
KibOrg разом із Центром прав людини ZMINA продовжує розповідати про суддів, що переслідують українців на захоплених Росією територіях: від карʼєрних стрибків після 2014 року до гучних справ і щедрих винагород.
Олексій Пушной
Влітку 2023 року на півдні окупованої частини Херсонської області був незаконно створений підконтрольний Москві Новотроїцький міжрайонний суд. Указом президента Росії Владіміра Путіна до новотроїцької колегії призначили місцевого — 32-річного Олексія Пушного.
На той момент він уже понад вісім років працював на окупаційну владу, але зовсім не мав суддівського стажу.
Анексію Криму Пушной зустрічав у погонах. За півроку до цього він пішов служити — на старих фотографіях у соцмережах його можна побачити у формі з шевроном внутрішніх військ МВС України. Коли в березні 2014 року прапор України над його частиною змінив російський триколор, Пушной лишився. Про це сухо свідчить запис у його закордонному паспорті РФ: з листопада 2013 по листопад 2014 — водій-електрик командно-штабної машини військової частини 6916. До окупації за цією самою адресою була розташована українська частина 4110 внутрішніх військ МВС.
Паспорт громадянина Росії Пушной отримав 6 квітня 2014 року. Від незаконного «референдуму» минуло три тижні.
Вже восени того ж року Пушной демобілізувався, а в січні 2015 року став слідчим окупаційної поліції в Київському районі Сімферополя. На той момент йому було 23 роки. Менш ніж за два роки він обіймав ту саму посаду вже в поліції Центрального району. За тодішнім курсом його річний дохід сягав $10 – $12 тисяч. Але призначення суддею збільшило цю цифру втричі.
За 2023 рік, з якого Пушной відпрацював у Новотроїцькому міжрайонному суді лише шість місяців, його сумарний дохід сягнув близько $31 тисячі. Згодом до карʼєрного стрибка додалася ще й гучна справа — в січні 2025 року Олексій Пушной розглядав апеляцію в справі журналіста Геннадія Осьмака, який до окупації Херсонщини очолював генічеське медіа «Новий визіт».
Навесні 2024 року група автоматників забрала чоловіка просто з автівки, на якій він підробляв таксистом. Російські силовики відправили Осьмака під суд як учасника кримськотатарського батальйону імені Номана Челебіджихана, що в Росії визнали «терористичною організацією». Вже в серпні того ж року окупаційний суд Генічеського району в особі судді-легіонера Кирила Севастьянова призначив журналістові 3 роки і 2 місяці позбавлення волі.
Пушной залишив вирок у силі. Геннадія Осьмака етапували до колонії суворого режиму №6 у селищі Мелехово Володимирської області Росії.
Утім, саме справа проти журналіста стала підставою для кримінального провадження проти самого Олексія Пушного. В серпні 2026 року СБУ заочно повідомила йому про підозру в колабораційній діяльності.
дохід за 2023 рік, з якого в суді він пропрацював лише пів року. У поліції заробляв $10–12 тисяч на рік.
колонії суворого режиму №6 у селищі Мелехово Володимирської області. Пушной залишив вирок у силі.
Віктор Крапко
Сьогодні в практиці судді Київського районного суду Сімферополя Віктора Крапка — переважно земельні спори, справи про спадщину, майнові суперечки та безпідставне збагачення. Судову залу він також поєднує з університетською аудиторією — щонайменше впродовж 2024 – 2025 навчального року він обіймав посаду доцента окупаційного «Кримського федерального університету».
Але так було не завжди.
Коли Росія захопила Крим, сімферопольцю Крапку було 25. На той момент він уже два роки відучився на заочному відділенні юридичного факультету Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського. Після окупації він залишився в Сімферополі, і менш ніж за місяць від «референдуму» отримав російський паспорт.
Наступні п’ять років його життя на папері виглядають майже білою плямою — ні даних про роботу, ні зарплат. Відомо лише про витрати: 2015 року Крапко взяв іпотеку на квартиру в житловому комплексі на виїзді із Сімферополя. І на додачу кілька разів їздив до Грузії та Вірменії.
15 квітня 2019 року указом Путіна його призначили суддею Київського районного суду Сімферополя. Відтоді ім’я Крапка почало з’являтися в резонансних справах.
У березні 2021 року перед ним постав фрілансер українського бюро Радіо Свобода Владислав Єсипенко, якого ФСБ звинуватила в «незаконному виготовленні та зберіганні вибухівки». У версії обвинувачення є розбіжності, але Крапко зрештою став на бік спецслужб і відправив журналіста під варту.
Того ж року він санкціонував обшуки у Свідків Єгови в Криму. На початку вересня продовжив арешт першому заступникові голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріману Джелялу, журналістові Асану Ахтемову та його братові Азізу. Упродовж 2022 року Крапко щонайменше тричі штрафував Едема Семедляєва — адвоката українських політв’язнів.
Справа Джеляла та братів Ахтемових дійшла до фіналу наприкінці вересня 2022 року. Російське слідство повʼязало їх з аварією на газогоні в районі села Перевальне Сімферопольського району, де, зокрема, розташована військова частина берегових військ Чорноморського флоту РФ. Справу про «умисне знищення чи пошкодження майна» зрештою перекваліфікували за статтею «диверсія», а вирок виголошували у залі підконтрольного Росії Верховного суду Криму.
У колегії з трьох суддів тоді можна було побачити й Віктора Крапка. За його участі Джелял і Ахтемови отримали 17, 15 і 13 років позбавлення волі.
Вже наступного дня Шевченківський районний суд Києва за поданням СБУ заочно відправив 33-річного суддю під арешт за звинуваченням у порушенні законів та звичаїв війни. Ще за рік Крапко потрапив до санкційного списку ЄС — саме через систематичне переслідування українців і кримських татар на окупованому півострові.
Відтоді гучних політичних справ у практиці Віктора Крапка помітно поменшало. Лишилися земельні спори і лекції для студентів.
Судді війни: хто саджає українців у Криму та Росії
Карʼєри, вироки й приховані статки суддів, які працюють на окупаційну систему.
Читати →
Нана Петюшева
У листопаді 2017 року російські силовики в Сімферополі затримали чотирьох кримськотатарських активістів. Їх звинуватили в нібито вимаганні грошей у громадянина Туреччини. На місці затримання була присутня 82-річна ветеранка кримськотатарського національного руху Веджіє Кашка. Раптово їй стало зле — жінку забрала «швидка», втім дорогою вона померла, так і не діставшись лікарні.
Окупаційна влада Криму назвала причиною смерті гіпертонічну хворобу серця. Прокуратура АРК натомість розглядає дії, що призвели до загибелі ветеранки, як умисне вбивство.
Тим часом справу проти чотирьох кримських татар у публічному просторі повʼязували далеко не з вимаганням коштів. Тепер це була «справа Веджіє Кашка».
Від затримання до вироку її фігуранти провели в СІЗО понад 10 місяців. Одному з четвірки — Асану Чапуху, якому тоді було 64 роки — в ізоляторі систематично відмовляли в медичній допомозі. Зрештою чоловік переніс мікроінсульт. А незабаром отримав і вирок — 3,5 року умовного позбавлення волі.
Його апеляційні скарги одну за одною відхиляла колегія окупаційного Верховного суду Криму. У складі колегії — нині 68-річна Нана Петюшева: поки Асан Чапух перебував у СІЗО, вона тричі літала на відпочинок — двічі до Вʼєтнаму й один раз до Катару.
У минулому — суддя українського Апеляційного суду АРК, Петюшева швидко почала працювати за законами окупантів. Упродовж 2014 року вона отримала не лише російське громадянство, а й крісло у головному суді півострова. Не минуло й року, як на неї зареєстрували Toyota RAV4 2013 року випуску — вартістю близько $17 тисяч за тодішніми цінами.
У травні 2015 року тодішній головний військовий прокурор Анатолій Матіос повідомив про підозру в державній зраді 276 суддям Криму. Серед них — Петюшева, а також Наталія Кулінська, про яку KibOrg писав раніше.
У жовтні того ж року Вища кваліфікаційна комісія суддів України призначила розгляд її дисциплінарної справи. Петюшева тим часом оформлювала купівлю квартири в Євпаторії: 126 квадратних метрів за понад 10 мільйонів рублів (~ $150 тисяч). Дані про її доходи можна простежити лише з 2019 року, тож джерело коштів на цю нерухомість невідоме.
У квітні 2016 року Верховна Рада звільнила Петюшеву з посади судді за порушення присяги. На її життя й карʼєру в Криму це ніяк не вплинуло: навесні 2017 року суддя майже тиждень провела на Пхукеті, взимку — взялася за «справу Веджіє Кашка».
Вже наступного року Нана Петюшева придбала ще одну квартиру, цього разу в Сімферополі: 59 квадратних метрів за майже 5 мільйонів рублів (~ $75 тисяч). Згодом додала в автопарк Lexus 2020 року випуску — на той момент в базовій комплектації авто коштувало близько $45 тисяч.
Водночас її офіційний річний дохід коливався в межах 2,5–3 мільйонів рублів.
Травень 2023 року Нана Петюшева провела на Шрі-Ланці — в Коломбо та Хамбантоті. За кілька тижнів після її повернення РНБО запровадила проти судді санкції строком на п’ять років.
Надія Школьна
Справу Надії Школьної Голосіївський районний суд Києва розглядає вже понад чотири роки. Команда Центру прав людини ZMINA намагається потрапити на кожне засідання, втім, раз у раз їх скасовують або переносять.
В окупованому Криму тим часом засідання за участі Школьної відбуваються без перерв.
Нині 44-річна, кримчанка пройшла судову систему знизу. У 2010 році стала секретаркою Центрального районного суду Сімферополя, у 2012 — помічницею судді Сімферопольського районного суду. На посаді помічниці Школьна починала свою карʼєру і в окупації: у січні 2015 року вже в статусі громадянки РФ вона увійшла до підконтрольного Москві Апеляційного суду Криму. Менш ніж за півтора роки вона все ж таки дослужилася до посади судді — указом Путіна її призначили до Залізничного районного суду Сімферополя.
2017 року до неї потрапила справа Миколи Семени, журналіста «Крим.Реалії» — проєкту Радіо Свобода. Приводом стала його колонка 2015 року «Блокада — необхідний крок на шляху до деокупації Криму». За власні думки Семену звинуватили в «закликах до порушення територіальної цілісності РФ».
Школьна розглядала справу одноосібно. Наприкінці вересня 2017 року вона оголосила вирок: два з половиною роки позбавлення волі умовно з випробувальним терміном три роки і забороною займатися публічною — себто журналістською — діяльністю.
Вже за два місяці на Школьну зареєстрували Volkswagen Tiguan 2016 року випуску. Ціни на нове авто цієї моделі тоді починалися від $25 тисяч.
29 липня 2019 року прокуратура АРК повідомила Школьній про підозру в порушенні законів та звичаїв війни. А вже за рік Путін призначив її суддею окупаційного Верховного суду Криму. У той період її річний дохід, за даними KibOrg, в середньому становив близько $25 тисяч.
Однак за 2021 рік у знайдених відомостях значиться лише один місяць роботи, за який Школьна заробила трохи більше 53 тисяч рублів (~ $720). Водночас в її власності зʼявилася квартира у Сімферополі — 120 квадратних метрів за майже 9 мільйонів рублів (~ $123 тисячі).
Зарплатні відомості за 2022 рік у судді теж неповні — записи починаються з вересня: в наступні п’ять місяців вона офіційно заробила 761 тисячу рублів (~ $10 тисяч за тодішнім курсом). Утім, того ж року вона придбала в Севастополі квартиру площею 41 квадратний метр, за яку віддала близько $45 тисяч.
Ще з кінця 2021 року на території України Надія Школьна перебуває в розшуку. З окупованого Криму паралельно приходять звістки про нові виголошені нею вироки.
У січні 2023 року вона залишила без змін покарання Олександру Тарапону з Алушти — два з половиною роки колонії суворого режиму за листівки із зображенням брата його дружини, учасника війни проти України, і написом «Воєнний злочинець».
У жовтні 2024-го до неї потрапила справа Дениса Єжова, кримчанина, якого затримали за вигук «Слава Україні!». Раніше йому призначили штраф у 100 тисяч рублів, утім Школьна вирішила посилити покарання до року колонії загального режиму.
2020 року Микола Семена виїхав з Криму до Києва і більше не повернувся. У справі проти Надії Школьної він проходить як потерпілий. На одному із засідань Голосіївського райсуду він назвав нинішню суддівську практику Школьної «злочином, який продовжується».
коштував новий Volkswagen Tiguan. Авто 2016 року зареєстрували на Школьну за два місяці після вироку.
умовно з випробувальним терміном три роки і забороною на журналістську діяльність. Приводом стала його колонка.
Тимур Машуков
У жовтні 2025 року в Ростові-на-Дону засудили до 14 років колонії громадянку України Яну Суворову, яка адмініструвала Telegram-канал «Мелітополь — це Україна». Вирок одноосібно виніс суддя Південного окружного військового суду Тимур Машуков.
Іншого адміністратора того ж каналу, Максима Рупчева, засудив колега Машукова Денис Галкін, про якого KibOrg писав раніше. Разом із ними двома в цьому ж суді засідає Ігор Костін, також згаданий у попередньому розслідуванні.
Машуков — єдиний росіянин серед героїв цього тексту. 44-річний уродженець Кабардино-Балкарії почав свою практику 2009 року — з посади помічника судді в П’ятигорському гарнізонному військовому суді.
Восени 2014 року, після нападу Росії на Україну, Машуков перейшов на ту саму посаду до тодішнього Північно-Кавказького окружного військового суду в Ростові-на-Дону. Після початку окупації українських територій цей суд став одним з головних місць, де розглядали політично вмотивовані справи проти громадян України. До Ростова тоді з’їжджалися силовики, прокурори й судді з усієї Росії: одні підсилювали місцевих колег, інші їхали далі — встановлювати російські порядки в окупації.
Помічником у Ростові Машуков пропрацював два роки. У 2016-му він став суддею — але у Волгограді. За чотири роки повернувся, вже з суддівською мантією. Суд у Ростові-на-Дону за цей час перейменували на Південний окружний військовий.
Повернення позначилося й на доходах. За даними KibOrg, у 2019 році, ще у Волгограді, Машуков задекларував трохи менше ніж 1,8 мільйона рублів (~ $28 тисяч). У 2021-му, вже в Ростові, — понад 3,2 мільйона рублів, (~ $43,5 тисячі). У 2022 і 2023 роках сума майже не змінювалася.
11 лютого 2022 року, за 13 днів до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Машуков засудив до 11,5 року увʼязнення кримського татарина Зекір’ю Муратова — за нібито причетність до ісламської політичної партії «Хізб ут-Тахрір», яку в Росії визнали «терористичною організацією».
У лютому 2024-го Машуков продовжив арешт фігурантам так званої Першої джанкойської групи «Хізб ут-Тахрір» — кримським татарам Енверу Крошу, громадянському журналісту Вілену Темер’янову, Рінату Алієву, Едему Бекірову і Сеїтягу Аббозову. Кроша звинуватили в організації «терористичного осередку», решту — в належності до неї.
За даними джерел Центру прав людини ZMINA, у 2025 році Машуков був безпосередньо причетний і до фінальних вироків у цій справі. Пʼятьом кримчанам призначили 76 років ув’язнення на всіх.
Санкції РНБО проти Машукова діють з червня 2023 року. Проте вироки як для джанкойської групи, так і для Яни Суворової він виніс уже після них.
річного доходу після повернення до Ростова у 2021 році. У Волгограді у 2019-му було ≈ $28 тисяч.
ув’язнення на всіх у справі Першої джанкойської групи, 2025 рік. Вироки винесені вже після санкцій РНБО проти судді.
KibOrg — проєкт журналістів та IT-спеціалістів, які об’єднались під іменем легендарних кіборгів для боротьби з агресором в інформаційному просторі.
Ми розслідуємо злочини росіян в Україні, викриваємо діяльність колаборантів і розвінчуємо російські фейки.
Автор – Ліна Іванова
