У руках 20-річного солдата-строковика Анатолія Григораша із села Гермаківка Борщівського району розірвався набій. Унаслідок цього Анатолій втратив праве око, кисть правої руки, отримав контузію, численні осколкові поранення обличчя і ніг, пошкодження м’язових тканин і сухожилля лівої руки. Сталося нещастя 12 березня, близько 16 год. на полігоні Широкий Лан у Миколаївській області, пише “НОВА Тернопільська газета”.
Анатолій – із багатодітної сім’ї. Навчався у Тернопільському ВПТУ №1 на кухаря-офіціанта. 10 листопада 2015-го його призвали до армії, а 6 грудня він склав присягу. Спочатку був на Яворівському полігоні, а на початку лютого його перевели до військової частини у Миколаївській області.
– На полігоні Широкий Лан бійці АТО проходять вишкіл, – розповідає сестра Анатолія Наталя. – Там вони й живуть у наметах, а коли вирушають на фронт, то солдати за ними прибирають територію. Так було й того злощасного дня. Толик побачив на землі набій і хотів викинути його, щоб ніхто не наступив, але… постраждав сам. Набій здетонував у нього в руках. У той момент біля Толика нікого не було, троє солдатів підбігли, коли вже почули вибух. Вони, власне, й врятували йому життя. Толик втратив багато крові, але хлопці добре надали першу домедичну допомогу.
Пораненого солдата відразу забрали до медчастини, де якраз був хірург з Одеського військового шпиталю. Він його й прооперував, а наступного дня забрав до Одеси. Рідним про нещастя сповістили того ж дня надвечір.
– Ми не сподівалися нічого лихого, – каже Наталя. – Перед тим ще розмовляли з Толиком, він розповідав, що збираються на полігон… Ми ще не оговталися від смерті матері два роки тому, а тут нова біда… Ми з Ярославом, це наш ще один брат (загалом у сім’ї Григорашів семеро дітей – авт.) відразу почали збиратися до Одеси й у понеділок вранці вже були у госпіталі. До Толика в реанімацію нас не пустили, але лікар запевнив, що він іде на поправку. Якби не солдати, які надали Толикові допомогу, і не його сильний організм, хтозна що було б. Як розповів нам лікар, у Толика був сильний больовий шок і під час операції у нього кілька разів зупинялося серце.
Нині Наталя постійно мусить бути біля Анатолія, бо сам він безпорадний – руки неробочі, а в ногу вставили пластину. Коли сестри немає поруч, бо вона ще мусить готувати Анатолієві домашню їжу, біля нього чергують медсестри.
– Нам сказали, що Толикові потрібне протезування руки та ока, – пояснює Наталя, – але наразі потрібно наростити шкіру на руці й нозі. Він ворушить пальцями, тому все має бути добре, а коли загояться рани, його обіцяють забрати на протезування й реабілітацію до Латвії. Поки що нас усіма медикаментами забезпечує військова частина, вона й надала мені помешкання, але реабілітація і протезування – це вже наш клопіт, а ми не маємо де взяти таких грошей. Уся надія лише на допомогу небайдужих людей, бо без них ми не зможемо допомогти братові повернутися до нормального життя…
Ірина КОШІЛЬ
Кошти на лікування
Анатолія Григораша просимо надсилати на рахунок
5168 7572 6580 2480
у ПриватБанку, отримувач –
Наталя Миколаївна Григораш (сестра).
