Чому Георгія Гонгадзе поховали саме зараз та чи означає це, що на розслідуванні можна ставити крапку, розповідає дружина Гії, Мирослава Гонгадзе
22 березня, через майже 16 років після убивства, у Києві поховали журналіста Георгія Гонгадзе. Увесь цей час по справі велося розслідування. Лише у 2009 році затримали генерала Олексія Пукача, якого згодом засудили за вбивство Гонгадзе до довічного ув’язнення.
Імена ж замовників, які віддавали Пукачу наказ скоїти цей злочин, офіційно досі не назвали. Хоч сам Пукач під час оголошення вироку в суді прямим текстом вказав на те, що мотив і умисел злочину знають екс-президент Леонід Кучма та колишній голова Верховної Ради Володимир Литвин, конкретних слідчих дій стосовно цих людей не було.
Чи припиниться слідство після поховання Гонгадзе, у інтерв’ю НВ дружина Георгія, журналістка Мирослава Гонгадзе, яка зараз живе і працює у США.
– Поховання Георгія Гонгадзе стало доволі несподіваною подією для України. Чому це відбулося саме зараз?
– Ніякої несподіванки не було. Родина планувала цей похорон давно. Брали дозволи та організовували процес. Тіло Георгія перебувало в морзі понад 15 років. З багатьох об’єктивних та суб’єктивних причин, у тому числі, через тривале слідство та судовий процес, ми не могли його поховати. Лише за два тижні до похорону нам вдалося зняти з речових доказів череп Георгія, який знайшли після арешту генерала Олексія Пукача у місці, на яке він вказав. Отже, настав момент, коли ми могли тіло поховати разом з головою.
– Головне питання, яке виникає тепер – чи можна вважати, що на всій цій історії поставили крапку? Минуло майже 16 років, але ніхто так офіційно і не назвав імена замовників, а обіцяли це зробити за різних президентів…
– Слідство щодо замовників злочину триває. Ми чекаємо найближчим часом його результатів. Ця справа немає строку давності – доведення її до кінця важливо не лише для родини, але для суспільства в цілому.
– Ви самі знаєте імена замовників?
– Ми можемо лише здогадуватись, посилаючись на інформацію та оприлюднені попередньо записи із кабінету колишнього президента Леоніда Кучми. Водночас звинувачення має висувати і доводити слідство.
Мати Георгія, Леся Гонгадзе, уперто відмовлялася погоджуватися із тим, що відбувалося – не визнавала тіло, продовжувала боротися. Чи є якісь моменти у розслідуванні, з якими не згодні ви?
– Мати Георгія мала свої психологічні причини не визнавати тіло, знайдене в Таращі, своїм сином. Це не має нічого спільного зі слідством. Щодо моєї позиції по слідству, то я роками його оскаржувала аж до Європейського суду. Слідство, з моєї точки зору, з самого початку було направлене не на реальне розслідування злочину, а на покриття злочинців. Водночас, у певні роки за цей 15-річний період деякі сумлінні слідчі таки добивалися результату, і, таким чином, вдалося покарати, принаймні, виконавців злочину та отримати часткове правосуддя.
– Чому все це тривало так довго? Що гальмувало розслідування?
– Система і люди при владі, пов’язані інтересами, думаю, і гальмували розслідування. Не було політичної волі, аби довести справу до кінця. За ці роки з’являлися лише вікна можливостей, які ми використовували, щоб просунутися уперед. Зазначу, що донині справа Георгія – єдина зі злочинів проти журналістів, у якій вдалося притягнути до відповідальності усіх виконавців злочину. Решта розслідувань злочинів проти журналістів зупинялася, навить не розпочавшись.
– Як реагувала впродовж усього часу на цю історію Америка? Чи говорять щось зараз?
– Про це говорили час від часу, коли з’являлися нові обставини у злочині. Наприклад, коли [колишній міністр внутрішніх справ Юрій] Кравченко, якого звинувачують у замовленні вбивства, застрелив себе двома пострілами в голову.
– Як у США сприймають все, що відбувається в Україні зараз? Чи є у нас реальна підтримка Вашингтону?
– У Сполучених Штатах хочуть бачити Україну успішною демократичною державою. У Вашингтоні є велика підтримка України, є сильне українське лобі. Законодавці обох партій, як республіканської, так і демократичної, вважають і заявляють, що адміністрація Обами повинна значно більше підтримувати Україну. І не лише фінансово та дипломатично, але й військово.
– Нині в Україні активно обговорюють, хто може стати наступним прем’єр-міністром. Одна з найбільш ймовірних кандидатур – Наталя Яресько, яка приїхала в Україну зі штатів. На вашу думку, вона могла би бути хорошим прем’єром?
– Наталія Яресько, з моєї точки зору, була би прекрасним прем’єром. Вона професійна, послідовна і патріотична. Я є прихильником технократичного уряду, тому вважаю, що вона б ідеально впоралася із завданням вивести Україну з економічної кризи і поставити її на шлях стабілізації та процвітання.
Що говорять у Америці про Шокіна? Про американський грант, який ГПУ нібито загубила і шукає винних?
– У США чекають відставки генпрокурора Віктора Шокіна. Невизначеність у цьому питанні та загалом щодо перспектив реформи прокуратури дуже негативно відбивається на іміджі теперішньої української влади.
– Як би ви описали Україну до всіх подій – Євромайдану, АТО, Криму тощо, і ту, що маємо сьогодні?
– До Майдану Україна була хворою на рак, залежною. Вона була під загрозою перетворитися на сателіт Росії. Майдан, а саме українці, які проявили відвагу і показали, що готові вмирати за свою свободу, дали шанс країні на видужання. Головне сьогодні – цей шанс знову не втратити, як це було після Помаранчевої революції.
– Чого бракує Україні, аби стати європейською державою, вийти на новий рівень?
– Змінити треба занадто багато, але починати кожному українцю треба з себе, і не сподіватися, що президент усе зробить. Треба припинити красти, обманювати, лінуватись і нити, а почати мити власні під’їзди, платити податки, проявляти ініціативу, брати на себе відповідальність. Якщо б кожен із 40-ка мільйонів завтра прокинувся і це зробив, ми б не впізнали Україну.
Джерело: nv.ua
