Правда про мирний «український» Донбас. Або як львів`яни донеччанам про Майдан розказували. Місія нездійсненна – точка неповернення. Це історія від Ірини Цибух, із групи у соцмережі ВО “Vesta”.
..
Кажуть: «країна починається з тебе». Так склалося, що цю фразу нашому народу зазвичай пропагує власне влада, таким чином, знімаючи зі себе відповідальність. Тому старання невеликого відсотка свідомих не «готових до змін», а що «змінюють діями» зводяться нанівець.
..
Я з подругою Настею поїхали, як часто згадують журналісти, на «буремний схід», у прифронтову Костянтинівку. Та «буремність» міста зовсім не у гучних пострілах та вибухах. П`ятого липня 2014 року військові ДНР покинули цю територію, але сепаратизм та прагнення «русского мира» ж міцними коріннями досі розростається у головах тамтешніх.
..
Бурхливі дискусії з учнями та викладачам дозолили сповна зрозуміти настрій міста – його депресивність . Це спровоковано невдоволенням рівнем життя, образою на абстракцію, що винна у проблемах місцевих. Ця абстракція зазичай, або влада, або Майдан, або щось схоже до чого жителі зовсім не причетні.
Розмова у школі з викладачем української мови:
– Майдан? Лучше ж не стало! Кого вы привели во власть!?
– Чому ж ви не взяли участі у Майдані, щоб до влади прийшов хтось кращий?
– Мы работали.
– …..
Є ще декілька історій, які для мене з Настею набули найбільшого резонансу. Сьогодні, це швидше викликає усмішку, ніж негатив і здивування, як це було тоді.
На екскурсій у шкільному краєзнавчому музеї, який створила вчитель української мови ми продовжили розмову про Майдан. У цієї викладачки виникла дискусія з директором і та емоційно і голосно сказала: «Ну а почему я должна молчать!?» І додала : «Девочки вы конечно извините, но Майдан это прыщ на жопе.» Потім вона на намагалась пояснити і обґрунтувати свою думку. Казала, що її син вчиться в Донецьку і вона його давно не бачила, колись вона жила краще і лунало багато схожих фраз, які повністю звинувачували мене і Настю в її бідах. А після, я запитала: « Ви ненавидите революцію?» і відповідь : «Да, я ненавижу то что было на Майдане». Дуже шкода, що люди з такою ненавистю викладають у школах рідну мову. Бо мова в генах українців, науковці кажуть, що змалку саме рідне звучання породжує любов до Батьківщини.
…
Крок на зустріч у першій школі зробили старшокласники: «ми вам дуже дякуємо, ви класні. Ми хочемо сфотографуватись з вами». А вже у іншій школі до нас підійшли дівчатка, ті пропонували погуляти і показати нам місто. В одному з технікумів студент розказав про клани Януковича і Регіоналів в Костянтинівці і сказав : « Так чем же тогда было лучше?!». Це був дуже сміливий вчинок, бо зазвичай щось схоже ми обговорювали вже в діалогах в соціальних мережах, а от перед всією аудиторією ніхто так категорично не висловлювався. Також щоразу ми закликали подорожувати і вже чекаємо перших гостей з Донеччини. А ввечері декілька годин ми виділяли для того, щоб відписувати на чисельні повідомлення учнів. Така активність доводила те, що ми не дарма приїхали. А найприємніший сюрприз чекав нас вже, коли ми поїхали з Костянтинівки – « селфі» у вишиванках. Так, це не Львів чи Тернопіль, це Костянтинівка, там без вказівок , безпричинно прийти у вишиванці на навчання і є справжнім проявом патріотизму, самоідентифікації – я українець і не хочу війни.
…..Підпити підсумки?…..
Молодь на Донбасі переживає важкий період перетворень і відчуває постійний тиск з боку «совкових» викладачів. На приклад, ми розказували про гранти і можливості навчатись за кордоном , у дітей запалювались очі і з`являлись питання, тоді ж викладачі знаходили купу причин, чому в учнів не вийде поїхати на навчання за кордон. Постійне пригнічення індивідуальності в школах України спричинено радянщиною в системі освіти. А на сході індивідуальність сприймають, як загрозу. Так, це загроза. І можу запевнити, вже нічого не повернути назад. Донбас думає, молодь внесе основну лепту у повну зміну Донбасу.
..
Що ж, ми просто студентки і ми спробували почати «країну з себе». Вдалось? Не вдалось? Ми зробили що могли. Дуже шкода, та своєю бездіяльністю українська влада підливає олію у вогнище війни, зокрема в Костянтинівці не покарані сепаратисти залишаються при своїх посадах. А для того, щоб Донбас став українським не зроблено нічого, окрім бутафорських вистав з прапорами і вишиванками. Ми переконані, що справжній мир починається з реальних реформ. Ми ж зробили те, що в нашій компетенції, тепер ваша черга, владо.
с. Ірина Цибух.
