Спогад-мемуар тернопільської студентки про відомого соліста гурту “Скрябін” Андрія Кузьменка.
Ми не знаємо, кого нам звинувачувати у цій трагедії – злих, пузатих і ненаситних політиків, які так жорстоко погубили нашого Кузьму, чи несправедливу долю, що забрала у нас найдорожче. Але ми пам’ятаємо і будемо пам’ятати. На жаль, це єдине що ми вже можемо зробити для нього тепер – пам’ятати. Пам’ятати ким він був, пам’ятати і розказувати своїм дітям і онукам у майбутньому про нього, співати, переспівувати його пісні, поширювати його особисту думку щодо політики.
Ця людина дуже багато значить для української молоді, як особистість, як волонтер і громадський діяч і як виконавець, музикант. Він активно підтримував молодь під час демонстрації за вступ України в ЄС, ще на початках, коли це все починалося. Писав пісні про життя, на простій, зрозумілій нам, молодим людям, мові.
Примиритись з його раптовою смертю було важко всім, а особливо нам. Це, мабуть, була єдина людина, яка настільки розуміла нас у всьому. Його раптова смерть стала великою втратою, потрясінням. Тоді плакали усі, бо було шкода тих, не проспіваних ще, пісень, тих несказанних жартів і висловів, які були такими життєвими, прямими і доречними. Навіть зараз, коли чуєш його пісню на місцевому «радейку», чи дивишся його концерт, чи відео, де він сміливо каже власну думку, і критикує сьогоднішніх політиків, думаєш: «Де ж ти, Кузьменко? Чого так рано пішов, навіть не попрощавшись…?»
Хто ж, як не ми? Так, можливо він не любив подібних заходів, як вечір пам’яті. Але хіба ж він міг знати, що так швидко нас покине і що «вечір пам’яті» будуть організовувати на його честь? Не думаю. Він багато чого ще не встиг нам сказати, але давайте будемо ми говорити про нього, не «мовчати», як співав сам Кузьма, а говорити.
Студентка групи ММ-12, ТНПУ
Христина Пилип
