До 2000 злотих становив штраф за знущання над тваринами у наших краях наприкінці 1920-х і в 1930-х роках.
Товариства опіки над тваринами діяли і в Західній Україні, що тоді входила до складу Польщі.
Відтак, перед тим, як нашкодити тварині, зловмисник уже знав, що його можуть оштафувати на суму, за яку можна купити приблизно 1351 кг свинини, 2000 кг цукру чи 8333 л молока. Адже кілограм цукру в ті часи коштував один, свинини – 1,48, а молока – 0,24 злотого. Відповідні покарання з метою захисту тварин почали діяти після прийняття 22 березня 1928 р. розпорядження президента Польщі. Для порівняння, у наші дні відповідальність за знущання над тваринами – 850-3400 грн, арешт на термін до 6 місяців чи обмеження волі на термін до двох років, йдеться у Кримінальному Кодексі України.
Відтак, перед тим, як нашкодити тварині, зловмисник уже знав, що його можуть оштафувати на суму, за яку можна купити приблизно 1351 кг свинини, 2000 кг цукру чи 8333 л молока. Адже кілограм цукру в ті часи коштував один, свинини – 1,48, а молока – 0,24 злотого. Відповідні покарання з метою захисту тварин почали діяти після прийняття 22 березня 1928 р. розпорядження президента Польщі. Для порівняння, у наші дні відповідальність за знущання над тваринами – 850-3400 грн, арешт на термін до 6 місяців чи обмеження волі на термін до двох років, йдеться у Кримінальному Кодексі України.
Боролися зі здичавінням звичаїв
“Товариство опіки над тваринами Речі Посполитої Польської” засновували у Тернополі влітку 1922 р. Про це свідчать цікаві документи, що їх зберігають у фондах обласного архіву. На власне польських теренах тієї держави воно діяло з 1921 р. Саме тоді оновили статут давнішого товариства, яке існувало з 1924 р.
– Окрім головної цілі – охорони тварин та їх оборони перед злом та жорстоким поводженням з ними, поставило собі товариство пропаганду ідеї людського поводження зі звірятами, організацію та утримування притулків, пунктів догляду, лічниць, шпиталів для тварин, ініціатив у справі нових їх прав, – звернувся до старост Тернопільського воєводства 5 серпня посадовець на прізвище Яворчиковський.
Він висловився офіційно, від імені воєводи Ольпіньского.
– Та діяльність – ідейна у значенні моралізуючому, призведе до узлагіднення чи навіть зникнення численних звичаїв повоєнного здичавіння, – зазначив пан Яворчиковський.
Утім, були у влади не тільки такі моральні цілі. Уже тоді добре розуміли, що наявність амбулаторій, лічниць для тварин та подібних закладів врятує не лише одне звірятко, а й дозволить покращити його стан і працездатність і боротися з хворобами, що шкодять статкам народу.
Тернопільські гицлі – Над Яром
Отож на Тернопіллі, до якого тоді входила східна частина сучасної Львівщини, але не входила волинська частина нашої області, взялися пропагувати гасло: “Bacz by Twoim bylo celem, byc I zwierzat przyjacielem”. Відповідно, кожного керівника повіту закликали посприяти утворенню товариства опіки над тваринами – влада вирішила для швидкості діяти адміністративними методами.
– Але я б не сказала, що це товариство діяло дуже активно, – розповідає тернопільський краєзнавець Любомира Бойцун. – Та й такого поганого ставлення до тварин, як тепер, не було. Звісно, що гицлі працювали справно.
Гицлівка, тобто місце, куди звозили відловлених собак, діяла на території сучасної вулиці Над Яром, продовжує пані Бойцун.
– Звідти можна було взяти собаку собі додому, – говорить краєзнавець. – Еліта, звичайно, мала породистих собак. Я цим спеціально не цікавилася, але тоді у Тернополі в моді були ті ж породи, що й у Європі, зокрема і вівчарки. Все – як з одягом чи автомобілями в наш час.
Ветеринар врятував бабусю
– Тоді, як і тепер, діяли приватні ветеринари, які утримували і ветаптеки, – розповідає пані Бойцун. – Онуферко працював у районі сучасних вулиць Стадникової та Дорошівка.
Завдяки пану Онуферку і лікам для тварин, а не звичними для людей, завдячувала поверненням здоров’я одна бабуся.
– Бабця знала цього ветеринара і звернулася до нього. Лікар сказав: “Візьміть ці ліки, але тільки на кінчик ножа”, – каже історик. – І жінка вилікувалася.
Щодо назви препарату, то вона залишилася невідомою.
“Товариство опіки над тваринами Речі Посполитої Польської” засновували у Тернополі влітку 1922 р. Про це свідчать цікаві документи, що їх зберігають у фондах обласного архіву. На власне польських теренах тієї держави воно діяло з 1921 р. Саме тоді оновили статут давнішого товариства, яке існувало з 1924 р.
– Окрім головної цілі – охорони тварин та їх оборони перед злом та жорстоким поводженням з ними, поставило собі товариство пропаганду ідеї людського поводження зі звірятами, організацію та утримування притулків, пунктів догляду, лічниць, шпиталів для тварин, ініціатив у справі нових їх прав, – звернувся до старост Тернопільського воєводства 5 серпня посадовець на прізвище Яворчиковський.
Він висловився офіційно, від імені воєводи Ольпіньского.
– Та діяльність – ідейна у значенні моралізуючому, призведе до узлагіднення чи навіть зникнення численних звичаїв повоєнного здичавіння, – зазначив пан Яворчиковський.
Утім, були у влади не тільки такі моральні цілі. Уже тоді добре розуміли, що наявність амбулаторій, лічниць для тварин та подібних закладів врятує не лише одне звірятко, а й дозволить покращити його стан і працездатність і боротися з хворобами, що шкодять статкам народу.
Тернопільські гицлі – Над Яром
Отож на Тернопіллі, до якого тоді входила східна частина сучасної Львівщини, але не входила волинська частина нашої області, взялися пропагувати гасло: “Bacz by Twoim bylo celem, byc I zwierzat przyjacielem”. Відповідно, кожного керівника повіту закликали посприяти утворенню товариства опіки над тваринами – влада вирішила для швидкості діяти адміністративними методами.
– Але я б не сказала, що це товариство діяло дуже активно, – розповідає тернопільський краєзнавець Любомира Бойцун. – Та й такого поганого ставлення до тварин, як тепер, не було. Звісно, що гицлі працювали справно.
Гицлівка, тобто місце, куди звозили відловлених собак, діяла на території сучасної вулиці Над Яром, продовжує пані Бойцун.
– Звідти можна було взяти собаку собі додому, – говорить краєзнавець. – Еліта, звичайно, мала породистих собак. Я цим спеціально не цікавилася, але тоді у Тернополі в моді були ті ж породи, що й у Європі, зокрема і вівчарки. Все – як з одягом чи автомобілями в наш час.
Ветеринар врятував бабусю
– Тоді, як і тепер, діяли приватні ветеринари, які утримували і ветаптеки, – розповідає пані Бойцун. – Онуферко працював у районі сучасних вулиць Стадникової та Дорошівка.
Завдяки пану Онуферку і лікам для тварин, а не звичними для людей, завдячувала поверненням здоров’я одна бабуся.
– Бабця знала цього ветеринара і звернулася до нього. Лікар сказав: “Візьміть ці ліки, але тільки на кінчик ножа”, – каже історик. – І жінка вилікувалася.
Щодо назви препарату, то вона залишилася невідомою.
Джерело: 20 хвилин
