Сумую разом з найкращою подругою у зв’язку із втратою її батька…
А знаєш, тату, серце вже не щемить, уже біль не той… Тільки досі важко входити мені в порожню домівку, де вже немає твого тепла й обіймів, таких рідних і потрібних, де вже не можна тихо притулитися до твого плеча, почути твій голос, пригорнутись. А знаєш, ти навіть собі не уявляєш, як мені не вистачає тебе…
Ти приходиш у мої сни — і я так хочу, щоб вони не закінчувалися ніколи, щоб ми сиділи й говорили про все на світі безконечно. Мені так не вистачає твоїх розповідей, порад, повчань. Усе не те, усе не так без тебе, тату. Стало порожньо й похмуро, немилий світ, немилий день, немиле сонечко. Хочеться одного — щоб ти жив і був поряд, щоб підтримував мене собою.
Тебе не стало раптово, однієї миті — і ніби в мене відібрали частинку мене. Та я знаю, відчуваю, що ти поруч. Наче ангел, оберігаєш мене, заступаєш крильми від незгод і не даєш впасти на півдорозі. Дякую тобі за все…
Надія МАРТИНЮК
Джерело: Вільне життя
