Розглядаю маленький цар-танк із гігантськими передніми колесами та маленькими задніми. Розробив цю броньовану машину Микола Лебеденко в 1914—1915 роках. Зрештою, виявилося, що ексцентричний танк непридатний для бойових дій, тому заржавів на рейсах історії (метафорично) та в лісі (а ось це вже реально), де його випробовували.
Тепер зменшена та «присмачена» деталями копія одіозної машини зупинилася в майстра з Гаїв Шевченківських поблизу Тернополя Сергія Кузнєцова.
«Є такий напрямок фантастики — альтернативна реальність: «Що було б, якби…» — пояснює він. Саме ці «якби» Сергій Кузнєцов створює з купи непотрібного. Ось і царська машина з’явилася поблизу Тернополя. Її тіло — конгломерат маленьких, органічно поєднаних деталей: гайки, коліщатка, гніздо для юесбі, корпус машинки для стрижки та багато іншого. Завдяки ним поверхня буквально оживає — вона рельєфна і можна дуже довго мандрувати від однієї складової до іншої, розглядаючи та відгадуючи, чим був той чи інший елемент у минулому житті. Але що цікаво — роботи майстра не перевантажені, мають саме стільки елементів, скільки потрібно для цілісності. «Коли щось придумую, знаю, яким воно буде — якого кольору, розміру, скільки деталей та часу потрібно на виготовлення», — пояснює майстер. Але найбільше вражає функціональність моделей: все рухається, працює, адже Сергій Кузнєцов дбає не тільки про «оболонку» — відтворює анатомію техніки.
У домашньому «автопарку» співрозмовника і майже копії історичних агрегатів, і абсолютно космічний транспорт, і варіанти машин, які були в «Зоряних війнах» (цей фільм співрозмовник дуже любить і часто переглядає).
«Сучасної фантастики багато, а серійних зорельотів на всіх не вистачає. Доводиться придумувати самому, — сміється пан Сергій. — Машинки роблю недавно. У мене назбиралося багато маленьких деталей, які не використаєш у великих роботах, раз глянув — гвинтик схожий на дуло танка, розетка — на його башту… Зрештою, все, що можна собі уявити, — можна зробити. Навіть не знаю, скільки моделей вже зробив, бо не рахую. Просто роблю — подобається процес створення».
Чимало машинок впізнавані, адже мають тваринні риси, дивним чином сформовані абсолютно індустріальними деталями. «Оця машина «пішла» від мого прізвища, — Сергій Кузнєцов показує на золотого «коника». — Людина нічого не може придумати сама — позичає елементи в світі, що її оточує. Ці моделі, та й зрештою, всі речі, котрі роблю, не з цього світу, але можуть бути й тут. Світ навколо нас інший: зовсім не такий, як нам розповідають і показують».
Чи не тому своїм роботам Сергій Кузнєцов не дає імен: «Не треба все називати, показувати пальчиком. І в Біблії, і в Корані написано: «Хто має очі, той побачить; хто має вуха, той почує».
Наостанок запитую, як Сергій Кузнєцов занурюється у творчу атмосферу. Відповідає: «Я з неї не виринаю».
Джерело: Вільне життя