Нині народний аматорський хор Борщівської лікарні відсвяткував своє 60-річчя.
У 1956 році група ентузіастів-лікарів і медичних сестер вирішила започаткувати у лікарні хор. Тоді, пригадували ветерани на урочистостях, вони були молоді і творчі, сповнені сил та енергії. Нині уже покійний керівник колективу Дмитро Хруставка зібрав у великий пісенний вінок найкращі голоси медиків і розпочав важку й рутинну роботу над інтонаційним звучанням, правильною постановкою дихання. Непрофесійним співакам довелось важкувато, але незабаром наполеглива праця маестро дала хороший результат, який оцінили маститі хорові диригенти.
У Борщівській лікарні серед медиків було чимало талановитих людей, які мали потужні голоси й завжди були опорою хору. Багаторічну ведучою, творця і виконавицю сценічних дійств Казимиру Рейду ще й досі називають «нанашкою хору». Пізніше її замінив син Ігор — професійний співак і музикант. Услід за пані Казимирою до колективу влилася Ганна Сілантьєва, яка продовжила справу попередниці. А от нині ведучим є молодий лікар Петро Сорба.
У минулі роки серед скептиків було багато розмов на кшталт «Чи потрібен лікарні такий потужний колектив?» Адже часи важкі, навіть професійним та іменитим хорам тоді було не до пісні. Як виживати, коли на необхідне грошей не вистачає? А тут треба ще й культуру підтримувати, шити костюми, оплачувати поїздки… Іван Невістюк, колишній головний лікар, який очолював заклад у дев’яностих, зізнавався — коли таке питання постало перед ним, зібрав колектив на нараду, де всі одностайно вирішили: хор треба підтримувати, як би важко не було. Так і втримався колектив на плаву. Коли меценати допомогли, а коли скинулися самі на найнеобхідніше, та зникнути пісні не дали. Тож на святкуванні з нагоди ювілею хористи і їхні керівники отримали щирі слова подяки від столичних гостей за свій невичерпний ентузіазм і любов до пісні.
Заслужений працівник культури України Петро Андрійчук, який приїхав з Києва на святкування, сказав, що пишається своїми земляками і їхніми досягненнями. Таких хорів, якими можуть похвалитися лікувальні заклади, всього три в Україні: у Житомирі, Чорткові та в Борщеві. Він пригадав, як аплодували борщівцям в Алушті, коли вони співали маловідомі українські пісні під час фестивалю «Червона калина» і звідки колектив повернувся переможцем. А потім було запрошення до Києва на Всеукраїнський фестиваль-конкурс ім. Павла Демуцького і чесно заслужене Гран-прі. Уважно слухала публіка і стрілецькі пісні Надзбручанського краю, які з’явилися в репертуарі колективу за ініціативи і кропіткої праці диригента і керівника Степана Дем’янишина.
Пан Степан заслуговує окремого слова подяки за самовіддану працю. Попри брак часу він узявся за диригування і залучив до лав колективу чимало молодих голосів. Тож хор зазвучав із новою силою.
Був зворушений майстерним виконанням, гостинністю, підтримкою, яку надає колективу нинішнє керівництво лікарні в особі Олега Прокоповича, ще один колишній керівник хору, політик, громадський діяч Микола Горбаль.
Варто згадати і тих людей, які в різні роки працювали з хором. Це Дмитро Хруставка, Богдан Василишин, Ростислав Царук, Микола Будзінський, Володимир Лесняк, Богдан Мандрик. Кожен із них залишив у колективі частинку своєї душі і таланту.
Сьогодні у колективі багато молоді. Вона продовжує справу попередників. Учасники хору кажуть — він для них, як іще одна сім’я: разом працюють, разом співають, разом живуть спільними ідеями. Це єднає і додає ще більшого ентузіазму. Лікарі жартують — за професією вони медики, а за покликанням — співаки. І з цим важко не погодитись.
Ірина МАДЗІЙ, Вільне життя
