По дорозі з Тернополя в Київ познайомилася з чудовими молодими людьми з Нігерії, які навчаються в Україні, як міжнародні студенти.
Дівчата в медичному університеті, а хлопець щойно закінчив політехнічний. Розговорилися… Про це розповідає Світлана Комінко.
Дівчата пригостили домашніми смаколиками, які самі напекли і я вирішила запитати їх, з якими найбільшими труднощами вони стикнулися в Україні. Всі троє в один голос сказали, що найважче для них – це расизм по відношенню до них, чорношкірих людей та їх друзів. Я передбачала цю відповідь, але дуже не хотілося її почути.
Якось соромно стало за нас, українців, і прийшло усвідомлення того, що поки ми не навчимося бути толерантними по відношенню до інших, не зважаючи на колір шкіри, релігійне віросповідування, мову, то нам ще довго прийдеться будувати Україну, в якій всім буде добре.
Тисячі іноземних студентів щороку приїздять на навчання в українські виші. Платять за навчання, проживання, харчування, а це означає, що завдяки їхнім інвестиціям хтось з українців має роботу або дохід від оренди житла. Звичайно, не можна звинувачувати всіх українців за зневажливе ставлення до чужоземців. Мабуть, це поодинокі прояви расизму, але що робить Міністерство освіти та адміністрація вишів, що приймають міжнародних студентів для того, щоб пом’якшити адаптацію і стерти бар’єри в спілкування між українськими та іноземними студентами?
Жодних тренінгів з міжкультурного спілкування, за словами моїх подорожніх з Нігеріїї, не проводиться. А дуже шкода, бо маючи представників інших культур на українських кампусах можна значно збагатити досвід і самих українців. Адже саме через різноманітні спільні заходи, можна пізнати культуру інших націй і стерти кордони в людському спілкуванні.
Час подорожі пройшов швидко. Дівчата чистою українською мовою поділилися переписом своїх смаколиків, потім вони розважали нас своїми піснями, а голоси в них особливі. Коли ми вже майже підїзджали до Києва я дізналася, що дівчата їдуть проводжати хлопця в аеропорт, оскільки він вже закінчив своє навчання і відлітає додому, щоб знайти роботу та працювати в Нігерії. Шкода, що в хлопця залишився присмак расизму та розчарування після навчання в Україні.
Хочеться вірити, що це поодинокі випадки і що десь в Україні іноземні студенти відчувають щиру українську гостинність. Цей випадок ще більше переконав мене у важливості міжнародної освіти, адже саме можливості навчання та проживання в іншій культурі відкриває наші серця і робить нас більш чутливими до представників інший культур. А ви що думаєте з цього приводу?



