“Мої мама питали: “Невже ти, Марино, так будеш співати до самої смерті?” Мені сьогодні 83 роки, і я ходжу по оборі і співаю…”
Так розпочала пані Марина Ціник спілкування з студентами та викладачами Тернопільського музичного училища ім.С.Крушельницької, які приїхали в співуче село Губин Бучацького району для збирання музичного фольклору. Ми й не підозрювали, що ця невисока жвава жінка є вмістилищем сотень пісень, які вона нам співала більше трьох годин:
А скільки цікавих звичаїв та традицій розказала нам пані Марина! Найбільше запам`ятався обряд весілля. “Що то сьогодні за весілля? Зберуться для того, щоб їсти і пити. Більше 20 страв на весіллі: хто то може з`їсти? Їсти і пити можна щодня вдома. На весілля ходять для того, щоб співати і танцювати. Та колись весілля було чути за кілька кілометрів, бо так співали”. А далі йщла цікава розповідь про обряд вінкоплетення, коровай, весільні пісні.
Ми вслухались у спокійний та лагідний голос пані Марини і думали про те, що як добре, що є на світі такі живі схованки народної мудрості та народного духу. Сьогодні багато говориться про патріотизм, про любов до рідної землі, але, на мою думку, Україна починається з серця кожної людини. Якщо тобі байдуже, якою мовою розмовляти, де жити і що ти залишаєш по собі, якщо все одно, що співають наші діти і чи вміють співати, якщо найголовніше “добре їсти, добре спати”, то до справжньої України ми ще не доросли духовно.
Справжню Україну ми побачили у серці цієї простої, щирої, побожної жінки, яка дуже зраділа, що знайшлися небайдужі люди, які цікавляться народними піснями, звичаями, традиціями, які хочуть відродити їх, щоб наступні покоління не почували себе “моголами” на рідній землі. Допоки є в Україні такі небайдужі люди, як Марина Іванівна Ціник, буде Україна жити.
