Про неї говорили: «Ось та божевільна, ось стріляють, вибухи, а та божевільна все одно приїде своєю машиною».
Знайомтесь, це не просто вчитель, це не просто волонтер, це не просто жінка,це особистість, яка є взірцем для кожного, це людина сильної волі – це Оксана Нежальська.
27 серпня о 12 годині вперше в Тернополі за підтримки Центру національно-патріотичного виховання «Підкова», ТВЦ «Атріум», об’єднання Території особистого розвитку та музею старожитніх автомобілів «Ретро-кортеж» презентується соціальний мультимедійний проект “ПЕРЕМОЖЦІ” – спільна ініціатива Телевізійної служби новин на телеканалі 1+1та Viva!( куратор проекту – Соломія Вітвіцька, телеведуча новинТСН на 1+1,волонтер) , присвячений воїнам АТО, що втратили кінцівки, але не втратили сили духу.
Оксана Нежальська. 43 роки.
До війни – вчителька молодших класів. Отримала поранення, допомагаючи нашим військовим в зоні АТО поблизу м. Антрацит Луганської області. Хобі: водіння машини, в’язання спицями.
Той день Оксана не любить згадувати. Але факт залишається фактом: на залізничному переїзді підірвалась на протитанковій міні автівка з жінками-волонтерами, які розвозили продукти й ліки у віддалені селища, – там на них чекали літні люди, самотні бабусі й дідусі. Водія ударною хвилею викинуло зовні крізь ловобе скло, і саме це врятувало йому життя, а Оксані з подругою пошматувало ноги, власне кажучи, відірвало геть. Удар міни прийшовся саме туди, де сиділи жінки…
Як дізналась потім Оксана, подруга загинула на місці одразу, а вона, на щастя, вижила. Щоправда, до свідомості прийшла на п’яту добу , а невдовзі довідалась найжахливіше для себе: ліву ногу відірвало осколком зовсім, а кістки правої разом зі ступнею були пошматовані вщерть.
«Взагалі, отямившись, я й гадки не мала, що лежу тут, у палаті, без ніг… а все через той фантомний біль – бо в голові ноги є, вони тут… осьдечки, під ковдрою… Он, як печуть, болять, як викручують… І навіть потім довго не в силі була вимовити чужі для себе слова – «підірвалась на міні», ніби йшлося зовсім не про мене… та й взагалі ніби те, про що говорять, трапилось десь там, з кимось, але зовсім не зі мною…
А що справді то саме я і що це лихо спіткало саме мене – ні, то нісенітниця, таке просто неможливо», – каже Оксана. Згодом вона навчилась з цим жити – з думкою про те, що без ніг скрізь по світу є безліч людей, однак, якось вони собі живуть. Тож і вона дасть собі раду. Головне – бажання і воля, як вчила сумлінно сама Оксана своїх першачків … тоді, ще у мирному житті. Тож відтепер починає життя спочатку, з нуля. І найперше – вчиться ходити на протезах.



