Це місто, наче дівчину, природа наділила неабиякою вродою. Тому у Кременець часто закохуються. Простий і красивий, без зайвого пафосу але й не без гордості у характері. Бо гордитись Кременець справді має чим…
Місто у плині століть
У часи Київської Русі Кременець був багатим та перспективним містом. Від монголо-татарів його оберігали війська Данила Галицького. Ймовірно, вже тоді у древньому Крем’янці (стара назва) існувала фортеця. Та, як свідчать історичні джерела, вона була навмисне зруйнована, тобто, розібрана – за однією з умов мирного договору із ханом Бурундаєм.
У час, коли на Волині правили литовці, Кременець перебував у володіннях князів Гедеміна, та пізніше Любарта. А за Сигизмунда місто набуває магдебурзького права. Саме у литовський період дерев’яні укріплення Кременецького замку змінюють на кам’яні.
Уже в Середньовіччі Кременець став одним з найбільших міст Волині. Чудово розвинена торгівля та ремісництво. А річка Іква давала можливість тримати кілька водяних млинів.
Цікаво, що кременецькі гори, і відповідно й місто, називаються так через кремінь – твердий мінерал, покладів якого багато у місцевості.
Згодом, в результаті Люблінської унії Кременець відійшов до Польщі. Це був час культурного та релігійного росту міста. Та й час остаточного руйнування фортеці. Козацький полковник Максим Кривоніс підійшовши з військом до Кременецького замку, взявши його в облогу. Протягом шести тижнів точилися бої за твердиню, в результаті яких замок повністю зруйнували. І після більше ніколи не відновлювали.
Та це не було останньою крапкою в історії Кременецького замку. Його руїни продовжували жити своїм життям. Будучим свідками древньої історії, старим символом міста та цікавим туристичним об’єктом, вони і далі привертають увагу до себе. Саме там, на Замковій горі досі живуть безліч легенд. Пов`язаних найперше з іменем королеви Бони…
Таємниці Королеви, яка жила на Замковій горі
Саме час правління сина короля Сигізмунда І – Августа та його матері Бони вважається найцікавішим періодом в історії Кременця. Події, які відбувались у ті роки, назавжди закарбуються у легендах та переказах.
Королева Бона Сфорца отримує Кременецький замок, разом із довколишніми селами, у подарунок від свого чоловіка. Той, будучи у Кракові, лише час від часу бачить дружину. Тому Бона не надто дбала про дотримання подружньої вірності. Люди розповідають, що «любовні апетити» королеви були настільки великими, що при замку тримали цілий чоловічий гарем. Надзвичайно вродлива, розумна, амбітна та… жорстока жінка. Ця жорстокість овіяна вражаючими легендами, які одна за одною приписують правительці найжахливіші, навіть демонічні риси. Чи було так насправді, чи це лише вигадки, невідомо, та зрозуміло те, що королеву-чужинку явно не любили. За однією з версій, саме вона зжила зі світу двох своїх невісток, родове походження яких не відповідало її політичним планам.
Померла Бона Сфорца, за однією із версій, від отруєння, заподіяного власним лікарем за наказом Габсбургів. Спочиває королева у своєму князівстві в місті Барі в Італії.
Кажуть, покидаючи Кременець, Бона так і не вивезла всіх своїх скарбів до Італії. Тож легенди про те, де вони заховані досі переказують місцеві. За однією із версій, багатство королеви може знаходитись у колодязі, що посеред замкового двору. Глибиною 90 метрів, він ні на краплю не заповнений водою. Цікаво, що на 25-у метрі були знайдені п’ять загадкових щаблинок, але ніякого входу не було. На глибині 40 метрів знаходився також грот, але що у ньому – нікому не відомо.
Насправді королева Бона добре дбала про Кременець, який за її правління суттєво розбагатів та розрісся. Укріпила королева й замок.
Продовження історії
Хоч фортеця через багато років була навічно зруйнована козаками, та місто продовжувало жити і розвиватись. Потроху відновлюючи свій культурно-освітній потенціал. У польський період (до 1795 року) тут будують повно католицьких храмів. Маленький Кременець вмістив 4 римо-католицьких монастирі та ще кілька церков (включно і греко-католицьких). А польську мову впровадили в усіх офіційних установах.
У час Російської імперії у Кременці відкривають гімназію, пізніше реорганізовану у ліцей. На базі навчального закладу діє велика бібліотека, у фондах якої рідкісні стародруки. Місто стає центром освіти й науки, його навіть називають «Волинськими Афінами». Ця традиція збереглась і у ХХ столітті, коли у Кременці діяло 6 шкіл, гімназія, кілька училищ та семінарія.
Світові війни та революції змінювали господарів у Кременці. Та ще до 1939 року місто належало до Польщі. Радянська влада, що змінила поляків, дбала не про освітній розвиток, а швидше про економічний. У 1960-80 тут відкривають цукровий завод та фабрику ватину.
Туристичний потенціал у місті Кременець розгледіли вже в часи незалежної України. Тут створюють Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, відкривають музей польського поета і драматурга Юліуша Словацького (місто було його батьківщиною), відновлюють Кременецький ботанічний сад.
Руїни, костели, архітектура…
Гора Бона і досі залишається найвизначнішою пам’яткою Кременця. З руїн замку, що знаходився на горі, до сьогодні збереглись фрагменти оборонних стін та башта з брамою.
У Кременці багато старої красивої архітектури. У стилі класицизму збудовані Палац Кароліни Дзембовської та будинок родини Словацьких. Унікальною бароковою спорудою XVII–XVIII століть є будівля «Близнята» (складається із двох однакових з’єднаних будинків з окремими двосхилими дахами). Визнаною видатною пам’яткою архітектури України є Комплекс колегіуму чину єзуїтів, збудований у XVIII cтолітті.
Окрасою міста є ботанічний сад, заснований ще у 1806 році ірландцем Діонісієм МакКлером. В той час колекція саду налічувала 23 тисячі видів рослин. Сьогодні це кілька тисяч видів, що розмістились на площі 200 гектарів.
А ще у Кременці можна побачити старий Козацький цвинтар, який називають П’ятницьким. Тут поховані відважні козаки, що загинули в боях за звільнення Кременця від польської влади.
Кажуть, Кременець – одне з найкрасивіших містечок нашої країни. Так це, чи ні, ви можете вирішити лише побувавши тут особисто. Можливо, Кременець вразить вас мальовничістю замкових руїн і витонченістю архітектури колегіуму, чи сумом старовинних цвинтарів… А може, ви просто закохаєтесь у його незвичайну атмосферу – старого, романтичного і такого затишного містечка. Міста, що лежить у короні гір серед мальовничих волинських ландшафтів, на берегах річки Іква.
автор Надія Понятишин спеціально для vsviti.com.ua
