В Україні якась сила-силенна Білокриниць. От лише на Тернопіллі тезки-села є в Підгаєцькому і Зборівському районі. Про інші області скромно промовчу. Але нам потрібна конкретна така Білокриниця на Кременеччині. Про неї говоритимемо.
Потрібне нам село відоме з 1483 р. і розташоване за 4-5 км від райцентру. Мені найцікавішим видається те, що Білокриниця лежить на березі притоку Ікви, річечки Дядьківська Криниця. Один з найдивніших топонімів України, а?:) Краще б і село так назвали. :о)
Білокриниця серед туристів відома своїм симпатичним палацом. Його й шукати не треба – при дорозі, за гарною неоготичною брамою-КПП. В багатотомній “Історії міст і сіл України” палац чомусь оптимістично названо пам’яткою архітектури XVI ст. Все, звичайно, з палацем не так райдужно.
Хоча так, саме в XVI ст. Білокриниця фігурує в документах як власність князів Збаразьких. Князі звели тут замок – звідкілясь Роману Афтаназі відомо, що був той мурований ренесансний форпост двоповерховим і з високими пивницями, і мав потужні чотири бастіони та наповнений водою рів. Все, як має бути. Князям, сподіваюся, подобалось. Татарам теж – бо інакше чого вони його захопили в 1603 році? Хоча ні, не подобався він татарам: бо, зхопивши, вони його знищили. А от князям він таки подобався: бо в 1606 р. вони білокриницький замок відбудували – вийшов майже точнісінько такий самий, як був, тільки тро-о-ошечки інший.
Коли польський королевич Владислав йшов в 1617 р. на Москву, сподіваючись стати російським царем, він зробив зупинку на кілька тижнів в Білокриниці
1631 р. помер, не залишивши нащадків, останній з князів Збаразьких, Юрій (Єжи), тож місцевість відійшла князям Вишнівецьким. В 1705 р. тут зупинявся гетьман Іван Мазепа. А вже в 1725 р. як придане за Урсулу Вишневецьку (хресним батьком якої був якраз Мазепа) Білокриницю отримує її чоловік, князь Міхал Радзівілл. Я вже писала, що більшість з Радзівіллів мали досить дивні нікнейми. Цей конкретно ось був Рибонькою.
Це ще не все: від Радзивіллів маєток переходить до Олександра Колонна-Чосновського (Alexandr Colonn-Czosnowski). О! От і Чосновські. Ні, не так: Чосновскій. Однина: адже після його смерті маєток в Білокриниці купив якийсь російський філантроп А. Воронін (помер в 1890 р.), який і став останнім власником палацу – а заодно і 4797 десятин полів і лісів навколо.
З правами на власність розібралися, розберемося з власністю. Повернемося до князів Вишневецьких. Вони переважно мешкали в Вишнівцю, тож білокриницький замок занепадав. Північно-західному бастіону і половині західного валу тоді взагалі кінець прийшов. В 1806 р. весь замок зжерло полум’я – і наступні кілька десятиліть він являв собою лише мальовничу руїну, яку й видно на одній з головних картинок на сторінці (літографію Піллера датують серединою ХІХ ст.). Саме тоді краєзнавець Тадеуш Єжи Стецький зробив заміри споруди – тож ми в курсі, що замок був 35 саженів завдовжки, 9 завширшки, 5 заввишки – і налічував близько 40 покоїв і залів. Рови в 6 саженів шириною оточували споруду з усіх боків.
Олександр Чосновський зводить неоготичний палац в Білокриниці десь після 1850 р., включаючи в новобуд шматок раритету: мури лівого крила старого замку. Але новий палац настільки сильно відрізняється від замку-попередника, що говорити про РЕКОНСТРУКЦІЮ немає жодної можливості. Та й про ПЕРЕБУДОВУ теж: це нова споруда з шматочком старої. Ймовірно, каміння старого замку пішло на будівництво нового палацу, але це ж не рахується.
Був і парк, як без нього. Заснований самим (о!) Діонісієм Міклером десь в середині ХІХ ст.
Чосновський прорахувався: грошей на масштабну реконструкцію ще й правого крила замку в нього не було. А потім він ще й раптово помер. В часи Вороніна руїни замку ще існували, але росіянин ними не зацікавився, а просто розширив палац. В заповіті Воронін весь маєток + 80 000 карбованців призначив на заснування і утримання сільсько-господарської школи для хлопчиків. Вона й діяла в стінах палацу з 1895 р. В якомусь ступені, вона діє там і нині: в палаці зараз Кременецький лісотехнікум. Цікаво, його учні розуміють, що навчаються в найкраще збереженій неоготичній резиденції Волині? Начебто в одній з зал технікуму діє міні-музей. От би побачити.На базі міклерівського парку влаштовано навчальний дендрарій
А костел (див. фото праворуч) не зник повністю. З ним було так: А.Воронін заснував в ІІ половині ХІХ ст. Богословську церкву, а в міжвоєнний період її було перетворено на гарнізонний костел. Після 1945 р. вежу споруди розібрали, а те, що залишилося, перетворили на солдатський клуб на території місцевої військової частини. Кілька років тому нещасну будівлю-трансформер повернули для потреб культу, звівши над нею вежу з невеликою банею.
