Тернополянин Микола Головенко посперечався з другом, що зможе пояснити теорію Канта на прикладі ковбаси. І ось що з цього вийшло.
“Дехто з мене посміявся, але хочу зауважити, що філософію Канта можна легко пояснити на будь-яких прикладах, особливо якщо не знати або взагалі не розуміти її.
Звичайно, що у такому поясненні я міг би наговорити багато дурниць на кшталт якихось роздумів про ковбасу не як конкретний предмет, а як певне явище, або навіть думку. От, що ми уявляємо говорячи про ковбасу? Взагалі, що ми маємо на увазі говорячи: «ковбаса». Очевидно, що кожен має на думці щось своє і, зазвичай, щось загальне. Однак, коли ми їмо, чи бачимо якусь ковбасу, то їмо або бачимо якусь конкретну ковбасу: салямі, московську, домашню чи варену. І в той час, коли ми так би мовити «контактуємо» з конкретною ковбасою, то своїми органами сприйняття ми не можемо охопити чи відчути все поняття ковбаси загалом.
Тобто, своїми органами чуття ми не здатні сприйняти чогось великого в його цілісності, бо завжди значна частина об’єкта уникає нашого сприйняття, але хоч ми і не здатні сприйняти чогось великого і загального у всій його повноті, однак ми можемо уявити його собі. З такого порівняння випливає узагальнююча філософська думка, що НАШІ РОЗУМОВІ ЗДАТНОСТІ ВИЩІ ВІД ЧУТТЄВИХ ПОДРАЗНИКІВ. І такою думкою можна підсумувати філософію Канта, адже вона включає у себе основні поняття його філософської системи, а саме: «трансцендентне», «осмислення», «феномен» і «апріорна форма» .
Але такі пояснення це повна дурня і свідчення нерозуміння значення Канта, адже філософія Іммануіла Канта мала і має велике значення не тільки для всієї Європейської філософії, але і для науки. Адже від появи цієї філософії і до сьогоднішнього часу – роботи та ідеї Канта продовжують відігравати ключову роль у спробах сучасної людини дослідити способи наукового, філософського і взагалі всякого мислення. Тут потрібно зауважити, що стверджуючи ключову роль Канта у сучасній науці, я не говорю, що всі значні науковці сучасності погоджуються, чи хоча б коли-небудь читали Канта. Справа тут в іншому: придуманий Кантом аналіз категорій людського мислення виявився виключно зручним, чи краще сказати, адекватною формою для мислення людини про своє власне мислення і про всяке мислення взагалі.
У вченні Канта містилися дві надзвичайно важливі ідеї, які докорінно змінили весь хід розвитку Європейської філософії.
Великий попередник Канта – Рене Декарт виводив факт існування себе, як мислячого суб’єкта, з факту власного мислення: «Я думаю, значить я живу». Але фізичне існування та існування думки залишалися розділеними і існуючими ніби паралельно. Таким чином, при всій універсальності його системи, вона була позбавлена принципу, який би об’єднував усю дійсність, включаючи і мислення, як один об’єкт філософського знання.
Кант зробив наступний, після Декарта, крок увівши у філософію нове поняття, яке до цього уже існувало в теології, поняття трансцендентальності. Суть цього поняття приблизно така: трансцендентальність означає роботу розуму, означає осмислення в прямому значенні цього слова. З однієї сторони цим із області знання виключаються поняття, які взагалі не можуть пізнаватися, вони називаються у Канта трансцендентними. З іншої сторони трансцендентальність виключає неопосередковану залежність від чуттєвих даних. Трансцендентальне знання працює з чуттєвими даними, але ця робота – робота розуму, тому такі категорії, як причинність, закон і так далі, по Канту – це трансцендентальні категорії. Світ являється нашому розуму, нашому розумінню не сам по собі, а в такій формі, в якій розум його розуміє, а розуміння оцінює. Але це взагалі не означає, що світ є принципово непізнаваним. Це всього лиш означає, що коли ми пізнаємо світ, ми пізнаємо його як уже набутий форми, що накладена нашим пізнанням. Тобто, в понятті осмислення властивості речей неможливо відділити від властивостей нашого мислення про них і вони пізнаються у цій нерозділеності. Тому коли ми говоримо про світ, це світ нашого осмислення, а не світ сам по собі, як стверджують матеріалісти. Адже навіть коли ми проговорюємо сам цей вираз: «світ сам по собі» то він уже набуває властивостей нашого пізнання, нашого осмислення і властивостей нашої мови, вираженої у цій словесній конструкції.
Читайте також: Наймодніше пальто сезону – у вигляді величезного серця (фотофакт)
Друге важливе поняття введене Кантом, це поняття «феномена». Феномен у Канта є те, що являється нам у нашому сприйнятті як окремий об’єкт чи річ світу опрацьований нашими органами чуттів. Взагалі то ми і говоримо: «об’єкт» маючи на увазі, що це об’єкт нашого сприйняття. Але робота органів відчуттів і «об’єкт» ще не вичерпують поняття «феномен». Ми можемо відчувати солоний смак від приготованої ковбаси і тоді об’єктом нашого сприйняття буде «солоне», яке ми чуттєво відрізняємо від солодкого. А феномен солоності виникає лише тоді, коли в цей об’єкт вносяться внутрішні якості нашого мислячого механізму. На об’єкт солоне накладається чисто розумова форма якості і тільки тоді ми можемо говорити про феномен солоності. Таким чином, органи чуттів перетворюють неіснуючі для нас раніше речі світу в об’єкти, адже сприйняття спрямоване назовні із середини, а суб’єктивний апарат нашого мислення накладає на об’єкти в принципі незалежні від усього зовнішнього світу форми і робить ці об’єкти феноменами.
Але крім феноменів де об’єднується робота сприйняття розуму Кант стверджує про існування особливих форм, ніяк непов’язаних зі світом досвіду, існуючих до і в не усякого досвіду, в інтуїтивному спогляданні людини. Цих «до досвідних» чи «в не досвідних» (Кант називав їх апріорними) форм є дві: час і простір. Ні час ні простір, по Канту, не можуть бути виведеними ні з властивостей оточуючого нас світу, ні з наших спостережень над нами самими. Доказати їх існування неможливо, адже вони не являються об’єктами нашого досвіду. Логічні докази тут також недієві, оскільки вони не співставні з іншими формами.
Поняття «осмислення», «феномена» і «апріорних форм розуму» виявилися не тільки центральними точками всієї філософської системи Канта, але і тими термінами філософського знання, філософської мови на поясненні яких будувалися практично всі філософські системи наступних ста п’ятдесяти років. І зовсім не обов’язково, щоб ці пояснення були позитивними, як у Фіхте чи Гусреля, чи заперечними. Навіть повне заперечення Кантівських ідей, як у Гегеля, давало можливість створювати філософію.
І так, Декарт зробив перший крок, Кант – другий… Третього кроку у філософії поки що немає. Але за те, можливо, усе це можна пояснити на прикладі ковбаси”
