На початку жовтня начальник управління охорони здоров’я Тернопільської облдержадміністрації В. Богайчук наказав скоротити ліжка в трьох дитячих санаторіях області. Кременецький санаторій має скоротити 20 ліжок, Яблунівський протитуберкульозний — 30, Бережанський гастроентерологічний — 50.
Таке рішення мотивоване результатами фінансового аудиту ефективності використання коштів обласного бюджету на утримання цих закладів. Держфінінспекція також рекомендувала ліквідувати в санаторіях школи у зв’язку з невиконанням плану ліжко-днів.
Чия вина, що дітей нема?
Такий наказ змусив працівників шкіл відстоювати свої інтереси. Педагоги з Яблунівського санаторію перенесли уроки з минулої п’ятниці на суботу, аби зустрітися з начальником управління В. Богайчуком. Він пообіцяв їх прийняти, одначе п’ятничного ранку терміново мусив їхати до Києва. За словами його заступниці Лідії Чайковської, у відрядженні мав перебувати до 29 жовтня. У понеділок люди приїхали на зустріч зі Степаном Барною, але до них вийшов… В. Богайчук. Зате зник голова ОДА.
…Санаторій в Яблунові заснований у 1963 році. Свого часу він був республіканського значення. Ще у 80-х роках тут лікувалися понад 250 дітей, навчалися у дві зміни. З роками в закладі залишилося 110 ліжок. Згодом їх скоротили до ста, а після вищезгаданого аудиту — до 80-ти. Отже, згідно із законодавством, треба закрити школу, адже вона може діяти тільки при сотні дітей.
Працівники санаторію чудово розуміють: не буде школи — не буде їхнього закладу, бо батьки не погодяться віддавати дітей на лікування на місяць, а то й більше з відривом від навчального процесу.
Нині в санаторії 43 пацієнтів. В області ж загалом на диспансерному обліку перебуває понад тисячу дітей, хворих на туберкульоз та з групи ризику. Чому санаторій не заповнений? Його працівники запевняють: фтизіатри в райцентрах мають вказівку згори не давати направлень. А батьки не знають про існування такого закладу.
Лідія Чайковська це спростовує. І головний спеціаліст-педіатр управління Майя Голяк вважає такі закиди безпідставними, бо, каже, санаторій безпосередньо працює з фтизіатрами на місцях. До того ж за останні роки на нарадах, які скликало управління, жодного разу не було головного лікаря Яблунівського санаторію. А от із Заліщицького, мовляв, завжди хтось є. Тому він і лідирує за наповненістю, і скорочення йому не загрожує.
Головний лікар — це окремий біль колективу. Навесні очільник санаторію Олександр Романюк звільнився за власним бажанням. Але працівники стверджують: на нього тиснули — і він мусив піти. Хотіли призначити нового, але, як пояснив людям голова обласної ради Віктор Овчарук, ніхто з чотирьох кандидатів не виявив бажання. На це вчитель санаторної школи Василина Сигіль обурюється: вона сама спілкувалася з головним кандидатом на головного лікаря Павлом Наконечним із Теребовлі — і він казав, що готовий очолити Яблунівський санаторій негайно. Колектив підозрює: його «попросили» цього не робити.
Політика влади щодо санаторію дивна. Завуч школи Юрій Сидорук розповідає, що в липні й серпні колектив не отримав зарплати, у вересні її виплатили. 10 жовтня начальник управління запевнив виконувача обов’язків головного лікаря санаторію, що надалі все буде добре, а за три дні надійшов наказ, датований четвертим жовтня, про скорочення ліжок і ліквідацію школи з першого січня 2017 року. Колектив не встигає оговтуватися від тих скорочень.
Закрити легше, ніж врятувати
Чому, запитуємо, він не погодився на перепрофілювання санаторію у спортивний? Юрій Леонідович відповідає: це абсурд, адже заклад доведеться переводити з підпорядкування МОЗ до сфери Міністерства молоді й спорту. Де взяти мільйони гривень на перекриття даху, створення бази? Отож. Люди переконані, що влада поклала око на 30 гектарів території, парк, старовинну будівлю, аби згодом спорткомплекс прикрити і створити тут чергове Межигір’я.
У результатах аудиту зазначено, що матеріальна база санаторію в жалюгідному стані, адже держава роками не виділяла грошей на ремонт — тільки на зарплату, енергоносії та частково на харчування. Останні роки працівники власним коштом роблять косметичний ремонт. Лікують дітей за допомогою старої апаратури і найпримітивніших препаратів. Вартість одного ліжко-дня за медикаментами становить у санаторних закладах області 2,38 гривні. Харчують тут теж неповноцінно — на 17,36 гривні в день. Рік у рік колектив просить кошти, бо їх нема звідки взяти — батьки неповнолітніх пацієнтів переважно незаможні.
Люди запитують: у чому їхня вина? Учителька математики Валентина Івачевська зазначає: в головному корпусі санаторію є кабінети, де з часів панів Чарторийських мало що змінилося. Що влада зробила для цього, аби зберегти санаторій? Що казати дітям? Що роблять фтизіатри в районах, санаторно-відбіркові комісії? Чому за безвідповідальність чиновників мають потерпати колективи, найменш захищені люди? Вони свого часу на прохання керівництва писали протизаконні заяви на відпустки за власним бажанням, а хто нині зрозуміє їх?
Читайте також: Архітектори тернопільської “Циганки” придумали новий проект (фото)
Володимир Богайчук переконує: потреби в санаторії нині нема. Тим паче в такому, до якого він, наприклад, своєї дитини не віддав би. Докоряє в безгосподарності колишньому головному лікарю і колективу. А ще запевняє: весь цивілізований світ лікує туберкульоз амбулаторно, бо стаціонар обходиться дорого. У країні — війна. Коштів медичної субвенції область недоотримала. Але про закриття закладу, мовляв, не йдеться. Та оскільки колектив не погодився на перепрофілювання в спорткомплекс, то кількість ліжок доведеться скоротити і школи не буде. З учителями укладуть угоду про те, що вони надаватимуть свої послуги тоді, коли в цьому буде потреба. Але потреби не буде, — всі це розуміють. Із часом закладу не залишиться. Передати санаторій місцевій громаді, як радить В. Богайчук, не вийде. Вона не зможе його утримати.
Порушують працівники санаторію і проблему вакцинації БЦЖ, і туберкулінодіагностики, адже закупівлю туберкуліну поклали на місцеві бюджети, які його не закуповують. Очевидно, що захворюваність на туберкульоз в Україні знизилася тому, що його не діагностують. Хіба тоді, коли медицина вже практично безсила. Не поповнює статистики зона АТО, окупований Крим. Водночас фахівці стверджують: щогодини в Україні від туберкульозу помирає одна людина, а заражаються четверо. Хворий з активною формою недуги може щороку заражати в середньому від 10 до 15 людей. ВООЗ прогнозує: Європі не вдасться перемогти туберкульоз протягом найближчих 85 років. Нині у Європі щодня інфікується в середньому близько тисячі осіб.
…Ситуація, що склалася, наштовхує на думку: неефективні не санаторії, а система. Розвалювали, розвалювали і нарешті — розвалили! Усі ЗМІ волають, що рік у рік наші діти більше хворіють, а санаторії не заповнені. Колективи просять чиновників дати їм хоча б рік часу на виправлення ситуації і якщо не сприяти, то хоча б не перешкоджати скеровуванню хворих дітей на санаторне лікування. Цікаво: їх почують? Адже закрити легше, ніж відновити і підтримувати. Політика знищення України зсередини триває.
Джерело: Вільне життя
