Передбачення блаженного Митрополита Андрея Шептицького: «Україна звільниться від свого упадку та стане могутньою державою»
29 липня Україна відзначила 150 років від дня народження Митрополита Андрея Шептицького. Того дня на площі Святого Юра у Львові урочисто посвятили пам’ятник Митрополитові. «Історія встановлення пам’ятника Митрополитові у Львові — це історія боротьби, — зауважив під час урочистостей блаженнійший Святослав Шевчук. — Вона почалася не сьогодні і не вчора…»
Походив з графського роду
Андрей Шептицький походив із однієї з найбільш знаних у Львові родин — графів Шептицьких. Родина Шептицьких — одна з найдавніших українських боярських родин, яка дала нашій країні багато відомих імен у розвитку греко-католицької та польської римо-католицької церков.
«Тато нам, дітям, часто пояснював і згадував наших предків, портрети яких висіли в його робітні. З портретів вбилися в моїй пам’яті три: єпископа Варлаама і митрополитів Атанасія і Лева. Усі вони були ченцями-василіянами», — пригадував сам Андрей Шептицький.
Атанасій та Лев Шептицькі були засновниками собору Св. Юра у Львові, де їхні статуї сьогодні прикрашають фасад.
Батько Андрея, Іван Шептицький, походив із древнього лицарського роду Сасів, що отримав своє шляхетство від самого Данила Галицького за особливі заслуги перед князівством.
До слова, грамоту на земельні володіння цій родині ще у 1284 році надав Лев Данилович, галицько-волинський князь.
Реформував УГКЦ
В Андрея Шептицького була юридична освіта, відтак батьки бачили саме у цьому велике майбутнє сина. Втім, сам майбутній Митрополит серйозно роздумував про чернецтво і через це вирушив у Рим до Папи
Лева ХІІ. У родини Шептицьких було багато зв’язків за кордоном, особливо у римо-католицькому середовищі, тому зустріч з Папою не була проблемою для Андрея. Саме Папі Римському Шептицький розповів про своє бажання йти у монастир василіянського чину. Папа у той час мав грандіозні плани щодо УГКЦ і тому благословив рішення Шептицького піти у монастир.
У 1900 році Папа оголосив Андрея Шептицького Митрополитом Галицьким, і відтоді розпочався розвиток греко-католицької церкви в Україні, зокрема у Галичині.
Митрополит Шептицький вважав, що Українська греко-католицька церква має шанси стати сполучником між Східною та Західною церквами, а отже, вбачав однією зі своїх місій — об’єднання усіх християн.
Дбав про українську державність
Митрополит Андрей Шептицький був членом Палати панів австрійського парламенту і депутатом Галицького сейму, де захищав та відстоював права українців у Австро-Угорщині.
Після жовтневого перевороту, у 1918 році, Шептицький виступив з промовою, в якій захищав права кожної нації в імперії, які, за його переконанням, мали право на самовизначення.
Під час Другої світової війни Андрей Шептицький очолив Українську Національну Раду. Він негативно ставився до німецького окупаційного режиму та виступав за створення уряду Української держави.
У Митрополита було особливе ставлення до патріотизму: він вважав, що патріотизм нероздільно пов’язаний з християнством, а отже, не повинен нести у собі жодного насильства. «Християнин може і повинен бути патріотом! Але його патріотизм не сміє бути ненавистю!» — вважав він.
Був щедрим меценатом
Він пережив дві світові війни, міжвоєнний період, ув’язнення російською владою, та не полишав свій народ і допомагав йому підійматися на ноги після чергового падіння.
Андрей Шептицький заснував Львівську греко-католицьку богословську академію, Богословське наукове товариство, Український католицький інститут. У 1905 році заснував Український національний музей, відстоював ідею Українського університету у Львові. Підтримував діяльність приватних шкіл, товариства «Просвіта», «Рідна школа», НТШ, об’єднання «Луг», «Пласт» тощо.
Відкривав садочки і школи, допомагав молодим художникам, у соборі Св. Юра організував Народну школу ім. Грінченка для бідних дітей, віддавав усі свої землі для створення шкіл, заснував народну лічницю, де могли безоплатно лікуватися бідні. Під час Другої світової війни відновив роботу Українського Червоного хреста для допомоги пораненим, хворим та полоненим.
Рятував євреїв
Митрополита Андрея Шептицького не раз висували на звання Праведника народів світу — за його заслуги перед єврейським народом у часи нацистської окупації. Він був чи не єдиним українцем, який не боявся відкрито засудити Голокост і особисто врятував 150 євреїв, переважно дітей, від знищення німцями.
У своїх посланнях Митрополит виступав проти переслідування і знищення євреїв, відкрито писав про це і нацистському керівництву. З ініціативи владики євреям видавали фальшиві документи, аби ті могли втекти за кордон.
За порятунок та підтримку євреїв під час Голокосту Митрополита посмертно удостоїли нагороди Яна Карського.
Умів вести бізнес
Уміння вести бізнес Андреєм Шептицьким допомогло тогочасному релігійному середовищу накопичувати капітал, вкладати його у нужди населення та розвивати греко-католицьку церкву.
УГКЦ не один раз намагалась створити свій банк. Але їй це не вдавалось, аж поки цим не зайнявся владика Шептицький. Для початку він створив українське страхове товариство «Дністер», що надавало послуги усім релігійним об’єднанням. Відтак, коли у «Дністрі» накопичився певний капітал, Шептицький перетворив страхову компанію у банк, який не лише успішно працював, а й збільшував свої фінансові можливості. Для Андрея Шептицького було важливо, аби банк та інші фінансові структури базувались саме в Україні, адже у той час усі гроші з нашої держави вивозились у Відень.
Знався на мистецтві
Глава УГКЦ дуже добре розбирався у мистецтві, зокрема, в іконописі. Це було зумовлено й тим, що він сам мав талант до малювання. Малювати ікони Шептицького та його братів учила мати.
Коли у 1901 році владика оселився у митрополичих палатах на Святоюрській горі, він почав збирати колекцію рідкісних ікон, які згодом стали неабиякою мистецькою та християнською спадщиною українців. Митрополит намагався збирати давні українські ікони, книжки, також до його колекції потрапили і рідкісні європейські творіння. Усі ці духовні скарби він переніс у Національний музей. Одна з найбільш цінних ікон, що викупив Андрей Шептицький, — це Богородчанський іконостас, який владика повернув Україні з Варшави.
Митрополит створював художні школи, виділяв митцям стипендії на навчання в Європі, купував їхні твори на аукціонах.
Був завзятим книголюбом
Митрополит Шептицький був справжнім мисливцем за інкунабулами (першодруками, — ред.), пам’ятками українського письменства та культури. Національний музей у Львові отримав неймовірну літературну спадщину від Андрея Шептицького — понад
3 тисячі книг, хоча його колекція нараховувала не менше 20 тисяч. На жаль, у радянські часи після смерті владики більшість книг з його колекції спалили.
Отримав пам’ятник ще за життя
Пам’ятник Митрополиту Шептицькому у Львові вперше відкрили у 1935 році — у день 30-річчя Національного музею. Скульптуру Шептицького розмістили на подвір’ї музею на вулиці Мохнацького (Драгоманова), а на відкриття зібралася уся галицька інтелігенція.
Автором першого пам’ятника Шептицькому був відомий у той час Сергій Литвиненко. Цей пам’ятник знищила радянська влада після Другої світової війни. Інший пам’ятник створив митець Андрій Коверко, однак його також знищили в радянські часи. І ось цього року постав третій пам’ятник Митрополиту на площі Святого Юра — там, де провів більшу частину свого життя Андрей Шептицький.
Пророкував Україні успішне майбутнє
Митрополита Шептицького та усю його родину переслідувала радянська влада, втім, він не утікав з України й продовжував свою благодійну та освітянську роботу. У 1939 році брата владики Лева разом з дружиною та дітьми розстріляли енкаведисти, маєток родини розграбували та знищили.
У вересні 1944 року Андрей Шептицький тяжко захворів і, передчуваючи свою смерть, скликав до себе монахів, яким заповів не здаватися перед більшовицькою владою. «Наша Церква буде знищена, розгромлена більшовиками. Але держіться, не відступайте від віри, від святої Католицької Церкви. Вона буде гарнішою, величавішою від давньої та буде обнімати цілий наш народ. Україна звільниться від свого упадку та стане державою могутньою, з’єднаною, величавою, яка буде дорівнюватися другим високо розвинутим державам…» — це було останнє передбачення блаженного Митрополита Андрея Шептицького.
емілія Васильків
