17 серпня — перший день народження Кузьми Скрябіна без самого Кузьми… Втім, Андрій Кузьменко буде присутній — у спогадах своїх рідних, друзів та знайомих і, звичайно, у своїх піснях.
За встановленням рекорду спостерігали експерти Національного Реєстру Рекордів України, які після його завершення у прямому ефірі оголосили офіційний результат. Рекорд присвячено дню народження співака і засновника радіо S.R.A.K.A Андрію Кузьменку.
На ефір запрошені відомі виконавці, які спілкувалися та дружили зі Скрябіним, серед них: гурт «Пающіє Труси», «Дзідзьо», Володимир Бебешко, співаки Валерій Харчишин, Олег Собчук, Олег Лапоногов, Марія Бурмака, Ірена Карпа та інші, а також прихильники творчості гурту «Скрябін», батьки Андрія, члени сім’ї та близькі друзі родини Кузьменків.
Загалом в ефірі було багато гостей — і зірок, і просто добрих знайомих Андрія, які мають що про нього розповісти. Адже багато люди знали про Кузьму, але ще більше — не знали. Зокрема, того, скільком він допомагав, абсолютно це не афішуючи. Скажімо, є одна дівчина-інвалід, яка їздила за ним на всі концерти. Андрій її помітив ще кілька років тому, став допомагати, оплачувати проїзд, проживання. Ця дівчина теж була в ефірі під час встановлення рекорду. Ще один сюрприз під час ефіру — презентація пісні, яку Андрій Кузьменко написав за тиждень до смерті.
Мама співака, Ольга Михайлівна Кузьменко, побажала, аби рекордний ефір мав назву «Говорили і курили», як одна з пісень Кузьми.
Нині ж «ternopillive» пропонує вашій увазі згадати Андрія цитатами з його останніх інтерв’ю.
Про Майдан
— Чому я не хотів бути серед тих, хто виступає на сцені: по-перше, в мене був власний досвід з 2004 року (мається на увазі Помаранчева революція) і я радий, що він в мене був. Я зробив певні висновки і більше в ті речі гратися не буду. Мене ніхто не заангажує ні за які гроші, хоча тоді і грошей не було. Сказали, як солдатам – пішов.
— Я розмежовую революцію і рок-фестиваль. А з Майдану в якийсь момент зробили фестиваль. Розслабили людей, і там був шоу-бізнес. Там ходили козаки, з ними фоткались за бабки, тому Майдан затягнувся.
— Я взагалі вважаю, що благодійність та речі, подібні їй, закінчуються там, де починаються камери. А там, де вони з’являються — починається спекуляція. Хочеш допомогти — допоможи тихенько. І тоді то буде допомога.
— Моя пісня «Революція у вогні» написалася, мабуть, у найкоротший термін — за 15 хвилин. Такого в мене ще не було. Пісня-крик! Після всіх тих подій я не думаю, що зможу колись написати пісню російською мовою. Я зненавидів ту країну. В Крим більше ніколи не поїду. Мені як відрізало, і я нічого не можу з тим зробити.
— В 46 років я чітко знаю, що в політиці нема добрих людей. І ті люди, які віддали своє життя за Майдан… Дай Боже, щоб не даремно! Але я не вірю, що люди, які 22 роки крали гроші, на 23-ій перестануть їх красти.
Про музику
— Це до мене прийшло спонтанно. Мама з татом запхали мене до медінституту. Ногами-руками пхали. Але я думаю, що медицина тільки виграла від того, що я прибив диплом мамі на стінку, а не почав лікувати. А тоді батьки мріяли, щоб син був у білому чепчику, а він преться в Запоріжжя на «Червону руту». Я тоді щось прогарчав і мені третє місце дали. А може, це тому, що я впав у пожежний басейн. Ми тоді випили по пляшці вина, бо переживали. А якраз фонограми пустили, я дивлюся — не встигаю. Пішов через басейн, послизнувся і впав. Вийшов до публіки, як Іхтіандр, все з мене капало. Уявіть, що мама собі думала. Така «притирка» була десять років.
Про кохання
— Якщо тобі роками не набридає проводити час з однією людиною, ви маєте про що поговорити, коли ти їдеш в довгу дорогу, повертаєшся і далі продовжуєш з нею пити вино і розмовляти на ту саму тему, що й перед подорожжю, це — щось більше, ніж любов. Кохання стає примітивним за якийсь час. Приплюсовуються побутові проблеми і починають робити його некрасивим. «Рай з милим в шалаші» — це чудово, але коли у тому «шалаші» починає «пахнути» шкарпетками і їх треба прати, а на пральний порошок мають бути гроші і хтось мусить піти за ним до магазину, побут починає з’їдати. Гармонія — це коли ви зустрічаєтесь раз на тиждень, чекаєте цього моменту, коли ви розходитесь по різні боки стіни і страждаєте… А як тільки починаєте жити разом, усе це, як та частина корабля, під водою, обростає камінням… Якщо ти здатен перемогти побут і все ж таки продовжуєш з людиною жити та відчувати кайф від спілкування з нею, то це — більше, ніж любов. І це — круто!
Про дружину
— Думаю, що я кльовий чоловік і тато. А моя дружина розумна дуже. Все залежить від того, як я до них з донькою ставлюся. Якби дружина відчула мінімальну фальш, я б зразу отримав білий квиток і розлучення. Моя дружина – це моє багатство. Вона колись пожертвувала своєю кар’єрою заради сім’ї, ще в той момент, коли мені нічого не світило. Взагалі не знаю, як вона зі мною перебула ті перші десять років, бо в голові — нуль, в кишені — нуль. Наймані квартири, таргани, як горобці… Постійно псевдобогемні тусовки вдома. Я собі ліг спати, вона все мила, прибирала.
Про мрії
— Якось спіймав себе на думці, що якщо людина мріє, отже, в її житті є якась нереалізована віха, а в мене щаслива сім’я, всі люди, яких я люблю, відповідають мені взаємністю, мама і тато живі-здорові, слава Богу, є дитина, будинок, машина, велосипеди. Про що ще мріяти? Я усвідомлюю, що мені пощастило в житті, тому бажати чогось ще було б занадто. Краще — ворог хорошого, залишається дякувати Богові за все, що Він мені дав.
Про завтра
— У мене є пісня, яка має назву «Не думай про завтра». Завтра — дуже страшне. Післязавтра не таке страшне. Завтра — якесь магічне, воно ніби нависає над нами. Воно сприймається, як якесь майбутнє. Післязавтра набагато ближче. Я намагаюсь не думати про те, що буде. Я – фаталіст і реаліст. Не хочу загадувати наперед! Можливо, зараз взагалі впаде якийсь метеорит і розмаже нас! Не дай Боже! Навіщо про це думати? Живеш собі і кайфуй від теперішнього моменту!
емілія Васильків