Любомира Бойцун “Тернопіль у плині літ”. Ця книга повинна лежати на столі у кожного тернополянина, який поважає себе і прагне вирватися з тенет всюдисущого кліше про “файне місто Тернопіль”, від якого вже, м’яко кажучи, піднуджує, бо застосовується на кожному кроці, де треба і де зовсім не потрібно. Файне воно зовсім не тим, що зневажливо висміювали (якщо, може, ще хтось досі не зрозумів) надцять років тому “Брати Гадюкіни”. Файне тим, що має гідну історію та гідних людей, якими ми, їхні наступники, маємо пишатися і наслідувати. Та покладімо руку на серце: чи багато ми знаємо про своє місто?..
Любомира Бойцун знала про Тернопіль дуже багато. Вона розповідала про нього такі смачні кавалки, причому з таким апетитом, що її хотілося слухати безкінечно. І як добре, що пані Любомира вирішила написати книгу і залишила усю інформацію про Тернопіль нам!
Днями у видавництві “Джура” вийшло нове видання книги Любомири Бойцун “Тернопіль у плині літ”. Як запевняє директор видавництва Василь Ванчура, у книгарнях міста цю книгу можна буде придбати після 15 вересня, вартуватиме вона близько 200 гривень. На жаль, Любомира Степанівна свою нову книжку вже не зможе взяти до рук, як і зігрітися зіркою, яку відкрили у Тернополі на її честь у День міста цього року…
Василь Ванчура, директор видавництва “Джура”:
— Думаю, якби ми нині пройшли вулицями Тернополя і запитали перехожих: “Хто така Любомира Бойцун?”, то було б добре, якби відповів хоча б кожен десятий… Так не повинно бути, адже для Тернополя Любомира Бойцун — велика особистість. Вона написала колосальну працю про Тернопіль, перше видання якої “Тернопіль у плині літ” побачило світ у нашому видавництві в 2003 році. З 2009 року ми працювали з пані Любомирою над доповненим виданням. Воно мало вийти раніше, ще за життя Любомири Степанівни, але, на жаль, вона захворіла – і робота пішла на спад. Ми планували зробити велику театралізовану презентацію книги. За нашим задумом, пані Любомира сиділа б на сцені, а до неї підходили б Богдан Лепкий, Соломія Крушельницька, Володимир Лучаківський – мов у плині літ. На жаль, не судилося… Втім, переконаний, що душа Любомири Степанівни нам допомагала, щоб ця книжка вийшла тепер – в останні тижні робота над виданням була напрочуд легкою та злагодженою.
Розпочинається нове видання книги “Тернопіль у плині літ” з локаційного привілею заснування міста Тернополя – копії оригіналу та перекладу українською мовою, який зробили львівські спеціалісти. Пані Любомира казала, що для Тернополя знахідка цього документа, який, так би мовити, є свідоцтвом про народження нашого міста, – це бомба.
Уляна Ванчура, головний редактор видавництва “Джура”:
— З 2003 року книгу “Тернопіль у плині літ” ми перевидавали кілька разів. Коли закінчився черговий тираж, запитали пані Любомиру: “Видаємо наступний?”, вона відповіла: “Я би хотіла трішки щось додати, переробити, минув час — давайте щось будемо міняти”. Ми думали, що це все буде швидко, а воно вилилося в написання майже зовсім нової книжки, тож робота тривала довго. Спочатку, коли пані Любомира була здоровіша, вона приїжджала до нас у видавництво. Потім ми змінили стиль роботи: я зі своїм комп’ютером приїжджала до неї. Деяких варіантів ми навіть не маємо у паперовому вигляді, тому що це все робилося так: вона мені щось надиктовувала, я набирала.
Пані Любомира казала: “Треба щось таке, щоб ця книжка дуже відрізнялася від попередньої, було б добре дістати локаційний привілей”. Ми попросили про це Яна Островського з Кракова, з яким, до речі, й познайомилися завдяки книжці пані Любомири: він до нас зателефонував і дуже зацікавився цією книжкою, хотів її мати, а також цифрові фото деяких світлин. Отож, ми його попросили про локаційний привілей. Минув місяць, два — немає, і ми вже думали, що нічого не вийде. І ось приходить нам диск з копією! Пані Любомира просила до видання книги нічого про це не говорити і сама, коли давала інтерв’ю, то казала: “У книжці ще буде дуже багато секретів, які я наперед не видаю”.
У новому виданні на двісті сторінок більше. Власне, суть не так у сторінках, як в обсягу інформації. Структура книжки майже така сама, але кожен розділ суттєво доповнений, також ми додали зовсім новий розділ – про 40-50-ті роки. Він увійшов до книги у такому варіанті, над яким пані Любомира ще працювала – без неї, звичайно, нічого не змінювали й не правили. Варто сказати, що вичитувала Любомира Степанівна тексти дуже ретельно – кожен розділ проходив п’ять етапів редакції!
До 2013 року ми дуже багато зробили, майже день у день працювали, упорядкували понад півкнижки. Потім пані Любомира впала, після чого її здоров’я погіршилося. Дуже важко було працювати. З нею разом ми зробили дві третини книжки, решту я вже уточняла сама. Своє прикінцеве слово «На прощання», можливо, пані Любомира й хотіла переписати, але не встигла, воно пішло, як у старій книжці. Втім, ці слова дуже гарні, вони чудово підходять і нині. Біля слова «На прощання» — світлина пані Любомири, яку ми зробили 28 серпня 2012 року. Це під’їзд її будинку, де вона жила, її балкон з квітами, які вона дуже любила. У неї взагалі все було в квітах… Найбільше вона шкодувала, що уже не може сісти в потяг і поїхати до Львова, до Польщі, де, казала, в архівах можна ще “накопати” про Тернопіль дуже багато інформації.
Віра Стецько, мистецтвознавець:
— Таких дослідників-краєзнавців як Любомира Бойцун дуже й дуже мало. Це людина феноменальна. Вона дуже скрупульозно підходила до пошуку конкретних фактів. Ця книга — велика робота усього її життя, що дає сьогодні нам можливість пізнавати Любомиру Бойцун як доброго науковця-пошуковця. Тому що навіть серед науковців працювати в архіві може далеко не кожен, адже така скрупульозність — окрема риса дослідника, власне, я знаю дуже мало таких людей, які можуть працювати з архівними документами.
У наш час є багато історичної, краєзнавчої літератури, але, як правило, це сухі видання. Книжка “Тернопіль у плині літ” захоплює і привертає увагу тим, що Любомира Бойцун показує місто через харизму людей і харизму вулиць. Як характеризує свій жанр сама авторка — це краєзнавчий нарис. Пані Любомира як корінна містянка через себе пропустила історію свого міста, тому книга настільки цікава. Так, як любила місто Любомира Бойцун, треба прагнути нам усім.
Серед моїх знайомих, зокрема і польських, багато хто забажав мати цю книгу в домашній бібліотеці, тому що у ній Тернопіль показаний з іншого боку. Власне, це енциклопедія Тернополя для кожного з нас — і для науковців, і для журналістів, і для кожного з нас.
Богдан Строцень, археолог:
— Коли вийшла перша книжка “Тернопіль у плині літ”, то у нас чотири людини вдома влаштували графік, хто і коли має її читати. І кожен старався не пропустити свій час. Більше не знаю жодної книжки, де було б зібрано стільки матеріалу про наше місто. Пані Любомира зібрала у ній все, що можна було зібрати. Там кожне слово виважене і базується на фактах, документах, фотографіях, серйозних матеріалах. І виклад чудовий, читаєш — як художню книжку. Разом з пані Любомирою видавництво “Джура” зробило пам’ятник Тернополю на століття.
Людмила Строцень, історик, етнограф:
— Книжка Любомири Бойцун – моя настільна. Я була особисто знайома з Любомирою Степанівною і пам’ятаю, скільки вона любові вклала у написання книги “Тернопіль у плині літ”. Вся любов її життя сконцентрована у цю книжку. Тому такою теплою аурою ця книга й огорнута. Тернополю дуже пощастило, що він мав таку прекрасну людину. Якось до нас приїхали знайомі зі Львова, вони із білою заздрістю подивилися на “Тернопіль у плині літ” і сказали, що незважаючи на те, що у Львові є безліч історичних видань, проте всі вони тематичні, а щоб вся інформація про місто була зібрана в одній книзі — такого видання немає. Я взагалі не знаю, чи ще якесь місто має отаку концентровану історію та ще й у такій великій концентрації любові!
мар’яна Юхно-Лучка
