Державо тьми і тьми, і тьми, і тьми!
Ти крутишся у гадину, відколи
тобою неспокутний трусить гріх
і докори сумління дух потворять.
Як же прикро і страшно, що ці рядки донеччанина (!) Василя Стуса, які він написав про Радянський Союз, а власне, про Росію, актуальні й нині! Якби Стус дожив до нинішніх днів, мабуть, став би одним із духовних лідерів українців. Це розуміли й вороги. Не дивно, що незламного духом дисидента, правозахисника та поета КДБ особливо ретельно намагався знищити, що зрештою й вдалося.
4 вересня 1985 року Василь Стус загинув у пермській колонії. Минулої п’ятниці Верховна Рада України на початку засідання хвилиною мовчання вшанувала його пам’ять. Нині про Стуса взагалі часто згадують ті політики, які навчилися багато кричати «Слава Україні!» Але Стуса убили. А 30 років по тому його адвокат Віктор Медведчук представляє Україну на переговорах щодо припинення війни. Тільки на чийому боці цей «адвокат»? Адже тоді він теж мав захищати Стуса, а визнав його винним… Та «доля — всепам’ятка, всечула, всевидюща — нічого не забуде, ні простить».
* Василь Стус народився 6 січня 1938 року на Вінниччині в селянській родині, був четвертою дитиною в сім’ї.
* У 1939 році батьки переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації.
* У 1944-54 рр. Василь навчався у Донецькій середній школі № 265 і закінчив її зі срібною медаллю. Вступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту міста Сталіно.
* Закінчивши у 1959-ому навчання з червоним дипломом, три місяці працював учителем української мови й літератури в селі Таужне Кіровоградської області, після чого два роки служив в армії на Уралі. Під час навчання і служби став писати вірші. У 1959 році у «Літературній Україні» опублікував свої перші вірші з напутнім словом Андрія Малишка.
* У 1961-1963 рр. викладав українську мову та літературу в середній школі № 23 м. Горлівки. Згодом був підземним плитовим на шахті «Октябрська» в Донецьку.
* Працював літературним редактором газети «Социалистический Донбасс» в україномовній частині редакції цієї газети, поки не вступив до аспірантури і не поїхав до Києва на навчання.
* У вересні 1965-го під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції його відрахували з аспірантури. З того часу за Стусом почали стежити агенти КДБ.
* У 1970-ому книжка віршів поета «Зимові дерева» потрапила до Бельгії і була видана в Брюсселі.
* 12 січня 1972 року — перший арешт; впродовж майже дев’яти місяців поет перебував у слідчому ізоляторі. Саме тоді було створено збірку «Час творчості».
* На замовлення КДБ твори Стуса прорецензував старший науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Арсен Каспрук. Поетичну збірку «Зимові дерева» він назвав поетикою «декадансу, ідейного занепаду».
* На початку вересня 1972-го Київський обласний суд за звинуваченням в «антирадянській агітації й пропаганді» засудив Василя Стуса до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання.
* У своєму коментарі на вирок суду Василь Стус щодо рецензента Каспрука сказав, що «на руках цього доктора філології — моя кров, як і на руках слідчих Логінова, Мезері, Пархоменка, судді, прокурора і адвоката-прокурора, накиненого силоміць». Висловлюючись загалом про тогочасних рецензентів від КДБ, Стус зазначав, що «їхня вина в проведенні масових репресій така сама, як і штатних кагебістів. Вони такі самі душогуби, як слідчі і судді».
* Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Весь термін ув’язнення перебував у таборах Мордовії.
* Повернувшись восени 1979-го до Києва, приєднався до Гельсинської групи захисту прав людини.
* У травні 1980-го був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання.
* Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, намагаючись самотужки здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок йому зачитали без нього.
* Адвокатом Віктора Медведчука затвердили, незважаючи на численні протести обвинуваченого. Суд проходив за зачиненими дверима. Відомий письменник, правозахисник, громадський діяч і друг Василя Стуса Євген Сверстюк згадує: «Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката».
* Стусові, що з листопада 1980-го перебував у таборі ВС-389/36-1 в Кучино (тепер Чусовського району Пермського краю, Росія), заборонили бачитися з родиною, останнє побачення було навесні 1981 року.
* Помер у ніч з 3 на 4 вересня 1985 року, можливо, від переохолодження. За офіційними даними, причина смерті — зупинка серця. Товариш Стуса, також колишній політв’язень, Василь Овсієнко поруч із цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, цілком імовірно, зумисне підлаштованого наглядачами. У будь-якому випадку смерть Василя Стуса — це вбивство, скоєне радянською тоталітарною системою.
емілія Васильків
