Як колись мили вулиці у Тернополі, – розповідь старожила

Про це розповів краєзнавцю Тарасу Циклиняку старожил пан Роман.

 

Там, де поворот на Цвинтарну (тепер провулок Замонастирський), то перший будинок поляка Пакули. Він робив пам’ятники на цвинтар. На кладовищі можна зустріти вибиті написи латинкою (на лівому куті). На тому цвинтарі похована його дочка, яка померла молодою від туберкульозу. Вона міститься про праву сторону від центральної алеї..родинний гробовець. Пан Пакула був ровесником мого батька. Він був добрим майстром, але дозволити собі такі роботи могли тіки заможні люди. За Польщі пам’ятники були дуже дорогі.

 

Його зять був Чаплінький, яким до війни мив вулиці. Була така машина, ше з 19ст. без кабіни, тіки шкло спереді, мала грушу (сигнал), колеса дерев’яні були із такими ж шприхами. Колеса мали гумові обручі без повітряних камер. Позаду містилася цистерна з водою. Все літом мив центр. То була робота при магістраті. Не раз брав мене з собою, я сигналив

Поряд мешкали багачі Мурії. Вони займалися сільським господарством. Чуть нижче жили, також дуже багаті, Бриковичі. Багато інтелігенції вийшло від них. Навпроти нас мешкала самотня жіночка. Шо цікаво, на тій вулиці не було моїх ровесників (з 1926р.н.), або старші або зовсім малі. Далі мешкали пенсіонери Артем’яки та Вітрові.

 

Моє дитинство минуло біля одного з найдавніших цвинтарів Тернополя, але про це нам ніхто нічого не розповідав. Натомість часто бував у Монастирській церкві.

Туди сходили із Дорошівки, вулиці Строма, Острозького.. Не раз до нас приходили священники, просили допомогти. Ті священники не були Тернополяни. Був такий бельгієць Більке, ми дуже його любили всі. Говорив трохи з акцентом по українськи. Лемішка священник був. 

 

 

Рогатка – то була околиця. Ще одна хата була за мостом (тепер горбатий) і все. Горбатим той міст ніхто не називав до війни. Він був нормальним доти, поки не переробили. А все тому, що електровози пішли.