Після війни парк розміновували, бо звідси в березні 1944 року почалося визволення Тернополя від німців. До 1964 року парк був класичною відпочинковою зоною і не мав жодного відношення до меморіального комплексу. На ті час не дуже часто відвідувана зона, хіба на вихідні. Я тут ріс із 1948 року, ми мешкали подяр. Кападоція – то колиска мого дитинства та юнацтва. Перед входом була арочна брама, далі паркан.
Там, де тепер військова техніка – то було територія “Зеленбуду”, який потім перенесли на проспект Бандери. В тому секторі стояла старенька хата, де мешкали дві сестри. Одна із них була несповна розуму, все ходила і кричала по місті.
За воротами парку була величезна клумба метрів 30 в діаметрів, на якій висаджували квіти.
Перед клумбою був пам’ятник. Сталін та Ленін.
Праворуч, де тепер церква був дерев’яний кінотеатр. Парк був затишнішим і не настільки облаштованим, як тепер. Він більше нагадував ліс. По обидві сторони від входу містилися буфети.
