21-річний Іван Матюк із села Зеблози Кременецького району після жахливого випадку дивом залишився живий.
Увечері 9 березня хлопець ненароком впав у відкриту шахту ліфта з висоти 6-го (!) поверху довгобуду, що поруч із районною лікарнею. Шансів вижити у потерпілого після удару об бетонне «дно» шахти було вкрай мало. Лікарі районної лікарні діагностували у нього черепно-мозкову травму, забій головного мозку, травму живота, забій селезінки, печінки, нирок, легень, перелом стегнової кістки зі зміщенням… Словом, майже кожна частина тіла хлопця травмована, до свідомості він прийшов у реанімації. Тієї фатальної ночі його прооперували — видалили селезінку, зашили травмовані органи, зафіксували зламану кістку, попереду — складна операція на нозі та тривала реабілітація для відновлення здоров’я.
— Вірю, що це Бог зберіг Івана для мене, бо без нього залишилася б на світі, як билина… — витирає сльози мати хлопця пані Світлана.
Материнське серце розривається, що не може нині бути поруч з Іваном у лікарні, бо сама ледь пересувається з милицями. Тиждень тому хлопця перевели в ортопедо-травматологічне відділення Тернопільської університетської лікарні. Нині родині дуже потрібна підтримка небайдужих людей. Коли мешканці Зеблоз розповіли журналістам по телефону, що пані Світлана з сином живуть дуже бідно, ми й уявити не могли, наскільки у них скрутне становище. Дізнавшись більше про цю сім’ю, були просто вражені.
Читайте також: Декілька варіантів, як може виглядати пам’ятник Небесній сотні на Тернопільщині (фото)
— У них біда за бідою, але, може, нарешті все минеться, бо куди ще гірше… Шість років тому Світлана потрапила в аварію — їхала з рідними на фірі, як раптом їх вдарив автомобіль, жінку викинуло на асфальт, була вся поламана, ледве оклигала, — розповідає рідна сестра пані Світлани Мирослава Храневич, яка нині доглядає за Іваном у лікарні. — А дев’ять років тому трагічно загинув її старший 26-річний син від першого шлюбу — пішов до лісу вантажити колоди, одна впала на нього і вбила… З другим чоловіком, Івановим батьком, Світлана розлучилася, у нього нині інша сім’я, але він не відцурався від сина. Допомагає, чим може, особливо після нещастя. Не знаю, що потягло Івана на ту злощасну будову, каже, що пішов із хлопцями туди з цікавості, коли ж спускався сходами, в темряві провалився в шахту…
На лікування хлопця вже пішло чимало грошей, певну суму зібрали односельці, дещо скинулись родичі. На операцію на нозі потрібно щонайменше 30 тисяч гривень. Така сума для матері і сина нереальна, адже вони не мають ні копійки доходів. Пані Світлана ще не на пенсії, інвалідність не виробила, бо навіть не мала за що поїхати на обстеження до лікарні. Іван рік навчався в училищі, але йому важко давалося навчання, тож залишив, ніде не працював, допомагав мамі по господарці.
— Іван народився з вагою 900 г, зростав кволим, не міг вчитися, але останніми роками був моїм незамінним помічником — без нього я б пропала. Він дуже добрий і щирий хлопець, — каже пані Світлана. — Як виживаємо? На роботу не можу іти, бо ледве шкандибаю після аварії, інвалідність ще не оформила. Якийсь час думала, що одужаю, але з кожним роком мені усе важче. Водій, який тоді збив нас, приносив мені 100 гривень, я посоромилася взяти, більше він не підтримував нас і не цікавився, справу давно закрили. У нас справді жодних доходів, живемо з сином за те, що продамо із саду і городу, а ще син вишукував залізяки по довколишніх селах і здавав. Збирав черемшу, суниці — ніс на базар. Маємо чималий сад, збивали горіхи й продавали. Ось недавно приготували лозу — син мав торгувати перед Вербною неділею, але так і пропаде… Живемо у дерев’яній хатині, газу не проводили, бо не мали за що, до оселі підведено світло й воду. З тих грошей, що назбираємо, відкладаємо щомісяця по 45 гривень, щоб заплатити за електроенергію, 9 гривень — за воду, ще треба якусь хлібину купити, олію, мило… Так і тягнемо від копійки до копійки. Тримаємо кіз — маємо молоко. Але що скаржитися, найважливіше — аби Бог давав здоров’я…
Звертаємося до небайдужих людей допомогти фінансово Іванові Матюку, адже уже за два тижні йому потрібно робити операцію на нозі, а грошей у родини нема. Кошти можна надсилати на номер картки «Райффайзен банк Аваль»: 4188 3730 2758 9511 (Леонід Степанович Матюк (батько Івана). Контактний телефон матері хлопця пані Світлани: (097) 63 96 492.
Джерело: НОВА Тернопільська газета
