Історія Тернополя бере свій початок з давніх-давен. Ще до того, як отримати назву «Тарнополь», територію, на якій згодом постало місто, заселили перші мешканці.
До сьогодні в наукових колах існують суперечності, звідки насправді пішла назва: від «тернового поля» чи все ж прізвище засновника – Тарнавського. А ми погортаємо сторінки минулого ти розповімо, як розпочалося освоєння рідного міста. Перша письмова згадка про Тернопіль датується 1540 роком. Саме тоді король польський і великий князь литовський Сигізмунд І видав краківському каштеляну, великому коронному гетьманові Яну Тарнавському грамоту на володіння територією сучасного замку в урочищі Сопільче (нині Топільче). Замок мав охороняти південно-східні кордони королівства від набігів татарських орд. Проте заселення Тернополя розпочалося значно раніше. Людей приваблювали родючі землі на лівому березі Серету, дрімучі ліси, в яких легко можна було заховатися від нападників. У приміських селах Великий Глибочок, Петриків і Ступки археологи виявили сліди стоянок первісних людей пізнього палеоліту, мезоліту і неоліту. А в гідропарку вичвлеено ряд предметів доби бронзи. У 1931 році досліджено пам’ятки так званої Висоцької культури,яка займає чільне місце в археології залізного віку. Тому, історики прийшли до висновку, що територія міста була заселена вже в Х тисячолітті до нашої ери.
Давньоруське укріплення Сопільче зруйнували війська хана Батия під час зимового походу 1240 – 1241 років. За деякий час його відбудували. У 1349 році Галичину захопили польські феодали, під їхню владу потрапила й територія Сопільче. В 1540 році розпочалося спорудження замку, яке тривало близько восьми років. Від міста він був відділений глибоким сухим ровом та обнесений земляним валом з дерев’яним частоколом. По краях височіли муровані вежі з бійницями. До замку можна було потрапити через підйомний місті і кам’яну браму. Фортечна споруда була потрібна магнатам Тарновським. Та їх наступникам – Острозьким, Замойським, Конецпольським, королеві Марії-Казимирі, Собеським.ю королевичу Якубу-Костянтину, нарешті, Потоцьким не тільки для захисту від кримських татар і турків, а й як форпост колонізаці «східних окраїн».
