Колишня зв’язкова та розвідниця УПА Ольга Горошко зі Збаража померла 15 вересня на 99-му році життя. Вона мешкала сама в однокімнатній квартирі у центрі Збаража.
Понад п’ятдесят років Ольга Горошко не мала власного житла. Усі ці роки жінка знаходила таку роботу, аби було де жити. Лише на схилі віку, отримала від влади житло. Ось, як вона колись розповідала про свої поневіряння:
– Я більше 50-ти років не мала свого кутка, — нарікає жінка. — Я шукала таку роботу, щоб було де жити. Так моталася з Воркути до Кременчука (згодом там мешкав брат), а відтак опинилася у Вишнівці. Усе життя прожила в нестатках. Мені було стидно просити в племінниці копійки, щоб кинути їх на тацю в церкві. Та я навчилася за всі ці роки жити без грошей. І що ви думаєте, хіба мені не прикро, що червона партизанка не платить за квартиру, за газ і світло, а я плачу? Ми з нею ще стрічаємось у церкві, то вона якось мені каже: «А було йти зі мною, ти б також не платила…». Не та ще Україна, за яку ми боролися, не та ще… Але якби життя повернути назад, я би вчинила так само. Ні про що не жалкую і щиро люблю свою Україну!
Майже сім років Ольга Горошко була зв’язковою та розвідницею у повстанському підпіллі в загоні «Макса», була і медсестрою. Майже 60 років тому її виказали за 25 тисяч совєтських рублів. Імен зрадників не називає, каже тільки, що це були батько і донька, вони обоє згодом наклали на себе руки.
– Ці люди так і не скористали нічого з тих грошей. Першою повісилася на горищі Катерина, коли не прийшла на очну ставку, а потім застрелився з мисливської рушниці її тато, — згадувала старенька. — Дотепер мені та Катя перед очима, ніби її бачу. Дуже вже запам’яталася — надзвичайної вроди була, навіть не уявляєте, яка гарна…
Після зради жінка пройшла катування у рівненській та львівських в’язницях. «У тюрмах були безконечні тортури. Дай, Боже, щоб нікого не катували так, як мене, — зітхає Ольга Горошко. — Мене кидали на підлогу, топтали чобітьми по голові, били нагайками і грубими палицями по ногах, руках. Били так, що аж тріски летіли, а я в думках проказувала «Отче наш…». Згодом забула навіть молитву і проказувала тільки перші два слова з неї. Катували мене без перепочинку, і я вже не знала, де день, а де ніч.
Цю мужню жінку трагедії переслідували впродовж усього життя. Ольга Горошко втратила своїх рідних — маму, чоловіка, сина…
Довідка: Ольга Горошко народилася 12 травня 1917 року в селі Чайківці на Сумщині, куди її батько приїхав на заробітки. У 1935-1936 роках – активістка «Просвіти» та «Відродження» у с. Лози, що в Збаразькому р-ні, на Тернопільщині. Наприкінці 1939 р. утікає через Польщу до Відня,а потім до Берліна, але вже в 1941 р. повертається в Україну. Розпочинає роботу у підпіллі. 19 серпня 1942 року Ольгу Горошко арештували німці і кинули її до Кременецької в’язниці, звідки вона утекла в лютому 1943 р. З 1949 до 1956 р. Ольга Горошко відбуває покарання у таборах суворого режиму. У 1981-му році від раку помирає її єдиний син Ігор Кандрась.
