В Україні, незважаючи ні на що, також є свої плюси. В цьому переконався мешканець німецького міста Кіль Аарон Сісетт, провівши у Вищих Луб’янках тиждень своєї відпустки.
Побувати на батьківщині своїх далеких предків 46-річний Аарон вирішив одразу, як тільки віднайшов на Україні корені свого роду. Питання звідки ; ж походять його прадіди , цікавило його з дитинства. Тож , після закінчення вищої школи у Канаді, де він народився і жив з батьками, Аарон взявся за наполегливі пошуки. Спершу розпитував у матері, але по материнській лінії чогось конкретного довідатись не вдалось. Тоді взявся за пошук батькової гілки родового дерева. Зустрівся з безліччю перешкод, адже за сотню років прізвища не один раз були перекручені. Натрапив на потрібну ниточку , яка і привела його до нашого району, лише завдяки записам Марі – доньки Ксенії Цісецької. Детальний опис родини, який вона зробила, став неоціненним скарбом для її нащадків. (Ксенія Цісецька з роду Будзанів, сестра Клима Будзана – діда Богдана Будзана, мешканка села Вищі Луб’янки, виїхала з чоловіком до Канади ще у 1900 році).
Скориставшись допомогою всезнаючого Інтернету, Аарон вийшов на нашу землячку Галину Будзан, і відповідно на її брата Богдана Будзана. – Я відправив листи на сім адрес в Україні, і отримав лише одну відповідь. Богдан Павлович охоче відгукнувся і запросив мене сюди, – відзначив Аарон.
До речі, саме завдяки пошукам Аарона віднайшли тут родичів і сестрички-студентки Аманда та Емі, які разом із своїм дідусем Миколою Кристаловичем уже побували у Вищих Луб’янках навесні. Про їхні відвідини читачі мали нагоду довідатись і з нашого часопису №22 за 26 травня цього року. Аарона місцеві мешканці приймали не менш гостинно. Саме ця привітність і душевність найбільше сподобалась німецькому гостю. – Мені дуже сподобались люди в Україні. Вони хочуть спілкуватись, проявляють увагу, цікавість. У нас , в Німеччині такого не побачиш, – зізнається гість.- У північній Німеччині, де я живу, люди спілкуються дуже офіційною мовою, вона ніби стоїть своєрідним бар’єром для взаємин. Люди не зустрічаються і не проводять час у компаніях чи клубах. Коли 21 рік тому я приїхав у Кіль з Канади, мені було дуже дивно, що тут немає традиції проводити дозвілля у якихось клубах за інтересами, тепер ситуація трохи змінюється. Хоча зараз у мене на першому місці моя сім’я. Стараюсь побільше вільного часу проводити з дітьми, яких у мене троє, та дружиною.
Відірватись від рідних у час своєї відпустки Аарона змусило непереборне прагнення побачити, де ж колись жили і боролись за незалежність своєї країни його далекі предки, відчути дух тієї землі, спробувати, як живуть тут люди сьогодні, через 117 років, відколи представниця Будзанового роду покинула рідний край.
– Перебування серед тутешніх мешканців, – зізнається Аарон,- настільки кардинально змінило моє уявлення про українську історію, зокрема про визвольні змагання народу за волю, які тривали кілька століть і тривають досі. Я по- іншому почав сприймати ім’я Степана Бандери, адже в Німеччині можна отримати здебільшого негативну інформацію про бандерівців. І це зрозуміло, адже там добре працює російська пропаганда. Мені бракує слів, щоб висловити свої емоції від того, що почув і побачив, як страждали мої родичі , переслідувані тодішнім політичним режимом, важко уявити, що такі страхіття люди могли витримати. Я ними пишаюсь, але водночас мені їх дуже шкода.
Аарон Сісетт дуже співчутливий і до теперішнього покоління українців. Він переконаний, що у порівнянні з німцями, канадійцями йому доводиться долати набагато більше перешкод на шляху до успіху, розвитку своїх здібностей, становлення. Саме тому гість виявив бажання допомогти місцевим мешканцям. Передав матеріальну допомогу – як стимул до подальшого навчання – одній з найуспішніших учениць Вищелуб’янецької школи. Також виділив певну суму на розвиток місцевої успішної волейбольної команди, яку тренує Ігор Боднар. Не забув підтримати коштами і сільську церкву, а ще вніс свою лепту у реконструкцію пам’ятника колишнім героям визвольних змагань, що біля школи. Відновити його селяни хочуть найближчим часом. На цьому прагнення зробити щось добре для мешканців Вищих Луб’янок в Аарона не закінчуються.
Приїхавши в село, він одразу взявся за непросту селянську працю : і не лише заради того, щоб відчути на власних плечах її особливості, а щоб допомогти тим, у кого він зупинився . Встиг Аарон пожити у двох сім’ях – Ігоря та Стефанії Боднарів та далеких родичів Степана та Лесі Пронкевичів. За прекладачів служили вчителі англійської мови – син пана Ігоря Олег та внучка Пронкевичів Мар’яна.
– Це найкращі миті мого життя,- захоплено розповідає чоловік,– усе для мене вперше, я ще ніколи так близько не спілкувався зі свійськими тваринами, не жив у селі, не рубав дров. Адже я міський хлопчик, народжений у канадському Ванкувері. Тепер працюю менеджером у суднобудівній галузі. Місто Кіль, де я живу зараз, – великий морський порт . А тут я стільки всього робив вперше: навчився доїти козу ( виявилось, що молоко її дуже добре), пасти телятко (правда, одного разу воно мене обмотало шнурком і я впав на весь ріст, це було дуже кумедно). Раніше я навіть не уявляв, як ростуть помідори, і які вони смачні, коли зібрані одразу з городу. Довелось спробувати косити косою траву, а ще поспати на вуликах з чарівними бджілками.
Аарон, окрім усього цього, також перейняв нові знання з кулінарії. Місцеві господині поділились з ним секретами приготування страв. – Вдома я, в основному, страви готую сам, – хвалиться Аарон,– тому вмію і люблю варити і пекти майже все. Але, виявляється, що українські господині вміють це робити ще краще за мене. До прикладу, я від них дізнався, що для того, щоб картопляне пюре було смачнішим, потрібно додавати молоко не сире ,а кип’ячене і гаряче. А ще вони мене навчили нових рецептів дерунів, сподіваюсь, що покажуть, як вони варять борщ.
Аарон мріє приїхати до гостинного села і наступного літа. Планує взяти із собою 78-річного батька. Але, каже, тоді уже сам готуватиме для всіх сніданки та обіди, адже дуже ніяковіє , коли жінки пораються на кухні .
– Хотілось би, – відзначив місцевий громадський активіст і тренер успішної волейбольної команди Ігор Боднар, – щоб побільше вихідців з України наслідували приклад Аарона, знаходили тут свої корені і намагались допомагати у становленні української держави. Можливо, хтось би приніс користь, відкривши тут свій бізнес, можливо в якийсь інший спосіб. Адже Україна сьогодні дуже потребує їхньої участі і дієвої підтримки.
Ірина СИСКО, Народне слово
