— Залежно від сорту, іриси квітнуть із кінця весни до середини літа. Для пишного цвіту треба зрізати зів’ялі квіти, де селяться шкідники та хвороби, — розповідає 36-річна Інна Пустовіт із села Балин Дунаєвецького району Хмельницької області.
Квітконоси зрізує на висоті 2,5 см від кореня. Здорове листя залишає до листопада, щоб рослина накопичила запас поживних речовин. Повністю обрізає іриси перед першими заморозками, пише Gazeta.ua.
— За місяць після в’янення підсипаю під кожну рослину по столовій ложці фосфорно-калійного добрива. І залишаю все, як є. Поливати іриси шкідливо після того, як вони відцвіли, бо гнитимуть.
У вересні раз на чотири роки пересаджує рослину. Щороку це не потрібно робити. Хіба що з теплолюбними сортами — голландськими, японськими й іспанськими. Решта спокійно зимує під накриттям. Для цього підійдуть торф, перегній, стружка чи солома. Покриває гілками з ялини чи сосни.
— Іриси невибагливі у догляді. Головне — правильно підібрати ділянку.
Люблять сонце. Має світити на них хоча б півдня. Якщо цього не буде, виросте багато листя, а квітів — мало, — розповідає 51-річний Ігор Хорош, селекціонер із Тернополя. Вивів понад 120 сортів, голова суддівської колегії Української спілки ірису. — А ще ділянка має бути на підвищенні, бо інакше застоюватиметься вода після дощів.
Після висадки кореневища в землю ірисам дає розпуститися тільки за два роки.
— Квітка в перший рік завжди менша, ніж має бути. Тому я обламую пуп’янок. Якщо цей момент пропустити, то наступного сезону іриси можуть не розквітнути.
Один із найновіших сортів у колекції називається Келих терпкого вина, бо серединка схожа на келих. Також є іменний сорт Назарій Яремчук і Барбара Брильська. Реєструючи їх, селекціонер звертався до родичів знаменитостей за офіційним дозволом. У колекції селекціонера є сорт Ліна Костенко. Він золотаво-кучерявий і один із найвищих. Досягає людського зросту. Сорт Мирослава присвятив матері. Має унікальний колір: між рожевим, бузковим, малиновим, ще й помаранчеву борідку.
— Щороку через мої руки проходять до 200 сіянців. Із них лише шість-сім стають новими сортами. За цей час я перезапилюю кілька різновидів, отримую насіння, а наступного року висіваю його. Доки іриси зацвітуть, чекаю три роки. І ще кілька — спостерігаю, як виживають у наших умовах.
Процес виведення сорту займає сім-вісім років. Стільки часу минає від моменту збору насіння, запилення і до часу реєстрації нового сорту. Це робить у Центральному реєстраційному товаристві ірисів, що розташоване у США. Для цього подає заявку для перевірки сорту. І тоді можна отримати посвідчення.
