27.11.2020г. на базі ГО «АРДІС» була проведена онлайн-конференція на тему «Інформаційні операції Росії проти України в умовах гібридної війни». В обміні думками взяли участь відомі експерти-політологи: Дмитро Золотухін – Заступник Міністра інформаційної політики України (2017-2019 роки); Юрій Федоренко – Керівник Головного управління суспільних комунікацій та інформацій Адміністрації Президента України (2014 рік), керівник ГО «АРДІС»; Микола Голомша – Професор права, перший заступник Генерального прокурора України (2014 рік); Олег Марусяк – Народний депутат України ІХ скликання; Олесь Журавчак – Заступник Міністра культури України (2014 рік).
Ведучий-модератор:
Доброго дня, шановні експерти. Події останніх днів свідчать, що в Україні йде потужна інформаційна війна з боку Російської Федерації. Продовжуючи інформаційні спецоперації в Україні, Росія намагається використати Україну для зовнішнього впливу на хід політичних подій в світі. Для досягнення мети кремлівські ЗМІ використовують цілеспрямоване спотворення інформації, замовчування, вибірковість, «перекручування», спотворення інформації. Які шляхи протидії інформаційній агресії проти України може запропонувати експертне середовище?
Дмитро Золотухін:
Інформаційна війна проти України давно перейшла в «гарячу фазу». Серед методів російських маніпуляцій в інформаційному просторі хочеться відзначити наступні: створення телесеріалів з елементами пропаганди, акції «фабрик тролів», кампанії з дезінформації в анексованому Криму, використання фейкових наративів при описуванні дій Збройних сил України (ЗСУ) на Донбасі, фейковий фотографії із зони бойових дій, російські фейки про «знищення української стороною» цивільного Боїнга MH17 в липні 2014 року, «участь військових НАТО» в конфлікті на Донбасі, включаючи «американських найманців з Blackwater і Greystone», «безглуздість» підписання Україною Договору про Асоціацію з ЄС, матеріали про нібито «катастрофічну ситуацію» в українській промисловості, та дезінформаційні вкиди про те, що Україна є нібито «failed state» з нульовими перспективами інтеграції в ЄС та інші інститути Заходу.
Використовуючи подібні наративи, російська сторона прагне переконати окремі цільові аудиторії повірити в потрібні їй ідеї, наприклад, міфічні зв’язки України та ІДІЛ. Такий масштабний наратив російської пропаганди ми називаємо «серіал». Оскільки він має одну сюжетну лінію, яка може змінюватися, при цьому зберігаючи ключові особливості, які розраховані на обмежену цільову аудиторію. Не секрет, що російські наративи та прийоми з дезінформації мають високу ступінь ефективності саме завдяки своїй повторюваності в медіа. Тому, об’єктам дезінформації постійно розповідають одні й ті ж історії, роблячи їх все більш цікавіше та «екзотичніше». Наприклад, в історії про «українських карателів» кульмінацією стала поява «розп’ятого хлопчика».
Також, можна згадати такі російські наративи як «в Україні діють табори ІДІЛ», «Україна та 500 джихадистів», «переслідування кримських татар і «Хізб ут-Тахрір», як спільників ІДІЛ», а також фейки про батальйон Дудаєва в Україні, полк «Азов», «постачання Україною хімічного озброєння бойовикам в Сирії» та інші фальшивки в рамках інформаційних операцій РФ проти України. Не менш поширеним «серіалом» кремлівської пропаганди є «злочини ЗСУ та Мінські домовленості». Зокрема, прикладами російської дезінформації є такі меседжі як: «ЗСУ, Нацгвардія та добровольці «знищують» населення Донбасу», «фейкові фотографії з зони АТО», «Україна зриває Мінські домовленості», «ЗСУ готуються до штурму Донецька» та інші фейкові матеріали щодо конфлікту на Донбасі.
Юрій Федоренко:
Цілком погоджуюсь з шановним паном Дмитром, стосовно того, що Інформаційна війна проти України давно перейшла в «гарячу фазу». Російський інформаційний наступ відчувається на всіх фронтах – в друкованих та електронних ЗМІ, соціальних мережах, причому на українській території. Російська пропаганда обслуговує злочинні інтереси вищого політичного керівництва РФ, спрямовані на знищення України як держави і суб’єкта міжнародного права. Впровадження маніпулятивних технологій з боку держави-агресора почалося «не сьогодні». Зокрема, кількість акаунтів спрямованих на антиукраїнську пропаганду ресурсів становить майже 7 мільйонів осіб. Приблизно 70-80% їх IP-адрес адмініструвалися з Російської Федерації, а близько 20% – з непідконтрольної українській владі території. Ворожа сторона активно використовувала і використовує в інформаційній війні фейкові персонажі, штучно «накручені» акаунти, також застосовують і так звану «легальну розвідку», збираючи за допомогою необачних користувачів інтернету інформацію, яка може бути використана проти цілісності нашої країни.
Яскравим прикладом кремлівської дезінформації є висвітлення Росією трагедії пасажирського Boeing MH17, збитого в небі Донецької області в липні 2014 року. Після того як малайзійський Boeing 777 був збитий в Донецькій області, російські медіа почали поширювати версії про знищений сепаратистами український транспортний військовий літак. Однак, як тільки стало відомо, що саме росіяни і підконтрольні їм бандформування збили малайзійський авіалайнер, російські спецслужби вигадали фейк про «диспетчера Карлоса», який, як стане пізніше відомо, виявився звичайним злочинцем, якому росіяни, ймовірно, заплатили значну суму для поширення викривленої інформації. Кремль відразу ж поширив інформацію про те, що катастрофа сталася з вини України, і що українські військові насправді намагалися збити літак президента РФ, який повинен був летіти в тому районі.
Ведучий-модератор:
Пане Юрію, а що там з західними військовими підрозділами, які, нібито, розміщені на території України?
Юрій Федоренко:
Так, це окремий напрямок російської пропаганди присвячений, нібито, діючим на території України підрозділам військовослужбовців країн Заходу. Активно поширюються як в російському, так й іноземному сегменті мереж Інтернет наративи російської пропаганди про «участь військ НАТО та їх втрати в конфлікті на Донбасі», «невидиму війну польських найманців», «американських найманців з приватних військових компаній Blackwater і Greystone». Велика частина російських фейків базується на сфальсифікованих фото- і відеоматеріалах, які розповсюджуються і використовуються пропагандою РФ в російських і міжнародних ЗМІ, включаючи «Russia Today», інформаційне агентство «ТАСС», сайт «Украина.Ru», видання «Вести», «РИA Новости», «The Telegraph», а також соціальних мережах «ВКонтакте», «Однокласники». В Україні Росія намагається формувати бачення ситуації за допомогою проросійських маріонеток на телебаченні та в соцмережах. Вони вибирають якісь маргінальні новини або вигадують фальшиві. А потім намагаються їх поширювати, щоб вони потрапили в мейнстрім-новини.
Ведучий-модератор:
Дякую, пане Юрію. Пане Миколо, а яка ситуація з вітчизняними інформаційними каналами та ЗМІ? Чи спроможні вони на протидію такій інформаційній агресії?
Микола Голомша:
Україна вперше зіткнулася з війною, яку не так легко розпізнати як стандартний варіант війни. Одним з термінів для її характеристики виявився такий – гібридна війна.
На жаль, незважаючи на майже 6 років війни Росії проти України, Україна продовжує багато в чому залишатися в російській інформаційній парадигмі. У соцопитуваннях більше 4% респондентів відзначили, що вони отримують інформацію про ситуацію в Україні та світі з російських телеканалів, кожен п’ятий українець, який активно «черпає» інформацію з соціальних мереж, робить це з російських соціальних мереж. Хоча, з одного боку, це значно менше, ніж українські джерела, але, з іншого боку, в абсолютному вимірі – це близько 1,3 млн. громадян України. Також є тенденція до зниження частки тих, хто довіряє інформації з українських інтернет-сайтів і соціальних мереж. Разом з цим з 33% до 38,5% зросла частка тих, хто вважає, що в Україні занадто багато прокремлівських пропагандистських ЗМІ.
Багато українських телеканалів із загальнонаціональною мережею мовлення повторюють і часто цитують фрази-штампи російської пропаганди, транслюють українському суспільству відверто антиукраїнські дискурси, тим самим полегшують рішення зовнішньополітичних завдань країни-агресора Росії в її боротьбі проти України і за обдурення українського суспільства. Основні українські телеканали допускають до ефіру колишніх регіоналів, які звучать в унісон московським «старшим братам» по антиукраїнській пропаганді і меркантильно обговорюють, як би їм знову дорватися до влади і дорожче продати Україну Путіну. Треба визнати, що в самій Україні фактично не існує професійного контрпропагандистського телебачення, яке могло б професійно і об’єктивно доносити до мільйонів наших громадян інформацію про свавілля на тимчасово окупованих територіях, яке творить Росія.
Ведучий-модератор:
Дякую, Микола Ярославович. Пане Олеже, чи є, на вашу думку, якісь сталі напрямки в масиві інформаційної брехні, яку несуть кремлівські ЗМІ?
Олег Марусяк:
Так, безумовно є певна система та окремі напрямки цієї брехні. В результаті аналізу російських новинних текстів, можна виділити наступні тематичні блоки, які інтерпретують процеси, що відбуваються на Сході України в проросійському ключі. По-перше, в російських ЗМІ простежується чітка негатівізація образу України, шляхом примітивізації української влади та армії, наприклад: «Україна відправила на фронт 2 тис. недоучених курсантів», «Українські патріоти стріляють по школі і дитячому садку», «СБУ опустилася до того, що переслідує, навіть, беззахисні сім’ї біженців» («Сегодня»), «Київська гуманітарна допомога: зошити з бомбами для Донецька» («Комсомольська правда»), «Україна зараз продемонструвала, що може воювати з мирним населенням» («НТВ»). По-друге, ЗМІ гіперболізують антиросійські настрої в Україні, викликаючи у росіян страх перед, на їхню думку, радикальною та націоналістичною Україною, яка здійснює наступ на російськомовне населення і російський народ в цілому. По-третє, простежується не лише нейтралізація в ЗМІ ролі РФ в конфлікті, а й відверте відбілення ролі Росії в конфлікті на Донбасі, зокрема, про це свідчать новинні стрічки, на кшталт, «пенсії на Донбасі виплатять за рахунок Росії», «Росія обігріє Україну» («Комсомольська правда»), «подальше спроби ігнорувати допомогу з боку Росії має призвести до розпаду України» («Комерсант»).
У цих складних зовнішньополітичних умовах Україна також змушена вдатися до використання методів ведення інформаційної боротьби, які припускають апелювання до таких символів колективної свідомості нації як почуття патріотизму, власної гідності, честі та гордості, згуртованості перед зовнішнім ворогом.
У той же час, інформаційне протиборство між Україною та Росією в умовах гібридної війни викликає консолідацію громадян навколо нав’язаної російською пропагандою в ЗМІ картинки. Це пояснюється тим, що російська пропагандистська кампанія проводиться настільки агресивно та інтенсивно, що навпаки відштовхує від себе українських глядачів, які мали можливість на власні очі фіксувати фейки російських і проросійських ЗМІ. Тобто для росіян ця російська кампанія спрацювала на підняття рейтингу Володимира Путіна, але дивним чином для українців вона подіяла навпаки, призвівши до підвищення почуття власної гідності.
Олесь Журавчак:
Після фактичного припинення на Донбасі активної фази бойових дій Україна опинилася в складній ситуації: з одного боку це вже не війна, а з іншого – це ще не мир. Для Росії це означає перехід в нову фазу інформаційного протистояння. На зміну відкритій інформаційній агресії прийшли приховані інформаційні заходи під маскою мінського перемир’я. В рамках висвітлення військових дій на Донбасі, РФ використовує широкий спектр методів гібридної війни. Серед них: «криве дзеркало» – викривлення й пересмикування фактів і дискурсів; «спекуляції на історії», сутність якого полягає в «педалюванні» дискусійних моментів українсько-російської історії; «заперечення очевидного» – як метод створення видимості відсутності агресії з боку РФ; метод «показового миротворчості» – створення ілюзії того, що Москва мирно налаштована і зовсім не причетна до конфлікту сторона. Головне завдання Москви – постійно підігрівати донецький анклав по типу режиму в Придністров’ї, Осетії, Абхазії чи Карабаху. Бурхлива інформаційна експансія Кремля на Донбасі змусила людей в контрольованих бойовиками регіонах безмовно підкорятися встановленої диктатурі. У невизнаних республіках виникли групи людей, які не приймали позицію російських терористів, але висловити відкрито свою думку вони не намагалися – це загрожувало їхньому життю. Завданням російської пропагандистської машини тут є нівелювання таких груп шляхом створення довіри всього населення до проросійських представників влади та джерел інформації.
Тому, передумов до того, що після подій в Криму і на Донбасі там раптом настане мирне життя – немає і бути не може. Інформаційна війна триватиме …
Ведучий-модератор:
Так. Війна триватиме. Тому головне питання на сьогодні – як Україна повинна захиститися від існуючих інформаційних загроз? У який спосіб та за рахунок яких дій?
Микола Голомша:
Щоб отримати перевагу в інформаційній війні, необхідно просувати українські цінності шляхом телерадіомовлення – в тому числі і на територію країни-агресора. Коли Україна почне грати на інформаційному полі противника? Що завадило керівництву України створити міжнародне та національне телебачення, за широтою мовлення аналогічне пропагандистському «Россия сегодня»? Коли в Україні відкриються офіси Facebook та інших найбільших соцмереж? Необхідно організувати міжнародне мовлення адекватного та об’єктивного «телебачення правди», для просування українських цінностей та лобіювання інтересів України за кордоном. Також необхідно налагодити більш тісний контакт з представниками російської опозиції, які перебувають в країнах G7, з українською діаспорою за кордоном, проводити спільні міжпарламентські, наукові, інформаційні та інші заходи, наприклад, в Конгресі США з лобіювання законних інтересів України.
Це складно для українського бюджету, але без належного фінансування інформаційну боротьбу з Росією не виграти. Росія щорічно витрачає сотні мільйонів доларів на лобізм своїх інтересів і на різні інформаційні диверсії, пропаганду війни, насильства та іншого зла.
Олег Марусяк:
Боротися з цією «агресією» складно, оскільки Україна не тоталітарна країна: тут вільне суспільство, інтернет, месенджери і канали, які «фізично неможливо закрити». Тому в найкоротший час Україна повинна вибудувати власну інформаційну політику і систему інформаційної безпеки.
Юрій Федоренко:
Боротьба на внутрішньому інформаційному полі України має доповнитись активною наступальною українською політикою в світовому інформаційному просторі, а також формуванням нашого впливу на медіапростір в самій Росії. Координацію таких дій повинні здійснювати РНБО або Офіс Президента, які мають відповідні повноваження. На масштабний інформаційний фронт повинні бути мобілізовані кращі національні кадри. Ми просто не маємо права залишити триваючу сім років інформаційну агресію без потужного медійного контрудару.
Олесь Журавчак:
Тут вбачається кілька напрямків.
По-перше, створення надійної системи інформування української та зарубіжної аудиторії – відновлення ретрансляційних пунктів для передачі сигналу на окуповану територію, розвиток української системи іномовлення. Цим Міністерство культури та інформаційної політики вже займається, але недостатньо швидко.
По-друге, зробити захист української інтернет-ресурсу пріоритетним на державному рівні. Адже інтернет – після традиційного телебачення і радіо – все впевненіше стає основним засобом інформування громадськості. Більш того, події інформаційної війни в Україні вперше продемонстрували застосування спецслужбами Росії підрозділів хакерів і груп «тролів».
По-третє – системне відновлення діяльності зарубіжних культурно-історичних центрів.
По-четверте – створення якісного українського інформаційного продукту, який би позитивно відображав українську дійсність, демонстрував досягнення в політиці, розповідав би про традиції та культуру нашого народу.
По-п’яте – для підтримки міжнародного іміджу України вкрай необхідний тісний зв’язок із зарубіжними громадськими інститутами, такими як зарубіжні діаспори, інформаційні центри, земляцтва …
Одним словом, інформаційна політика України вимагає термінових змін, від яких буде залежати подальша доля нашої державності.
Ведучий-модератор:
Дякую! Підводячи підсумок хочу наголосити на тому факті, що відсутність адекватної системи захисту інформаційного простору країни робить Україну беззахисною перед кремлівською дезінформаційною агресією Росії.
Цілком очевидно, що тільки виважена державна реакція на інформаційні наступальні дії проти України, чітко вибудувана система захисту інформаційного простору, активні інформаційні наступальні атаки на нашого ворога здатні забезпечити перевагу в боротьбі за мир і незалежність України.
Ще раз хочу подякувати всім експертам, учасникам нашої сьогоднішньої розмови.
Ми переможемо!
