Березневі події з приводу присвоєння Тернопільському міському стадіонові імені Романа Шухевича наглядно продемонстрували складність українсько-польських відносин, особливо коли мова заходить про їх історичний дискурс.
5 березня Тернопільська мерія одноголосно ухвалила згадане вище рішення. В Польщі першим відреагував депутат «Конфедерації» Кристіан Камінський –
практично відразу після рішення він надіслав листи до міських ради п’ятипольських міст-побратимів Тернополя: Ґожова, Радома, Ниси, Ельблонґа та Тарнува.Депутат нагадав, що Шухевич – «бандерівець, відповідальний за геноцид поляків у Східній Малопольщі».
Камінського складно прямо віднести до антиукраїнських діячів, він скоріше гучний популіст, який прикривається власним баченням польських геополітичних інтересів. В своїй риториці він підтримує територіальну цілісність України, одночасно критикуючи польську владу за занадто «м’яку» позицію щодо нашої держави та визнаючи ідею вступу України в НАТО абсурдною і такою, що спричиняє ескалацію конфлікту з Росією.
У цьому контексті варто згадати вже відомих антиукраїнських провокаторів в Польщі, які вже тривалий час системно працюють на погіршення двосторонніх відносин. Звісно ж їх робота досі щедро підтримується та спонсорується росіянами.
Проросійські діячі на Підкарпатті
Підкарпаття — це регіон Польщі, що межує з Львівською областю. У регіоні мешкає помітна українська національна меншина, тут теж є пам’ятники культури і минулого місцевих українців.
Від початку війни на сході України в регіоні активізувалося антиукраїнське (читай: проросійське) лоббі. Воно, як і у випадку «Зміни», обертається навколо одного прізвища: Анджей Запаловський.
Він є неформальним лідером найрізноманітніших антиукраїнських груп і організацій у регіоні: до цієї неформальної групи входять політики самоврядувань, представники ультраправих організацій, громадські активісти. Саме ці люди стояли за організацією у Перемишлі «Маршу орлят» у грудні минулого року, на якому було зафіксовано вигук «Смерть українцям».
Запаловський, до всього іншого, працює коментатором у польськомовній версії російського радіо «Спутнік», його матеріали з критикою офіційної Варшави, яка підтримує офіційний Київ, публікуються теж російською мовою (РІА-Новості, Реґнум тощо).
У лютому 2016 року А. Запаловський пропонував побудувати стіну на кордоні з Україною, а кілька днів тому був одним з експертів конференції з приводу акції «Вісла» у Ряшеві: він виправдовував депортацію українців з Підкарпаття у 1940-ві роки «необхідністю боротьби з УПА», інакше на цій території «утворилася б Югославія».
Ксьондз із Кракова, етнічний вірменин, досить активний в Інтернеті і польських ЗМІ. Проголосив себе духовним опікуном «кресов’ян», тобто поляків, які підкреслюють своє походження з Галичини, Волині, Полісся чи Віленщини. Окрім «боротьби з українським націоналізмом», відомий теж викриттям педофілії у польському Костелі.
Ксьондз Ісакович-Залеський має феноменальне відчуття часу і гарячих тем. Ці таланти помножені на активність в Інтернеті зробило його помітною публічною фігурою.
За багато років антиукраїнських заяв він згуртував навколо себе середовище «кресов’ян», він і виголошував антиукраїнські тези ще до того, як це «стало модним».
Так, у 2013 році, коли Сейм вчергове дискутував про Волинську трагедію, Ісакович-Залеський запросив у Польщу Вадима Колесніченка. Так само за Януковича ксьондз їздив в Україну на запрошення пов’язаних із Партією регіонів середовищ, щоб остерегти від «українських націоналістів, які нищили поляків на Волині.»
Найбільш відвідуваний проросійський портал у Польщі, хоча це слово «проросійський» — досить умовне. Це не «Спутнік» польською мовою, де радіопрограми виходять з дуже виразним російським акцентом і де ведучі перекладають на польську мову те, що виходить на РІА-Новостях.
Kresy.pl — це портал, який створюється поляками і пропонує новини Польщі і світу, проте повна картина цих новин приписана під одну тезу: показати, що Україна — невдала і «бандерівська» держава, що Польща страждає від іммігрантів, у тому числі з України, що Польщу нищать «ліваки» та повністю всі існуючи партії парламенту.
А тому час від часу на порталі з’являється ненав’язлива реклама російської армії — яка нищить чи то бойовиків Ісламської держави, чи то «бандерівців» у Криму і в Донбасі.
Досить умовна й узагальнена група. Веб-сайт Xportal, пов’язаний із націоналістичною організацією «Фаланґа» — досить подібний у своєму переказі до попереднього порталу і до Дмітрія Кісєльова, у якого вся міжнародна повістка зосереджена навколо успіхів російською армії в Сирії та Україні.
Проте Xportal можна вважати більш мілітаризованою версією російської пропаганди в Польщі.
Його типовий читач — молодий хлопчина, який любить зброю і не вірить у мейнстрімну політику: Польщі, Європи, Заходу. А тому поклик душі змушує такого хлопчину озброюватися, оздоровлюватися фізично і морально (завдяки публіцистиці порталу) і підтримувати росіян, які борються проти помилок західного світу.
Навіть у своєму логотипі Xportal має зброю
«Фаланґа» як організація протестує проти НАТО і проти «збільшення українського націоналізму в Польщі». Разом із «фаланґістами» на маніфестаціях нерідко з’являються представники іншого націоналістичного руху, «Табір великої Польщі» (пол. OWP), які, до речі, взяли відповідальність за знищення частини українських пам’ятників у Польщі. Ця організація не приховує своїх зв’язків із бойовиками «Д/ЛНР», а її член, слов’янофіл Давід Гудзєц, мешкав в окупованому Донецьку, а нині веде польськомовну версію сепаратистського порталу «Novorossia.Today».
До речі, активіст «Табору великої Польщі» Войцех Войтулевич був контактною особою білоруса Усоуського в Польщі. Хоча вони обоє ніколи не бачилися, саме Войтулевич найімовірніше ознайомив Усоуського з колом польських націоналістів, що симпатизують Росії. Войтулевич нещодавно зізнався, що отримував від Усоуського гроші: однак найбільше — 2 тисячі доларів — на «акцію на українському цвинтарі у Грушовичах» (імовірно, мається на увазі спаплюження тамтешнього пам’ятника УПА).
Проте варто мати на увазі: ці середовища досить нечисленні, за підрахунками видання «Gazeta Wyborcza» той же «Табір великої Польщі» нараховує близько 100 членів. Проте вони проводять голосні акції й мітинги, як-от нищення українських пам’ятників у Польщі чи «антивоєнні» (читай: антиукраїнські) мітинги по всій Польщі, які збирають від сили кілька десятків людей.
Водночас частина польських правих, наприклад, з «Національно-радикального табору», співпрацюють з українськими націоналістами і критикують «проросійських польських патріотів».
Це політична партія, на чолі якої стоїть досить скандальний євродепутат Януш Корвін-Мікке, який — завжди елегантний і з «метеликом» на шиї — збудував всю кар’єру на відмові від політкоректності.
З одного боку, він заявляє про свою антисистемність, але з іншого не приховує зв’язків із Росією: їздить в окупований Крим чи в Чечню Рамзана Кадирова, підтримує проросійських сепаратистів і загалом все, що скаже Кремль. Проте на польських парламентських виборах його партії не щастило, а от на минулих виборах до Європарламенту його політична сила здобула понад 7 відсотків. Варто пам’ятати, що «європейські» вибори в усіх країнах ЄС є досить специфічними через свою ординацію, а також через те, що на них голосує досить мала частина суспільства.
До речі, єдиним польським євродепутатом, який голосував проти безвізу для України, був Міхал Марусяк, якраз член «Конгресу нових правих».
На логотипі «Конгресу нових правих» зображений фенікс, колористику якого без коментаря залишаю тут.
Мейнстрімні ЗМІ
Це, імовірно, найбільш болюча тема. На початку цього року чимало людей у Польщі здивувалися, коли побачили на обкладинці святкового січневого номера популярного тижневика «DoRzeczy» заголовок інтерв’ю з Александром Дуґіном. Нещодавно цей же тижневик вийшов із фотографією згаданого мною ксьондза Ісаковича-Залеського на фоні знищених в Україні польських пам’ятників із надписом: «Українців треба контролювати».
Це обкладинка номера, що вийшов після нападу на польське консульство в Луцьку. Попри переконання і польських, і українських чиновників в тому, що в нападі замішана Росія, тижневик, який знаходиться в п’ятірці лідерів продажу тижневиків у Польщі, публікує інтерв’ю, з якого виступають кількасотлітні вини українців.
Крім того, у Польщі 2017-го року антиукраїнських діячів не гребують запрошувати ультракатолицький телеканал «TRWAM» і часопис «Nasz Dziennik». Усі ці ЗМІ важко звинувачувати в проросійських симпатіях — вона 7 років поспіль пишуть про російський замах на польський урядовий літак у Смоленську з президентом Лехом Качинським на борту.
У цьому випадку редакції найімовірніше вирішили використовувати і антиукраїнські, і антиросійські настрої в частині польського суспільства. Не має значення, що антиукраїнські речі говорить людина, відверто пов’язана з Росією: головне, що читач хоче бачити такі речі.
І це зміна, що сталася останніми місяцями в Польщі. Проросійські активісти, котрі колись були персонами «нон ґрата» в головних ЗМІ Польщі — подеколи, правда, їх використовували як «другу сторону», — нині стали самостійними речниками, особливо у сфері польсько-українських взаємин.
Що з цим робити?
Проросійські організації і медіа в Польщі — це далеко не Раша Тудей в Америці, тут гра більш тонка. Україні, як державі і як суспільству, варто звертати увагу на діяльність описаних персонажів і тиснути на офіційну Вашаву, аби вона займала більш чітку позицію у внутрішній політиці.
Дії української влади не завжди зрозумілі. Наприклад Київ не може чітко пояснити, чому спочатку видає заборону в’їзду меру Перемишля, а потім її відкликає, іноді він говорить яка говорить про «російську провокацію» і не вміє представити жодних її доказів; не захищає українських трудових мігрантів у Польщі, яких польський міністр називає «мільйоном біженців від війни».
Це також результат бездіяльності офіційної Варшави та «Права і справедливості», депутати якої, з одного боку, називають Україну партнером, яка бореться з російською агресією, а з іншого — у страху перед втратою електорату бояться відкрито засудити антиукраїнські акції на території Польщі.
Таким чином пов’язані з Росією польські праві готуються до жнив: вони вже збудували свої, нехай невеличкі, структури; вони вже підбирають «патріотичний» електорат від «Права і справедливості»; вони вже створили легкого ворога, українців.
Україна тим часом не добачає загрози на західному кордоні, бо вважає ці середовища у Польщі фейком: так, вони були фейком кілька років тому, проте сьогодні вони формують свою повістку на ґрунті настроїв польського суспільства.
Березневі події з приводу присвоєння Тернопільському міському стадіонові імені Романа Шухевича наглядно продемонстрували складність українсько-польських відносин, особливо коли мова заходить про їх історичний дискурс.
5 березня Тернопільська мерія одноголосно ухвалила згадане вище рішення. В Польщі першим відреагував депутат «Конфедерації» Кристіан Камінський –
практично відразу після рішення він надіслав листи до міських ради п’ятипольських міст-побратимів Тернополя: Ґожова, Радома, Ниси, Ельблонґа та Тарнува.Депутат нагадав, що Шухевич – «бандерівець, відповідальний за геноцид поляків у Східній Малопольщі».
Камінського складно прямо віднести до антиукраїнських діячів, він скоріше гучний популіст, який прикривається власним баченням польських геополітичних інтересів. В своїй риториці він підтримує територіальну цілісність України, одночасно критикуючи польську владу за занадто «м’яку» позицію щодо нашої держави та визнаючи ідею вступу України в НАТО абсурдною і такою, що спричиняє ескалацію конфлікту з Росією.
У цьому контексті варто згадати вже відомих антиукраїнських провокаторів в Польщі, які вже тривалий час системно працюють на погіршення двосторонніх відносин. Звісно ж їх робота досі щедро підтримується та спонсорується росіянами.
Проросійські діячі на Підкарпатті
Підкарпаття — це регіон Польщі, що межує з Львівською областю. У регіоні мешкає помітна українська національна меншина, тут теж є пам’ятники культури і минулого місцевих українців.
Від початку війни на сході України в регіоні активізувалося антиукраїнське (читай: проросійське) лоббі. Воно, як і у випадку «Зміни», обертається навколо одного прізвища: Анджей Запаловський.
Він є неформальним лідером найрізноманітніших антиукраїнських груп і організацій у регіоні: до цієї неформальної групи входять політики самоврядувань, представники ультраправих організацій, громадські активісти. Саме ці люди стояли за організацією у Перемишлі «Маршу орлят» у грудні минулого року, на якому було зафіксовано вигук «Смерть українцям».
Запаловський, до всього іншого, працює коментатором у польськомовній версії російського радіо «Спутнік», його матеріали з критикою офіційної Варшави, яка підтримує офіційний Київ, публікуються теж російською мовою (РІА-Новості, Реґнум тощо).
У лютому 2016 року А. Запаловський пропонував побудувати стіну на кордоні з Україною, а кілька днів тому був одним з експертів конференції з приводу акції «Вісла» у Ряшеві: він виправдовував депортацію українців з Підкарпаття у 1940-ві роки «необхідністю боротьби з УПА», інакше на цій території «утворилася б Югославія».
Ксьондз із Кракова, етнічний вірменин, досить активний в Інтернеті і польських ЗМІ. Проголосив себе духовним опікуном «кресов’ян», тобто поляків, які підкреслюють своє походження з Галичини, Волині, Полісся чи Віленщини. Окрім «боротьби з українським націоналізмом», відомий теж викриттям педофілії у польському Костелі.
Ксьондз Ісакович-Залеський має феноменальне відчуття часу і гарячих тем. Ці таланти помножені на активність в Інтернеті зробило його помітною публічною фігурою.
За багато років антиукраїнських заяв він згуртував навколо себе середовище «кресов’ян», він і виголошував антиукраїнські тези ще до того, як це «стало модним».
Так, у 2013 році, коли Сейм вчергове дискутував про Волинську трагедію, Ісакович-Залеський запросив у Польщу Вадима Колесніченка. Так само за Януковича ксьондз їздив в Україну на запрошення пов’язаних із Партією регіонів середовищ, щоб остерегти від «українських націоналістів, які нищили поляків на Волині.»
Найбільш відвідуваний проросійський портал у Польщі, хоча це слово «проросійський» — досить умовне. Це не «Спутнік» польською мовою, де радіопрограми виходять з дуже виразним російським акцентом і де ведучі перекладають на польську мову те, що виходить на РІА-Новостях.
Kresy.pl — це портал, який створюється поляками і пропонує новини Польщі і світу, проте повна картина цих новин приписана під одну тезу: показати, що Україна — невдала і «бандерівська» держава, що Польща страждає від іммігрантів, у тому числі з України, що Польщу нищать «ліваки» та повністю всі існуючи партії парламенту.
А тому час від часу на порталі з’являється ненав’язлива реклама російської армії — яка нищить чи то бойовиків Ісламської держави, чи то «бандерівців» у Криму і в Донбасі.
Досить умовна й узагальнена група. Веб-сайт Xportal, пов’язаний із націоналістичною організацією «Фаланґа» — досить подібний у своєму переказі до попереднього порталу і до Дмітрія Кісєльова, у якого вся міжнародна повістка зосереджена навколо успіхів російською армії в Сирії та Україні.
Проте Xportal можна вважати більш мілітаризованою версією російської пропаганди в Польщі.
Його типовий читач — молодий хлопчина, який любить зброю і не вірить у мейнстрімну політику: Польщі, Європи, Заходу. А тому поклик душі змушує такого хлопчину озброюватися, оздоровлюватися фізично і морально (завдяки публіцистиці порталу) і підтримувати росіян, які борються проти помилок західного світу.
Навіть у своєму логотипі Xportal має зброю
«Фаланґа» як організація протестує проти НАТО і проти «збільшення українського націоналізму в Польщі». Разом із «фаланґістами» на маніфестаціях нерідко з’являються представники іншого націоналістичного руху, «Табір великої Польщі» (пол. OWP), які, до речі, взяли відповідальність за знищення частини українських пам’ятників у Польщі. Ця організація не приховує своїх зв’язків із бойовиками «Д/ЛНР», а її член, слов’янофіл Давід Гудзєц, мешкав в окупованому Донецьку, а нині веде польськомовну версію сепаратистського порталу «Novorossia.Today».
До речі, активіст «Табору великої Польщі» Войцех Войтулевич був контактною особою білоруса Усоуського в Польщі. Хоча вони обоє ніколи не бачилися, саме Войтулевич найімовірніше ознайомив Усоуського з колом польських націоналістів, що симпатизують Росії. Войтулевич нещодавно зізнався, що отримував від Усоуського гроші: однак найбільше — 2 тисячі доларів — на «акцію на українському цвинтарі у Грушовичах» (імовірно, мається на увазі спаплюження тамтешнього пам’ятника УПА).
Проте варто мати на увазі: ці середовища досить нечисленні, за підрахунками видання «Gazeta Wyborcza» той же «Табір великої Польщі» нараховує близько 100 членів. Проте вони проводять голосні акції й мітинги, як-от нищення українських пам’ятників у Польщі чи «антивоєнні» (читай: антиукраїнські) мітинги по всій Польщі, які збирають від сили кілька десятків людей.
Водночас частина польських правих, наприклад, з «Національно-радикального табору», співпрацюють з українськими націоналістами і критикують «проросійських польських патріотів».
Це політична партія, на чолі якої стоїть досить скандальний євродепутат Януш Корвін-Мікке, який — завжди елегантний і з «метеликом» на шиї — збудував всю кар’єру на відмові від політкоректності.
З одного боку, він заявляє про свою антисистемність, але з іншого не приховує зв’язків із Росією: їздить в окупований Крим чи в Чечню Рамзана Кадирова, підтримує проросійських сепаратистів і загалом все, що скаже Кремль. Проте на польських парламентських виборах його партії не щастило, а от на минулих виборах до Європарламенту його політична сила здобула понад 7 відсотків. Варто пам’ятати, що «європейські» вибори в усіх країнах ЄС є досить специфічними через свою ординацію, а також через те, що на них голосує досить мала частина суспільства.
До речі, єдиним польським євродепутатом, який голосував проти безвізу для України, був Міхал Марусяк, якраз член «Конгресу нових правих».
На логотипі «Конгресу нових правих» зображений фенікс, колористику якого без коментаря залишаю тут.
Мейнстрімні ЗМІ
Це, імовірно, найбільш болюча тема. На початку цього року чимало людей у Польщі здивувалися, коли побачили на обкладинці святкового січневого номера популярного тижневика «DoRzeczy» заголовок інтерв’ю з Александром Дуґіном. Нещодавно цей же тижневик вийшов із фотографією згаданого мною ксьондза Ісаковича-Залеського на фоні знищених в Україні польських пам’ятників із надписом: «Українців треба контролювати».
Це обкладинка номера, що вийшов після нападу на польське консульство в Луцьку. Попри переконання і польських, і українських чиновників в тому, що в нападі замішана Росія, тижневик, який знаходиться в п’ятірці лідерів продажу тижневиків у Польщі, публікує інтерв’ю, з якого виступають кількасотлітні вини українців.
Крім того, у Польщі 2017-го року антиукраїнських діячів не гребують запрошувати ультракатолицький телеканал «TRWAM» і часопис «Nasz Dziennik». Усі ці ЗМІ важко звинувачувати в проросійських симпатіях — вона 7 років поспіль пишуть про російський замах на польський урядовий літак у Смоленську з президентом Лехом Качинським на борту.
У цьому випадку редакції найімовірніше вирішили використовувати і антиукраїнські, і антиросійські настрої в частині польського суспільства. Не має значення, що антиукраїнські речі говорить людина, відверто пов’язана з Росією: головне, що читач хоче бачити такі речі.
І це зміна, що сталася останніми місяцями в Польщі. Проросійські активісти, котрі колись були персонами «нон ґрата» в головних ЗМІ Польщі — подеколи, правда, їх використовували як «другу сторону», — нині стали самостійними речниками, особливо у сфері польсько-українських взаємин.
Що з цим робити?
Проросійські організації і медіа в Польщі — це далеко не Раша Тудей в Америці, тут гра більш тонка. Україні, як державі і як суспільству, варто звертати увагу на діяльність описаних персонажів і тиснути на офіційну Вашаву, аби вона займала більш чітку позицію у внутрішній політиці.
Дії української влади не завжди зрозумілі. Наприклад Київ не може чітко пояснити, чому спочатку видає заборону в’їзду меру Перемишля, а потім її відкликає, іноді він говорить яка говорить про «російську провокацію» і не вміє представити жодних її доказів; не захищає українських трудових мігрантів у Польщі, яких польський міністр називає «мільйоном біженців від війни».
Це також результат бездіяльності офіційної Варшави та «Права і справедливості», депутати якої, з одного боку, називають Україну партнером, яка бореться з російською агресією, а з іншого — у страху перед втратою електорату бояться відкрито засудити антиукраїнські акції на території Польщі.
Таким чином пов’язані з Росією польські праві готуються до жнив: вони вже збудували свої, нехай невеличкі, структури; вони вже підбирають «патріотичний» електорат від «Права і справедливості»; вони вже створили легкого ворога, українців.
Україна тим часом не добачає загрози на західному кордоні, бо вважає ці середовища у Польщі фейком: так, вони були фейком кілька років тому, проте сьогодні вони формують свою повістку на ґрунті настроїв польського суспільства.
Березневі події з приводу присвоєння Тернопільському міському стадіонові імені Романа Шухевича наглядно продемонстрували складність українсько-польських відносин, особливо коли мова заходить про їх історичний дискурс.
5 березня Тернопільська мерія одноголосно ухвалила згадане вище рішення. В Польщі першим відреагував депутат «Конфедерації» Кристіан Камінський –
практично відразу після рішення він надіслав листи до міських ради п’ятипольських міст-побратимів Тернополя: Ґожова, Радома, Ниси, Ельблонґа та Тарнува.Депутат нагадав, що Шухевич – «бандерівець, відповідальний за геноцид поляків у Східній Малопольщі».
Камінського складно прямо віднести до антиукраїнських діячів, він скоріше гучний популіст, який прикривається власним баченням польських геополітичних інтересів. В своїй риториці він підтримує територіальну цілісність України, одночасно критикуючи польську владу за занадто «м’яку» позицію щодо нашої держави та визнаючи ідею вступу України в НАТО абсурдною і такою, що спричиняє ескалацію конфлікту з Росією.
У цьому контексті варто згадати вже відомих антиукраїнських провокаторів в Польщі, які вже тривалий час системно працюють на погіршення двосторонніх відносин. Звісно ж їх робота досі щедро підтримується та спонсорується росіянами.
Проросійські діячі на Підкарпатті
Підкарпаття — це регіон Польщі, що межує з Львівською областю. У регіоні мешкає помітна українська національна меншина, тут теж є пам’ятники культури і минулого місцевих українців.
Від початку війни на сході України в регіоні активізувалося антиукраїнське (читай: проросійське) лоббі. Воно, як і у випадку «Зміни», обертається навколо одного прізвища: Анджей Запаловський.
Він є неформальним лідером найрізноманітніших антиукраїнських груп і організацій у регіоні: до цієї неформальної групи входять політики самоврядувань, представники ультраправих організацій, громадські активісти. Саме ці люди стояли за організацією у Перемишлі «Маршу орлят» у грудні минулого року, на якому було зафіксовано вигук «Смерть українцям».
Запаловський, до всього іншого, працює коментатором у польськомовній версії російського радіо «Спутнік», його матеріали з критикою офіційної Варшави, яка підтримує офіційний Київ, публікуються теж російською мовою (РІА-Новості, Реґнум тощо).
У лютому 2016 року А. Запаловський пропонував побудувати стіну на кордоні з Україною, а кілька днів тому був одним з експертів конференції з приводу акції «Вісла» у Ряшеві: він виправдовував депортацію українців з Підкарпаття у 1940-ві роки «необхідністю боротьби з УПА», інакше на цій території «утворилася б Югославія».
Ксьондз із Кракова, етнічний вірменин, досить активний в Інтернеті і польських ЗМІ. Проголосив себе духовним опікуном «кресов’ян», тобто поляків, які підкреслюють своє походження з Галичини, Волині, Полісся чи Віленщини. Окрім «боротьби з українським націоналізмом», відомий теж викриттям педофілії у польському Костелі.
Ксьондз Ісакович-Залеський має феноменальне відчуття часу і гарячих тем. Ці таланти помножені на активність в Інтернеті зробило його помітною публічною фігурою.
За багато років антиукраїнських заяв він згуртував навколо себе середовище «кресов’ян», він і виголошував антиукраїнські тези ще до того, як це «стало модним».
Так, у 2013 році, коли Сейм вчергове дискутував про Волинську трагедію, Ісакович-Залеський запросив у Польщу Вадима Колесніченка. Так само за Януковича ксьондз їздив в Україну на запрошення пов’язаних із Партією регіонів середовищ, щоб остерегти від «українських націоналістів, які нищили поляків на Волині.»
Найбільш відвідуваний проросійський портал у Польщі, хоча це слово «проросійський» — досить умовне. Це не «Спутнік» польською мовою, де радіопрограми виходять з дуже виразним російським акцентом і де ведучі перекладають на польську мову те, що виходить на РІА-Новостях.
Kresy.pl — це портал, який створюється поляками і пропонує новини Польщі і світу, проте повна картина цих новин приписана під одну тезу: показати, що Україна — невдала і «бандерівська» держава, що Польща страждає від іммігрантів, у тому числі з України, що Польщу нищать «ліваки» та повністю всі існуючи партії парламенту.
А тому час від часу на порталі з’являється ненав’язлива реклама російської армії — яка нищить чи то бойовиків Ісламської держави, чи то «бандерівців» у Криму і в Донбасі.
Досить умовна й узагальнена група. Веб-сайт Xportal, пов’язаний із націоналістичною організацією «Фаланґа» — досить подібний у своєму переказі до попереднього порталу і до Дмітрія Кісєльова, у якого вся міжнародна повістка зосереджена навколо успіхів російською армії в Сирії та Україні.
Проте Xportal можна вважати більш мілітаризованою версією російської пропаганди в Польщі.
Його типовий читач — молодий хлопчина, який любить зброю і не вірить у мейнстрімну політику: Польщі, Європи, Заходу. А тому поклик душі змушує такого хлопчину озброюватися, оздоровлюватися фізично і морально (завдяки публіцистиці порталу) і підтримувати росіян, які борються проти помилок західного світу.
Навіть у своєму логотипі Xportal має зброю
«Фаланґа» як організація протестує проти НАТО і проти «збільшення українського націоналізму в Польщі». Разом із «фаланґістами» на маніфестаціях нерідко з’являються представники іншого націоналістичного руху, «Табір великої Польщі» (пол. OWP), які, до речі, взяли відповідальність за знищення частини українських пам’ятників у Польщі. Ця організація не приховує своїх зв’язків із бойовиками «Д/ЛНР», а її член, слов’янофіл Давід Гудзєц, мешкав в окупованому Донецьку, а нині веде польськомовну версію сепаратистського порталу «Novorossia.Today».
До речі, активіст «Табору великої Польщі» Войцех Войтулевич був контактною особою білоруса Усоуського в Польщі. Хоча вони обоє ніколи не бачилися, саме Войтулевич найімовірніше ознайомив Усоуського з колом польських націоналістів, що симпатизують Росії. Войтулевич нещодавно зізнався, що отримував від Усоуського гроші: однак найбільше — 2 тисячі доларів — на «акцію на українському цвинтарі у Грушовичах» (імовірно, мається на увазі спаплюження тамтешнього пам’ятника УПА).
Проте варто мати на увазі: ці середовища досить нечисленні, за підрахунками видання «Gazeta Wyborcza» той же «Табір великої Польщі» нараховує близько 100 членів. Проте вони проводять голосні акції й мітинги, як-от нищення українських пам’ятників у Польщі чи «антивоєнні» (читай: антиукраїнські) мітинги по всій Польщі, які збирають від сили кілька десятків людей.
Водночас частина польських правих, наприклад, з «Національно-радикального табору», співпрацюють з українськими націоналістами і критикують «проросійських польських патріотів».
Це політична партія, на чолі якої стоїть досить скандальний євродепутат Януш Корвін-Мікке, який — завжди елегантний і з «метеликом» на шиї — збудував всю кар’єру на відмові від політкоректності.
З одного боку, він заявляє про свою антисистемність, але з іншого не приховує зв’язків із Росією: їздить в окупований Крим чи в Чечню Рамзана Кадирова, підтримує проросійських сепаратистів і загалом все, що скаже Кремль. Проте на польських парламентських виборах його партії не щастило, а от на минулих виборах до Європарламенту його політична сила здобула понад 7 відсотків. Варто пам’ятати, що «європейські» вибори в усіх країнах ЄС є досить специфічними через свою ординацію, а також через те, що на них голосує досить мала частина суспільства.
До речі, єдиним польським євродепутатом, який голосував проти безвізу для України, був Міхал Марусяк, якраз член «Конгресу нових правих».
На логотипі «Конгресу нових правих» зображений фенікс, колористику якого без коментаря залишаю тут.
Мейнстрімні ЗМІ
Це, імовірно, найбільш болюча тема. На початку цього року чимало людей у Польщі здивувалися, коли побачили на обкладинці святкового січневого номера популярного тижневика «DoRzeczy» заголовок інтерв’ю з Александром Дуґіном. Нещодавно цей же тижневик вийшов із фотографією згаданого мною ксьондза Ісаковича-Залеського на фоні знищених в Україні польських пам’ятників із надписом: «Українців треба контролювати».
Це обкладинка номера, що вийшов після нападу на польське консульство в Луцьку. Попри переконання і польських, і українських чиновників в тому, що в нападі замішана Росія, тижневик, який знаходиться в п’ятірці лідерів продажу тижневиків у Польщі, публікує інтерв’ю, з якого виступають кількасотлітні вини українців.
Крім того, у Польщі 2017-го року антиукраїнських діячів не гребують запрошувати ультракатолицький телеканал «TRWAM» і часопис «Nasz Dziennik». Усі ці ЗМІ важко звинувачувати в проросійських симпатіях — вона 7 років поспіль пишуть про російський замах на польський урядовий літак у Смоленську з президентом Лехом Качинським на борту.
У цьому випадку редакції найімовірніше вирішили використовувати і антиукраїнські, і антиросійські настрої в частині польського суспільства. Не має значення, що антиукраїнські речі говорить людина, відверто пов’язана з Росією: головне, що читач хоче бачити такі речі.
І це зміна, що сталася останніми місяцями в Польщі. Проросійські активісти, котрі колись були персонами «нон ґрата» в головних ЗМІ Польщі — подеколи, правда, їх використовували як «другу сторону», — нині стали самостійними речниками, особливо у сфері польсько-українських взаємин.
Що з цим робити?
Проросійські організації і медіа в Польщі — це далеко не Раша Тудей в Америці, тут гра більш тонка. Україні, як державі і як суспільству, варто звертати увагу на діяльність описаних персонажів і тиснути на офіційну Вашаву, аби вона займала більш чітку позицію у внутрішній політиці.
Дії української влади не завжди зрозумілі. Наприклад Київ не може чітко пояснити, чому спочатку видає заборону в’їзду меру Перемишля, а потім її відкликає, іноді він говорить яка говорить про «російську провокацію» і не вміє представити жодних її доказів; не захищає українських трудових мігрантів у Польщі, яких польський міністр називає «мільйоном біженців від війни».
Це також результат бездіяльності офіційної Варшави та «Права і справедливості», депутати якої, з одного боку, називають Україну партнером, яка бореться з російською агресією, а з іншого — у страху перед втратою електорату бояться відкрито засудити антиукраїнські акції на території Польщі.
Таким чином пов’язані з Росією польські праві готуються до жнив: вони вже збудували свої, нехай невеличкі, структури; вони вже підбирають «патріотичний» електорат від «Права і справедливості»; вони вже створили легкого ворога, українців.
Україна тим часом не добачає загрози на західному кордоні, бо вважає ці середовища у Польщі фейком: так, вони були фейком кілька років тому, проте сьогодні вони формують свою повістку на ґрунті настроїв польського суспільства.
Березневі події з приводу присвоєння Тернопільському міському стадіонові імені Романа Шухевича наглядно продемонстрували складність українсько-польських відносин, особливо коли мова заходить про їх історичний дискурс.
5 березня Тернопільська мерія одноголосно ухвалила згадане вище рішення. В Польщі першим відреагував депутат «Конфедерації» Кристіан Камінський –
практично відразу після рішення він надіслав листи до міських ради п’ятипольських міст-побратимів Тернополя: Ґожова, Радома, Ниси, Ельблонґа та Тарнува.Депутат нагадав, що Шухевич – «бандерівець, відповідальний за геноцид поляків у Східній Малопольщі».
Камінського складно прямо віднести до антиукраїнських діячів, він скоріше гучний популіст, який прикривається власним баченням польських геополітичних інтересів. В своїй риториці він підтримує територіальну цілісність України, одночасно критикуючи польську владу за занадто «м’яку» позицію щодо нашої держави та визнаючи ідею вступу України в НАТО абсурдною і такою, що спричиняє ескалацію конфлікту з Росією.
У цьому контексті варто згадати вже відомих антиукраїнських провокаторів в Польщі, які вже тривалий час системно працюють на погіршення двосторонніх відносин. Звісно ж їх робота досі щедро підтримується та спонсорується росіянами.
Проросійські діячі на Підкарпатті
Підкарпаття — це регіон Польщі, що межує з Львівською областю. У регіоні мешкає помітна українська національна меншина, тут теж є пам’ятники культури і минулого місцевих українців.
Від початку війни на сході України в регіоні активізувалося антиукраїнське (читай: проросійське) лоббі. Воно, як і у випадку «Зміни», обертається навколо одного прізвища: Анджей Запаловський.
Він є неформальним лідером найрізноманітніших антиукраїнських груп і організацій у регіоні: до цієї неформальної групи входять політики самоврядувань, представники ультраправих організацій, громадські активісти. Саме ці люди стояли за організацією у Перемишлі «Маршу орлят» у грудні минулого року, на якому було зафіксовано вигук «Смерть українцям».
Запаловський, до всього іншого, працює коментатором у польськомовній версії російського радіо «Спутнік», його матеріали з критикою офіційної Варшави, яка підтримує офіційний Київ, публікуються теж російською мовою (РІА-Новості, Реґнум тощо).
У лютому 2016 року А. Запаловський пропонував побудувати стіну на кордоні з Україною, а кілька днів тому був одним з експертів конференції з приводу акції «Вісла» у Ряшеві: він виправдовував депортацію українців з Підкарпаття у 1940-ві роки «необхідністю боротьби з УПА», інакше на цій території «утворилася б Югославія».
Ксьондз із Кракова, етнічний вірменин, досить активний в Інтернеті і польських ЗМІ. Проголосив себе духовним опікуном «кресов’ян», тобто поляків, які підкреслюють своє походження з Галичини, Волині, Полісся чи Віленщини. Окрім «боротьби з українським націоналізмом», відомий теж викриттям педофілії у польському Костелі.
Ксьондз Ісакович-Залеський має феноменальне відчуття часу і гарячих тем. Ці таланти помножені на активність в Інтернеті зробило його помітною публічною фігурою.
За багато років антиукраїнських заяв він згуртував навколо себе середовище «кресов’ян», він і виголошував антиукраїнські тези ще до того, як це «стало модним».
Так, у 2013 році, коли Сейм вчергове дискутував про Волинську трагедію, Ісакович-Залеський запросив у Польщу Вадима Колесніченка. Так само за Януковича ксьондз їздив в Україну на запрошення пов’язаних із Партією регіонів середовищ, щоб остерегти від «українських націоналістів, які нищили поляків на Волині.»
Найбільш відвідуваний проросійський портал у Польщі, хоча це слово «проросійський» — досить умовне. Це не «Спутнік» польською мовою, де радіопрограми виходять з дуже виразним російським акцентом і де ведучі перекладають на польську мову те, що виходить на РІА-Новостях.
Kresy.pl — це портал, який створюється поляками і пропонує новини Польщі і світу, проте повна картина цих новин приписана під одну тезу: показати, що Україна — невдала і «бандерівська» держава, що Польща страждає від іммігрантів, у тому числі з України, що Польщу нищать «ліваки» та повністю всі існуючи партії парламенту.
А тому час від часу на порталі з’являється ненав’язлива реклама російської армії — яка нищить чи то бойовиків Ісламської держави, чи то «бандерівців» у Криму і в Донбасі.
Досить умовна й узагальнена група. Веб-сайт Xportal, пов’язаний із націоналістичною організацією «Фаланґа» — досить подібний у своєму переказі до попереднього порталу і до Дмітрія Кісєльова, у якого вся міжнародна повістка зосереджена навколо успіхів російською армії в Сирії та Україні.
Проте Xportal можна вважати більш мілітаризованою версією російської пропаганди в Польщі.
Його типовий читач — молодий хлопчина, який любить зброю і не вірить у мейнстрімну політику: Польщі, Європи, Заходу. А тому поклик душі змушує такого хлопчину озброюватися, оздоровлюватися фізично і морально (завдяки публіцистиці порталу) і підтримувати росіян, які борються проти помилок західного світу.
Навіть у своєму логотипі Xportal має зброю
«Фаланґа» як організація протестує проти НАТО і проти «збільшення українського націоналізму в Польщі». Разом із «фаланґістами» на маніфестаціях нерідко з’являються представники іншого націоналістичного руху, «Табір великої Польщі» (пол. OWP), які, до речі, взяли відповідальність за знищення частини українських пам’ятників у Польщі. Ця організація не приховує своїх зв’язків із бойовиками «Д/ЛНР», а її член, слов’янофіл Давід Гудзєц, мешкав в окупованому Донецьку, а нині веде польськомовну версію сепаратистського порталу «Novorossia.Today».
До речі, активіст «Табору великої Польщі» Войцех Войтулевич був контактною особою білоруса Усоуського в Польщі. Хоча вони обоє ніколи не бачилися, саме Войтулевич найімовірніше ознайомив Усоуського з колом польських націоналістів, що симпатизують Росії. Войтулевич нещодавно зізнався, що отримував від Усоуського гроші: однак найбільше — 2 тисячі доларів — на «акцію на українському цвинтарі у Грушовичах» (імовірно, мається на увазі спаплюження тамтешнього пам’ятника УПА).
Проте варто мати на увазі: ці середовища досить нечисленні, за підрахунками видання «Gazeta Wyborcza» той же «Табір великої Польщі» нараховує близько 100 членів. Проте вони проводять голосні акції й мітинги, як-от нищення українських пам’ятників у Польщі чи «антивоєнні» (читай: антиукраїнські) мітинги по всій Польщі, які збирають від сили кілька десятків людей.
Водночас частина польських правих, наприклад, з «Національно-радикального табору», співпрацюють з українськими націоналістами і критикують «проросійських польських патріотів».
Це політична партія, на чолі якої стоїть досить скандальний євродепутат Януш Корвін-Мікке, який — завжди елегантний і з «метеликом» на шиї — збудував всю кар’єру на відмові від політкоректності.
З одного боку, він заявляє про свою антисистемність, але з іншого не приховує зв’язків із Росією: їздить в окупований Крим чи в Чечню Рамзана Кадирова, підтримує проросійських сепаратистів і загалом все, що скаже Кремль. Проте на польських парламентських виборах його партії не щастило, а от на минулих виборах до Європарламенту його політична сила здобула понад 7 відсотків. Варто пам’ятати, що «європейські» вибори в усіх країнах ЄС є досить специфічними через свою ординацію, а також через те, що на них голосує досить мала частина суспільства.
До речі, єдиним польським євродепутатом, який голосував проти безвізу для України, був Міхал Марусяк, якраз член «Конгресу нових правих».
На логотипі «Конгресу нових правих» зображений фенікс, колористику якого без коментаря залишаю тут.
Мейнстрімні ЗМІ
Це, імовірно, найбільш болюча тема. На початку цього року чимало людей у Польщі здивувалися, коли побачили на обкладинці святкового січневого номера популярного тижневика «DoRzeczy» заголовок інтерв’ю з Александром Дуґіном. Нещодавно цей же тижневик вийшов із фотографією згаданого мною ксьондза Ісаковича-Залеського на фоні знищених в Україні польських пам’ятників із надписом: «Українців треба контролювати».
Це обкладинка номера, що вийшов після нападу на польське консульство в Луцьку. Попри переконання і польських, і українських чиновників в тому, що в нападі замішана Росія, тижневик, який знаходиться в п’ятірці лідерів продажу тижневиків у Польщі, публікує інтерв’ю, з якого виступають кількасотлітні вини українців.
Крім того, у Польщі 2017-го року антиукраїнських діячів не гребують запрошувати ультракатолицький телеканал «TRWAM» і часопис «Nasz Dziennik». Усі ці ЗМІ важко звинувачувати в проросійських симпатіях — вона 7 років поспіль пишуть про російський замах на польський урядовий літак у Смоленську з президентом Лехом Качинським на борту.
У цьому випадку редакції найімовірніше вирішили використовувати і антиукраїнські, і антиросійські настрої в частині польського суспільства. Не має значення, що антиукраїнські речі говорить людина, відверто пов’язана з Росією: головне, що читач хоче бачити такі речі.
І це зміна, що сталася останніми місяцями в Польщі. Проросійські активісти, котрі колись були персонами «нон ґрата» в головних ЗМІ Польщі — подеколи, правда, їх використовували як «другу сторону», — нині стали самостійними речниками, особливо у сфері польсько-українських взаємин.
Що з цим робити?
Проросійські організації і медіа в Польщі — це далеко не Раша Тудей в Америці, тут гра більш тонка. Україні, як державі і як суспільству, варто звертати увагу на діяльність описаних персонажів і тиснути на офіційну Вашаву, аби вона займала більш чітку позицію у внутрішній політиці.
Дії української влади не завжди зрозумілі. Наприклад Київ не може чітко пояснити, чому спочатку видає заборону в’їзду меру Перемишля, а потім її відкликає, іноді він говорить яка говорить про «російську провокацію» і не вміє представити жодних її доказів; не захищає українських трудових мігрантів у Польщі, яких польський міністр називає «мільйоном біженців від війни».
Це також результат бездіяльності офіційної Варшави та «Права і справедливості», депутати якої, з одного боку, називають Україну партнером, яка бореться з російською агресією, а з іншого — у страху перед втратою електорату бояться відкрито засудити антиукраїнські акції на території Польщі.
Таким чином пов’язані з Росією польські праві готуються до жнив: вони вже збудували свої, нехай невеличкі, структури; вони вже підбирають «патріотичний» електорат від «Права і справедливості»; вони вже створили легкого ворога, українців.
Україна тим часом не добачає загрози на західному кордоні, бо вважає ці середовища у Польщі фейком: так, вони були фейком кілька років тому, проте сьогодні вони формують свою повістку на ґрунті настроїв польського суспільства.
Березневі події з приводу присвоєння Тернопільському міському стадіонові імені Романа Шухевича наглядно продемонстрували складність українсько-польських відносин, особливо коли мова заходить про їх історичний дискурс.
5 березня Тернопільська мерія одноголосно ухвалила згадане вище рішення. В Польщі першим відреагував депутат «Конфедерації» Кристіан Камінський –
практично відразу після рішення він надіслав листи до міських ради п’ятипольських міст-побратимів Тернополя: Ґожова, Радома, Ниси, Ельблонґа та Тарнува.Депутат нагадав, що Шухевич – «бандерівець, відповідальний за геноцид поляків у Східній Малопольщі».
Камінського складно прямо віднести до антиукраїнських діячів, він скоріше гучний популіст, який прикривається власним баченням польських геополітичних інтересів. В своїй риториці він підтримує територіальну цілісність України, одночасно критикуючи польську владу за занадто «м’яку» позицію щодо нашої держави та визнаючи ідею вступу України в НАТО абсурдною і такою, що спричиняє ескалацію конфлікту з Росією.
У цьому контексті варто згадати вже відомих антиукраїнських провокаторів в Польщі, які вже тривалий час системно працюють на погіршення двосторонніх відносин. Звісно ж їх робота досі щедро підтримується та спонсорується росіянами.
Проросійські діячі на Підкарпатті
Підкарпаття — це регіон Польщі, що межує з Львівською областю. У регіоні мешкає помітна українська національна меншина, тут теж є пам’ятники культури і минулого місцевих українців.
Від початку війни на сході України в регіоні активізувалося антиукраїнське (читай: проросійське) лоббі. Воно, як і у випадку «Зміни», обертається навколо одного прізвища: Анджей Запаловський.
Він є неформальним лідером найрізноманітніших антиукраїнських груп і організацій у регіоні: до цієї неформальної групи входять політики самоврядувань, представники ультраправих організацій, громадські активісти. Саме ці люди стояли за організацією у Перемишлі «Маршу орлят» у грудні минулого року, на якому було зафіксовано вигук «Смерть українцям».
Запаловський, до всього іншого, працює коментатором у польськомовній версії російського радіо «Спутнік», його матеріали з критикою офіційної Варшави, яка підтримує офіційний Київ, публікуються теж російською мовою (РІА-Новості, Реґнум тощо).
У лютому 2016 року А. Запаловський пропонував побудувати стіну на кордоні з Україною, а кілька днів тому був одним з експертів конференції з приводу акції «Вісла» у Ряшеві: він виправдовував депортацію українців з Підкарпаття у 1940-ві роки «необхідністю боротьби з УПА», інакше на цій території «утворилася б Югославія».
Ксьондз із Кракова, етнічний вірменин, досить активний в Інтернеті і польських ЗМІ. Проголосив себе духовним опікуном «кресов’ян», тобто поляків, які підкреслюють своє походження з Галичини, Волині, Полісся чи Віленщини. Окрім «боротьби з українським націоналізмом», відомий теж викриттям педофілії у польському Костелі.
Ксьондз Ісакович-Залеський має феноменальне відчуття часу і гарячих тем. Ці таланти помножені на активність в Інтернеті зробило його помітною публічною фігурою.
За багато років антиукраїнських заяв він згуртував навколо себе середовище «кресов’ян», він і виголошував антиукраїнські тези ще до того, як це «стало модним».
Так, у 2013 році, коли Сейм вчергове дискутував про Волинську трагедію, Ісакович-Залеський запросив у Польщу Вадима Колесніченка. Так само за Януковича ксьондз їздив в Україну на запрошення пов’язаних із Партією регіонів середовищ, щоб остерегти від «українських націоналістів, які нищили поляків на Волині.»
Найбільш відвідуваний проросійський портал у Польщі, хоча це слово «проросійський» — досить умовне. Це не «Спутнік» польською мовою, де радіопрограми виходять з дуже виразним російським акцентом і де ведучі перекладають на польську мову те, що виходить на РІА-Новостях.
Kresy.pl — це портал, який створюється поляками і пропонує новини Польщі і світу, проте повна картина цих новин приписана під одну тезу: показати, що Україна — невдала і «бандерівська» держава, що Польща страждає від іммігрантів, у тому числі з України, що Польщу нищать «ліваки» та повністю всі існуючи партії парламенту.
А тому час від часу на порталі з’являється ненав’язлива реклама російської армії — яка нищить чи то бойовиків Ісламської держави, чи то «бандерівців» у Криму і в Донбасі.
Досить умовна й узагальнена група. Веб-сайт Xportal, пов’язаний із націоналістичною організацією «Фаланґа» — досить подібний у своєму переказі до попереднього порталу і до Дмітрія Кісєльова, у якого вся міжнародна повістка зосереджена навколо успіхів російською армії в Сирії та Україні.
Проте Xportal можна вважати більш мілітаризованою версією російської пропаганди в Польщі.
Його типовий читач — молодий хлопчина, який любить зброю і не вірить у мейнстрімну політику: Польщі, Європи, Заходу. А тому поклик душі змушує такого хлопчину озброюватися, оздоровлюватися фізично і морально (завдяки публіцистиці порталу) і підтримувати росіян, які борються проти помилок західного світу.
Навіть у своєму логотипі Xportal має зброю
«Фаланґа» як організація протестує проти НАТО і проти «збільшення українського націоналізму в Польщі». Разом із «фаланґістами» на маніфестаціях нерідко з’являються представники іншого націоналістичного руху, «Табір великої Польщі» (пол. OWP), які, до речі, взяли відповідальність за знищення частини українських пам’ятників у Польщі. Ця організація не приховує своїх зв’язків із бойовиками «Д/ЛНР», а її член, слов’янофіл Давід Гудзєц, мешкав в окупованому Донецьку, а нині веде польськомовну версію сепаратистського порталу «Novorossia.Today».
До речі, активіст «Табору великої Польщі» Войцех Войтулевич був контактною особою білоруса Усоуського в Польщі. Хоча вони обоє ніколи не бачилися, саме Войтулевич найімовірніше ознайомив Усоуського з колом польських націоналістів, що симпатизують Росії. Войтулевич нещодавно зізнався, що отримував від Усоуського гроші: однак найбільше — 2 тисячі доларів — на «акцію на українському цвинтарі у Грушовичах» (імовірно, мається на увазі спаплюження тамтешнього пам’ятника УПА).
Проте варто мати на увазі: ці середовища досить нечисленні, за підрахунками видання «Gazeta Wyborcza» той же «Табір великої Польщі» нараховує близько 100 членів. Проте вони проводять голосні акції й мітинги, як-от нищення українських пам’ятників у Польщі чи «антивоєнні» (читай: антиукраїнські) мітинги по всій Польщі, які збирають від сили кілька десятків людей.
Водночас частина польських правих, наприклад, з «Національно-радикального табору», співпрацюють з українськими націоналістами і критикують «проросійських польських патріотів».
Це політична партія, на чолі якої стоїть досить скандальний євродепутат Януш Корвін-Мікке, який — завжди елегантний і з «метеликом» на шиї — збудував всю кар’єру на відмові від політкоректності.
З одного боку, він заявляє про свою антисистемність, але з іншого не приховує зв’язків із Росією: їздить в окупований Крим чи в Чечню Рамзана Кадирова, підтримує проросійських сепаратистів і загалом все, що скаже Кремль. Проте на польських парламентських виборах його партії не щастило, а от на минулих виборах до Європарламенту його політична сила здобула понад 7 відсотків. Варто пам’ятати, що «європейські» вибори в усіх країнах ЄС є досить специфічними через свою ординацію, а також через те, що на них голосує досить мала частина суспільства.
До речі, єдиним польським євродепутатом, який голосував проти безвізу для України, був Міхал Марусяк, якраз член «Конгресу нових правих».
На логотипі «Конгресу нових правих» зображений фенікс, колористику якого без коментаря залишаю тут.
Мейнстрімні ЗМІ
Це, імовірно, найбільш болюча тема. На початку цього року чимало людей у Польщі здивувалися, коли побачили на обкладинці святкового січневого номера популярного тижневика «DoRzeczy» заголовок інтерв’ю з Александром Дуґіном. Нещодавно цей же тижневик вийшов із фотографією згаданого мною ксьондза Ісаковича-Залеського на фоні знищених в Україні польських пам’ятників із надписом: «Українців треба контролювати».
Це обкладинка номера, що вийшов після нападу на польське консульство в Луцьку. Попри переконання і польських, і українських чиновників в тому, що в нападі замішана Росія, тижневик, який знаходиться в п’ятірці лідерів продажу тижневиків у Польщі, публікує інтерв’ю, з якого виступають кількасотлітні вини українців.
Крім того, у Польщі 2017-го року антиукраїнських діячів не гребують запрошувати ультракатолицький телеканал «TRWAM» і часопис «Nasz Dziennik». Усі ці ЗМІ важко звинувачувати в проросійських симпатіях — вона 7 років поспіль пишуть про російський замах на польський урядовий літак у Смоленську з президентом Лехом Качинським на борту.
У цьому випадку редакції найімовірніше вирішили використовувати і антиукраїнські, і антиросійські настрої в частині польського суспільства. Не має значення, що антиукраїнські речі говорить людина, відверто пов’язана з Росією: головне, що читач хоче бачити такі речі.
І це зміна, що сталася останніми місяцями в Польщі. Проросійські активісти, котрі колись були персонами «нон ґрата» в головних ЗМІ Польщі — подеколи, правда, їх використовували як «другу сторону», — нині стали самостійними речниками, особливо у сфері польсько-українських взаємин.
Що з цим робити?
Проросійські організації і медіа в Польщі — це далеко не Раша Тудей в Америці, тут гра більш тонка. Україні, як державі і як суспільству, варто звертати увагу на діяльність описаних персонажів і тиснути на офіційну Вашаву, аби вона займала більш чітку позицію у внутрішній політиці.
Дії української влади не завжди зрозумілі. Наприклад Київ не може чітко пояснити, чому спочатку видає заборону в’їзду меру Перемишля, а потім її відкликає, іноді він говорить яка говорить про «російську провокацію» і не вміє представити жодних її доказів; не захищає українських трудових мігрантів у Польщі, яких польський міністр називає «мільйоном біженців від війни».
Це також результат бездіяльності офіційної Варшави та «Права і справедливості», депутати якої, з одного боку, називають Україну партнером, яка бореться з російською агресією, а з іншого — у страху перед втратою електорату бояться відкрито засудити антиукраїнські акції на території Польщі.
Таким чином пов’язані з Росією польські праві готуються до жнив: вони вже збудували свої, нехай невеличкі, структури; вони вже підбирають «патріотичний» електорат від «Права і справедливості»; вони вже створили легкого ворога, українців.
Україна тим часом не добачає загрози на західному кордоні, бо вважає ці середовища у Польщі фейком: так, вони були фейком кілька років тому, проте сьогодні вони формують свою повістку на ґрунті настроїв польського суспільства.
Березневі події з приводу присвоєння Тернопільському міському стадіонові імені Романа Шухевича наглядно продемонстрували складність українсько-польських відносин, особливо коли мова заходить про їх історичний дискурс.
5 березня Тернопільська мерія одноголосно ухвалила згадане вище рішення. В Польщі першим відреагував депутат «Конфедерації» Кристіан Камінський –
практично відразу після рішення він надіслав листи до міських ради п’ятипольських міст-побратимів Тернополя: Ґожова, Радома, Ниси, Ельблонґа та Тарнува.Депутат нагадав, що Шухевич – «бандерівець, відповідальний за геноцид поляків у Східній Малопольщі».
Камінського складно прямо віднести до антиукраїнських діячів, він скоріше гучний популіст, який прикривається власним баченням польських геополітичних інтересів. В своїй риториці він підтримує територіальну цілісність України, одночасно критикуючи польську владу за занадто «м’яку» позицію щодо нашої держави та визнаючи ідею вступу України в НАТО абсурдною і такою, що спричиняє ескалацію конфлікту з Росією.
У цьому контексті варто згадати вже відомих антиукраїнських провокаторів в Польщі, які вже тривалий час системно працюють на погіршення двосторонніх відносин. Звісно ж їх робота досі щедро підтримується та спонсорується росіянами.
Проросійські діячі на Підкарпатті
Підкарпаття — це регіон Польщі, що межує з Львівською областю. У регіоні мешкає помітна українська національна меншина, тут теж є пам’ятники культури і минулого місцевих українців.
Від початку війни на сході України в регіоні активізувалося антиукраїнське (читай: проросійське) лоббі. Воно, як і у випадку «Зміни», обертається навколо одного прізвища: Анджей Запаловський.
Він є неформальним лідером найрізноманітніших антиукраїнських груп і організацій у регіоні: до цієї неформальної групи входять політики самоврядувань, представники ультраправих організацій, громадські активісти. Саме ці люди стояли за організацією у Перемишлі «Маршу орлят» у грудні минулого року, на якому було зафіксовано вигук «Смерть українцям».
Запаловський, до всього іншого, працює коментатором у польськомовній версії російського радіо «Спутнік», його матеріали з критикою офіційної Варшави, яка підтримує офіційний Київ, публікуються теж російською мовою (РІА-Новості, Реґнум тощо).
У лютому 2016 року А. Запаловський пропонував побудувати стіну на кордоні з Україною, а кілька днів тому був одним з експертів конференції з приводу акції «Вісла» у Ряшеві: він виправдовував депортацію українців з Підкарпаття у 1940-ві роки «необхідністю боротьби з УПА», інакше на цій території «утворилася б Югославія».
Ксьондз із Кракова, етнічний вірменин, досить активний в Інтернеті і польських ЗМІ. Проголосив себе духовним опікуном «кресов’ян», тобто поляків, які підкреслюють своє походження з Галичини, Волині, Полісся чи Віленщини. Окрім «боротьби з українським націоналізмом», відомий теж викриттям педофілії у польському Костелі.
Ксьондз Ісакович-Залеський має феноменальне відчуття часу і гарячих тем. Ці таланти помножені на активність в Інтернеті зробило його помітною публічною фігурою.
За багато років антиукраїнських заяв він згуртував навколо себе середовище «кресов’ян», він і виголошував антиукраїнські тези ще до того, як це «стало модним».
Так, у 2013 році, коли Сейм вчергове дискутував про Волинську трагедію, Ісакович-Залеський запросив у Польщу Вадима Колесніченка. Так само за Януковича ксьондз їздив в Україну на запрошення пов’язаних із Партією регіонів середовищ, щоб остерегти від «українських націоналістів, які нищили поляків на Волині.»
Найбільш відвідуваний проросійський портал у Польщі, хоча це слово «проросійський» — досить умовне. Це не «Спутнік» польською мовою, де радіопрограми виходять з дуже виразним російським акцентом і де ведучі перекладають на польську мову те, що виходить на РІА-Новостях.
Kresy.pl — це портал, який створюється поляками і пропонує новини Польщі і світу, проте повна картина цих новин приписана під одну тезу: показати, що Україна — невдала і «бандерівська» держава, що Польща страждає від іммігрантів, у тому числі з України, що Польщу нищать «ліваки» та повністю всі існуючи партії парламенту.
А тому час від часу на порталі з’являється ненав’язлива реклама російської армії — яка нищить чи то бойовиків Ісламської держави, чи то «бандерівців» у Криму і в Донбасі.
Досить умовна й узагальнена група. Веб-сайт Xportal, пов’язаний із націоналістичною організацією «Фаланґа» — досить подібний у своєму переказі до попереднього порталу і до Дмітрія Кісєльова, у якого вся міжнародна повістка зосереджена навколо успіхів російською армії в Сирії та Україні.
Проте Xportal можна вважати більш мілітаризованою версією російської пропаганди в Польщі.
Його типовий читач — молодий хлопчина, який любить зброю і не вірить у мейнстрімну політику: Польщі, Європи, Заходу. А тому поклик душі змушує такого хлопчину озброюватися, оздоровлюватися фізично і морально (завдяки публіцистиці порталу) і підтримувати росіян, які борються проти помилок західного світу.
Навіть у своєму логотипі Xportal має зброю
«Фаланґа» як організація протестує проти НАТО і проти «збільшення українського націоналізму в Польщі». Разом із «фаланґістами» на маніфестаціях нерідко з’являються представники іншого націоналістичного руху, «Табір великої Польщі» (пол. OWP), які, до речі, взяли відповідальність за знищення частини українських пам’ятників у Польщі. Ця організація не приховує своїх зв’язків із бойовиками «Д/ЛНР», а її член, слов’янофіл Давід Гудзєц, мешкав в окупованому Донецьку, а нині веде польськомовну версію сепаратистського порталу «Novorossia.Today».
До речі, активіст «Табору великої Польщі» Войцех Войтулевич був контактною особою білоруса Усоуського в Польщі. Хоча вони обоє ніколи не бачилися, саме Войтулевич найімовірніше ознайомив Усоуського з колом польських націоналістів, що симпатизують Росії. Войтулевич нещодавно зізнався, що отримував від Усоуського гроші: однак найбільше — 2 тисячі доларів — на «акцію на українському цвинтарі у Грушовичах» (імовірно, мається на увазі спаплюження тамтешнього пам’ятника УПА).
Проте варто мати на увазі: ці середовища досить нечисленні, за підрахунками видання «Gazeta Wyborcza» той же «Табір великої Польщі» нараховує близько 100 членів. Проте вони проводять голосні акції й мітинги, як-от нищення українських пам’ятників у Польщі чи «антивоєнні» (читай: антиукраїнські) мітинги по всій Польщі, які збирають від сили кілька десятків людей.
Водночас частина польських правих, наприклад, з «Національно-радикального табору», співпрацюють з українськими націоналістами і критикують «проросійських польських патріотів».
Це політична партія, на чолі якої стоїть досить скандальний євродепутат Януш Корвін-Мікке, який — завжди елегантний і з «метеликом» на шиї — збудував всю кар’єру на відмові від політкоректності.
З одного боку, він заявляє про свою антисистемність, але з іншого не приховує зв’язків із Росією: їздить в окупований Крим чи в Чечню Рамзана Кадирова, підтримує проросійських сепаратистів і загалом все, що скаже Кремль. Проте на польських парламентських виборах його партії не щастило, а от на минулих виборах до Європарламенту його політична сила здобула понад 7 відсотків. Варто пам’ятати, що «європейські» вибори в усіх країнах ЄС є досить специфічними через свою ординацію, а також через те, що на них голосує досить мала частина суспільства.
До речі, єдиним польським євродепутатом, який голосував проти безвізу для України, був Міхал Марусяк, якраз член «Конгресу нових правих».
На логотипі «Конгресу нових правих» зображений фенікс, колористику якого без коментаря залишаю тут.
Мейнстрімні ЗМІ
Це, імовірно, найбільш болюча тема. На початку цього року чимало людей у Польщі здивувалися, коли побачили на обкладинці святкового січневого номера популярного тижневика «DoRzeczy» заголовок інтерв’ю з Александром Дуґіном. Нещодавно цей же тижневик вийшов із фотографією згаданого мною ксьондза Ісаковича-Залеського на фоні знищених в Україні польських пам’ятників із надписом: «Українців треба контролювати».
Це обкладинка номера, що вийшов після нападу на польське консульство в Луцьку. Попри переконання і польських, і українських чиновників в тому, що в нападі замішана Росія, тижневик, який знаходиться в п’ятірці лідерів продажу тижневиків у Польщі, публікує інтерв’ю, з якого виступають кількасотлітні вини українців.
Крім того, у Польщі 2017-го року антиукраїнських діячів не гребують запрошувати ультракатолицький телеканал «TRWAM» і часопис «Nasz Dziennik». Усі ці ЗМІ важко звинувачувати в проросійських симпатіях — вона 7 років поспіль пишуть про російський замах на польський урядовий літак у Смоленську з президентом Лехом Качинським на борту.
У цьому випадку редакції найімовірніше вирішили використовувати і антиукраїнські, і антиросійські настрої в частині польського суспільства. Не має значення, що антиукраїнські речі говорить людина, відверто пов’язана з Росією: головне, що читач хоче бачити такі речі.
І це зміна, що сталася останніми місяцями в Польщі. Проросійські активісти, котрі колись були персонами «нон ґрата» в головних ЗМІ Польщі — подеколи, правда, їх використовували як «другу сторону», — нині стали самостійними речниками, особливо у сфері польсько-українських взаємин.
Що з цим робити?
Проросійські організації і медіа в Польщі — це далеко не Раша Тудей в Америці, тут гра більш тонка. Україні, як державі і як суспільству, варто звертати увагу на діяльність описаних персонажів і тиснути на офіційну Вашаву, аби вона займала більш чітку позицію у внутрішній політиці.
Дії української влади не завжди зрозумілі. Наприклад Київ не може чітко пояснити, чому спочатку видає заборону в’їзду меру Перемишля, а потім її відкликає, іноді він говорить яка говорить про «російську провокацію» і не вміє представити жодних її доказів; не захищає українських трудових мігрантів у Польщі, яких польський міністр називає «мільйоном біженців від війни».
Це також результат бездіяльності офіційної Варшави та «Права і справедливості», депутати якої, з одного боку, називають Україну партнером, яка бореться з російською агресією, а з іншого — у страху перед втратою електорату бояться відкрито засудити антиукраїнські акції на території Польщі.
Таким чином пов’язані з Росією польські праві готуються до жнив: вони вже збудували свої, нехай невеличкі, структури; вони вже підбирають «патріотичний» електорат від «Права і справедливості»; вони вже створили легкого ворога, українців.
Україна тим часом не добачає загрози на західному кордоні, бо вважає ці середовища у Польщі фейком: так, вони були фейком кілька років тому, проте сьогодні вони формують свою повістку на ґрунті настроїв польського суспільства.
Березневі події з приводу присвоєння Тернопільському міському стадіонові імені Романа Шухевича наглядно продемонстрували складність українсько-польських відносин, особливо коли мова заходить про їх історичний дискурс.
5 березня Тернопільська мерія одноголосно ухвалила згадане вище рішення. В Польщі першим відреагував депутат «Конфедерації» Кристіан Камінський –
практично відразу після рішення він надіслав листи до міських ради п’ятипольських міст-побратимів Тернополя: Ґожова, Радома, Ниси, Ельблонґа та Тарнува.Депутат нагадав, що Шухевич – «бандерівець, відповідальний за геноцид поляків у Східній Малопольщі».
Камінського складно прямо віднести до антиукраїнських діячів, він скоріше гучний популіст, який прикривається власним баченням польських геополітичних інтересів. В своїй риториці він підтримує територіальну цілісність України, одночасно критикуючи польську владу за занадто «м’яку» позицію щодо нашої держави та визнаючи ідею вступу України в НАТО абсурдною і такою, що спричиняє ескалацію конфлікту з Росією.
У цьому контексті варто згадати вже відомих антиукраїнських провокаторів в Польщі, які вже тривалий час системно працюють на погіршення двосторонніх відносин. Звісно ж їх робота досі щедро підтримується та спонсорується росіянами.
Проросійські діячі на Підкарпатті
Підкарпаття — це регіон Польщі, що межує з Львівською областю. У регіоні мешкає помітна українська національна меншина, тут теж є пам’ятники культури і минулого місцевих українців.
Від початку війни на сході України в регіоні активізувалося антиукраїнське (читай: проросійське) лоббі. Воно, як і у випадку «Зміни», обертається навколо одного прізвища: Анджей Запаловський.
Він є неформальним лідером найрізноманітніших антиукраїнських груп і організацій у регіоні: до цієї неформальної групи входять політики самоврядувань, представники ультраправих організацій, громадські активісти. Саме ці люди стояли за організацією у Перемишлі «Маршу орлят» у грудні минулого року, на якому було зафіксовано вигук «Смерть українцям».
Запаловський, до всього іншого, працює коментатором у польськомовній версії російського радіо «Спутнік», його матеріали з критикою офіційної Варшави, яка підтримує офіційний Київ, публікуються теж російською мовою (РІА-Новості, Реґнум тощо).
У лютому 2016 року А. Запаловський пропонував побудувати стіну на кордоні з Україною, а кілька днів тому був одним з експертів конференції з приводу акції «Вісла» у Ряшеві: він виправдовував депортацію українців з Підкарпаття у 1940-ві роки «необхідністю боротьби з УПА», інакше на цій території «утворилася б Югославія».
Ксьондз із Кракова, етнічний вірменин, досить активний в Інтернеті і польських ЗМІ. Проголосив себе духовним опікуном «кресов’ян», тобто поляків, які підкреслюють своє походження з Галичини, Волині, Полісся чи Віленщини. Окрім «боротьби з українським націоналізмом», відомий теж викриттям педофілії у польському Костелі.
Ксьондз Ісакович-Залеський має феноменальне відчуття часу і гарячих тем. Ці таланти помножені на активність в Інтернеті зробило його помітною публічною фігурою.
За багато років антиукраїнських заяв він згуртував навколо себе середовище «кресов’ян», він і виголошував антиукраїнські тези ще до того, як це «стало модним».
Так, у 2013 році, коли Сейм вчергове дискутував про Волинську трагедію, Ісакович-Залеський запросив у Польщу Вадима Колесніченка. Так само за Януковича ксьондз їздив в Україну на запрошення пов’язаних із Партією регіонів середовищ, щоб остерегти від «українських націоналістів, які нищили поляків на Волині.»
Найбільш відвідуваний проросійський портал у Польщі, хоча це слово «проросійський» — досить умовне. Це не «Спутнік» польською мовою, де радіопрограми виходять з дуже виразним російським акцентом і де ведучі перекладають на польську мову те, що виходить на РІА-Новостях.
Kresy.pl — це портал, який створюється поляками і пропонує новини Польщі і світу, проте повна картина цих новин приписана під одну тезу: показати, що Україна — невдала і «бандерівська» держава, що Польща страждає від іммігрантів, у тому числі з України, що Польщу нищать «ліваки» та повністю всі існуючи партії парламенту.
А тому час від часу на порталі з’являється ненав’язлива реклама російської армії — яка нищить чи то бойовиків Ісламської держави, чи то «бандерівців» у Криму і в Донбасі.
Досить умовна й узагальнена група. Веб-сайт Xportal, пов’язаний із націоналістичною організацією «Фаланґа» — досить подібний у своєму переказі до попереднього порталу і до Дмітрія Кісєльова, у якого вся міжнародна повістка зосереджена навколо успіхів російською армії в Сирії та Україні.
Проте Xportal можна вважати більш мілітаризованою версією російської пропаганди в Польщі.
Його типовий читач — молодий хлопчина, який любить зброю і не вірить у мейнстрімну політику: Польщі, Європи, Заходу. А тому поклик душі змушує такого хлопчину озброюватися, оздоровлюватися фізично і морально (завдяки публіцистиці порталу) і підтримувати росіян, які борються проти помилок західного світу.
Навіть у своєму логотипі Xportal має зброю
«Фаланґа» як організація протестує проти НАТО і проти «збільшення українського націоналізму в Польщі». Разом із «фаланґістами» на маніфестаціях нерідко з’являються представники іншого націоналістичного руху, «Табір великої Польщі» (пол. OWP), які, до речі, взяли відповідальність за знищення частини українських пам’ятників у Польщі. Ця організація не приховує своїх зв’язків із бойовиками «Д/ЛНР», а її член, слов’янофіл Давід Гудзєц, мешкав в окупованому Донецьку, а нині веде польськомовну версію сепаратистського порталу «Novorossia.Today».
До речі, активіст «Табору великої Польщі» Войцех Войтулевич був контактною особою білоруса Усоуського в Польщі. Хоча вони обоє ніколи не бачилися, саме Войтулевич найімовірніше ознайомив Усоуського з колом польських націоналістів, що симпатизують Росії. Войтулевич нещодавно зізнався, що отримував від Усоуського гроші: однак найбільше — 2 тисячі доларів — на «акцію на українському цвинтарі у Грушовичах» (імовірно, мається на увазі спаплюження тамтешнього пам’ятника УПА).
Проте варто мати на увазі: ці середовища досить нечисленні, за підрахунками видання «Gazeta Wyborcza» той же «Табір великої Польщі» нараховує близько 100 членів. Проте вони проводять голосні акції й мітинги, як-от нищення українських пам’ятників у Польщі чи «антивоєнні» (читай: антиукраїнські) мітинги по всій Польщі, які збирають від сили кілька десятків людей.
Водночас частина польських правих, наприклад, з «Національно-радикального табору», співпрацюють з українськими націоналістами і критикують «проросійських польських патріотів».
Це політична партія, на чолі якої стоїть досить скандальний євродепутат Януш Корвін-Мікке, який — завжди елегантний і з «метеликом» на шиї — збудував всю кар’єру на відмові від політкоректності.
З одного боку, він заявляє про свою антисистемність, але з іншого не приховує зв’язків із Росією: їздить в окупований Крим чи в Чечню Рамзана Кадирова, підтримує проросійських сепаратистів і загалом все, що скаже Кремль. Проте на польських парламентських виборах його партії не щастило, а от на минулих виборах до Європарламенту його політична сила здобула понад 7 відсотків. Варто пам’ятати, що «європейські» вибори в усіх країнах ЄС є досить специфічними через свою ординацію, а також через те, що на них голосує досить мала частина суспільства.
До речі, єдиним польським євродепутатом, який голосував проти безвізу для України, був Міхал Марусяк, якраз член «Конгресу нових правих».
На логотипі «Конгресу нових правих» зображений фенікс, колористику якого без коментаря залишаю тут.
Мейнстрімні ЗМІ
Це, імовірно, найбільш болюча тема. На початку цього року чимало людей у Польщі здивувалися, коли побачили на обкладинці святкового січневого номера популярного тижневика «DoRzeczy» заголовок інтерв’ю з Александром Дуґіном. Нещодавно цей же тижневик вийшов із фотографією згаданого мною ксьондза Ісаковича-Залеського на фоні знищених в Україні польських пам’ятників із надписом: «Українців треба контролювати».
Це обкладинка номера, що вийшов після нападу на польське консульство в Луцьку. Попри переконання і польських, і українських чиновників в тому, що в нападі замішана Росія, тижневик, який знаходиться в п’ятірці лідерів продажу тижневиків у Польщі, публікує інтерв’ю, з якого виступають кількасотлітні вини українців.
Крім того, у Польщі 2017-го року антиукраїнських діячів не гребують запрошувати ультракатолицький телеканал «TRWAM» і часопис «Nasz Dziennik». Усі ці ЗМІ важко звинувачувати в проросійських симпатіях — вона 7 років поспіль пишуть про російський замах на польський урядовий літак у Смоленську з президентом Лехом Качинським на борту.
У цьому випадку редакції найімовірніше вирішили використовувати і антиукраїнські, і антиросійські настрої в частині польського суспільства. Не має значення, що антиукраїнські речі говорить людина, відверто пов’язана з Росією: головне, що читач хоче бачити такі речі.
І це зміна, що сталася останніми місяцями в Польщі. Проросійські активісти, котрі колись були персонами «нон ґрата» в головних ЗМІ Польщі — подеколи, правда, їх використовували як «другу сторону», — нині стали самостійними речниками, особливо у сфері польсько-українських взаємин.
Що з цим робити?
Проросійські організації і медіа в Польщі — це далеко не Раша Тудей в Америці, тут гра більш тонка. Україні, як державі і як суспільству, варто звертати увагу на діяльність описаних персонажів і тиснути на офіційну Вашаву, аби вона займала більш чітку позицію у внутрішній політиці.
Дії української влади не завжди зрозумілі. Наприклад Київ не може чітко пояснити, чому спочатку видає заборону в’їзду меру Перемишля, а потім її відкликає, іноді він говорить яка говорить про «російську провокацію» і не вміє представити жодних її доказів; не захищає українських трудових мігрантів у Польщі, яких польський міністр називає «мільйоном біженців від війни».
Це також результат бездіяльності офіційної Варшави та «Права і справедливості», депутати якої, з одного боку, називають Україну партнером, яка бореться з російською агресією, а з іншого — у страху перед втратою електорату бояться відкрито засудити антиукраїнські акції на території Польщі.
Таким чином пов’язані з Росією польські праві готуються до жнив: вони вже збудували свої, нехай невеличкі, структури; вони вже підбирають «патріотичний» електорат від «Права і справедливості»; вони вже створили легкого ворога, українців.
Україна тим часом не добачає загрози на західному кордоні, бо вважає ці середовища у Польщі фейком: так, вони були фейком кілька років тому, проте сьогодні вони формують свою повістку на ґрунті настроїв польського суспільства.
Березневі події з приводу присвоєння Тернопільському міському стадіонові імені Романа Шухевича наглядно продемонстрували складність українсько-польських відносин, особливо коли мова заходить про їх історичний дискурс.
5 березня Тернопільська мерія одноголосно ухвалила згадане вище рішення. В Польщі першим відреагував депутат «Конфедерації» Кристіан Камінський –
практично відразу після рішення він надіслав листи до міських ради п’ятипольських міст-побратимів Тернополя: Ґожова, Радома, Ниси, Ельблонґа та Тарнува.Депутат нагадав, що Шухевич – «бандерівець, відповідальний за геноцид поляків у Східній Малопольщі».
Камінського складно прямо віднести до антиукраїнських діячів, він скоріше гучний популіст, який прикривається власним баченням польських геополітичних інтересів. В своїй риториці він підтримує територіальну цілісність України, одночасно критикуючи польську владу за занадто «м’яку» позицію щодо нашої держави та визнаючи ідею вступу України в НАТО абсурдною і такою, що спричиняє ескалацію конфлікту з Росією.
У цьому контексті варто згадати вже відомих антиукраїнських провокаторів в Польщі, які вже тривалий час системно працюють на погіршення двосторонніх відносин. Звісно ж їх робота досі щедро підтримується та спонсорується росіянами.
Проросійські діячі на Підкарпатті
Підкарпаття — це регіон Польщі, що межує з Львівською областю. У регіоні мешкає помітна українська національна меншина, тут теж є пам’ятники культури і минулого місцевих українців.
Від початку війни на сході України в регіоні активізувалося антиукраїнське (читай: проросійське) лоббі. Воно, як і у випадку «Зміни», обертається навколо одного прізвища: Анджей Запаловський.
Він є неформальним лідером найрізноманітніших антиукраїнських груп і організацій у регіоні: до цієї неформальної групи входять політики самоврядувань, представники ультраправих організацій, громадські активісти. Саме ці люди стояли за організацією у Перемишлі «Маршу орлят» у грудні минулого року, на якому було зафіксовано вигук «Смерть українцям».
Запаловський, до всього іншого, працює коментатором у польськомовній версії російського радіо «Спутнік», його матеріали з критикою офіційної Варшави, яка підтримує офіційний Київ, публікуються теж російською мовою (РІА-Новості, Реґнум тощо).
У лютому 2016 року А. Запаловський пропонував побудувати стіну на кордоні з Україною, а кілька днів тому був одним з експертів конференції з приводу акції «Вісла» у Ряшеві: він виправдовував депортацію українців з Підкарпаття у 1940-ві роки «необхідністю боротьби з УПА», інакше на цій території «утворилася б Югославія».
Ксьондз із Кракова, етнічний вірменин, досить активний в Інтернеті і польських ЗМІ. Проголосив себе духовним опікуном «кресов’ян», тобто поляків, які підкреслюють своє походження з Галичини, Волині, Полісся чи Віленщини. Окрім «боротьби з українським націоналізмом», відомий теж викриттям педофілії у польському Костелі.
Ксьондз Ісакович-Залеський має феноменальне відчуття часу і гарячих тем. Ці таланти помножені на активність в Інтернеті зробило його помітною публічною фігурою.
За багато років антиукраїнських заяв він згуртував навколо себе середовище «кресов’ян», він і виголошував антиукраїнські тези ще до того, як це «стало модним».
Так, у 2013 році, коли Сейм вчергове дискутував про Волинську трагедію, Ісакович-Залеський запросив у Польщу Вадима Колесніченка. Так само за Януковича ксьондз їздив в Україну на запрошення пов’язаних із Партією регіонів середовищ, щоб остерегти від «українських націоналістів, які нищили поляків на Волині.»
Найбільш відвідуваний проросійський портал у Польщі, хоча це слово «проросійський» — досить умовне. Це не «Спутнік» польською мовою, де радіопрограми виходять з дуже виразним російським акцентом і де ведучі перекладають на польську мову те, що виходить на РІА-Новостях.
Kresy.pl — це портал, який створюється поляками і пропонує новини Польщі і світу, проте повна картина цих новин приписана під одну тезу: показати, що Україна — невдала і «бандерівська» держава, що Польща страждає від іммігрантів, у тому числі з України, що Польщу нищать «ліваки» та повністю всі існуючи партії парламенту.
А тому час від часу на порталі з’являється ненав’язлива реклама російської армії — яка нищить чи то бойовиків Ісламської держави, чи то «бандерівців» у Криму і в Донбасі.
Досить умовна й узагальнена група. Веб-сайт Xportal, пов’язаний із націоналістичною організацією «Фаланґа» — досить подібний у своєму переказі до попереднього порталу і до Дмітрія Кісєльова, у якого вся міжнародна повістка зосереджена навколо успіхів російською армії в Сирії та Україні.
Проте Xportal можна вважати більш мілітаризованою версією російської пропаганди в Польщі.
Його типовий читач — молодий хлопчина, який любить зброю і не вірить у мейнстрімну політику: Польщі, Європи, Заходу. А тому поклик душі змушує такого хлопчину озброюватися, оздоровлюватися фізично і морально (завдяки публіцистиці порталу) і підтримувати росіян, які борються проти помилок західного світу.
Навіть у своєму логотипі Xportal має зброю
«Фаланґа» як організація протестує проти НАТО і проти «збільшення українського націоналізму в Польщі». Разом із «фаланґістами» на маніфестаціях нерідко з’являються представники іншого націоналістичного руху, «Табір великої Польщі» (пол. OWP), які, до речі, взяли відповідальність за знищення частини українських пам’ятників у Польщі. Ця організація не приховує своїх зв’язків із бойовиками «Д/ЛНР», а її член, слов’янофіл Давід Гудзєц, мешкав в окупованому Донецьку, а нині веде польськомовну версію сепаратистського порталу «Novorossia.Today».
До речі, активіст «Табору великої Польщі» Войцех Войтулевич був контактною особою білоруса Усоуського в Польщі. Хоча вони обоє ніколи не бачилися, саме Войтулевич найімовірніше ознайомив Усоуського з колом польських націоналістів, що симпатизують Росії. Войтулевич нещодавно зізнався, що отримував від Усоуського гроші: однак найбільше — 2 тисячі доларів — на «акцію на українському цвинтарі у Грушовичах» (імовірно, мається на увазі спаплюження тамтешнього пам’ятника УПА).
Проте варто мати на увазі: ці середовища досить нечисленні, за підрахунками видання «Gazeta Wyborcza» той же «Табір великої Польщі» нараховує близько 100 членів. Проте вони проводять голосні акції й мітинги, як-от нищення українських пам’ятників у Польщі чи «антивоєнні» (читай: антиукраїнські) мітинги по всій Польщі, які збирають від сили кілька десятків людей.
Водночас частина польських правих, наприклад, з «Національно-радикального табору», співпрацюють з українськими націоналістами і критикують «проросійських польських патріотів».
Це політична партія, на чолі якої стоїть досить скандальний євродепутат Януш Корвін-Мікке, який — завжди елегантний і з «метеликом» на шиї — збудував всю кар’єру на відмові від політкоректності.
З одного боку, він заявляє про свою антисистемність, але з іншого не приховує зв’язків із Росією: їздить в окупований Крим чи в Чечню Рамзана Кадирова, підтримує проросійських сепаратистів і загалом все, що скаже Кремль. Проте на польських парламентських виборах його партії не щастило, а от на минулих виборах до Європарламенту його політична сила здобула понад 7 відсотків. Варто пам’ятати, що «європейські» вибори в усіх країнах ЄС є досить специфічними через свою ординацію, а також через те, що на них голосує досить мала частина суспільства.
До речі, єдиним польським євродепутатом, який голосував проти безвізу для України, був Міхал Марусяк, якраз член «Конгресу нових правих».
На логотипі «Конгресу нових правих» зображений фенікс, колористику якого без коментаря залишаю тут.
Мейнстрімні ЗМІ
Це, імовірно, найбільш болюча тема. На початку цього року чимало людей у Польщі здивувалися, коли побачили на обкладинці святкового січневого номера популярного тижневика «DoRzeczy» заголовок інтерв’ю з Александром Дуґіном. Нещодавно цей же тижневик вийшов із фотографією згаданого мною ксьондза Ісаковича-Залеського на фоні знищених в Україні польських пам’ятників із надписом: «Українців треба контролювати».
Це обкладинка номера, що вийшов після нападу на польське консульство в Луцьку. Попри переконання і польських, і українських чиновників в тому, що в нападі замішана Росія, тижневик, який знаходиться в п’ятірці лідерів продажу тижневиків у Польщі, публікує інтерв’ю, з якого виступають кількасотлітні вини українців.
Крім того, у Польщі 2017-го року антиукраїнських діячів не гребують запрошувати ультракатолицький телеканал «TRWAM» і часопис «Nasz Dziennik». Усі ці ЗМІ важко звинувачувати в проросійських симпатіях — вона 7 років поспіль пишуть про російський замах на польський урядовий літак у Смоленську з президентом Лехом Качинським на борту.
У цьому випадку редакції найімовірніше вирішили використовувати і антиукраїнські, і антиросійські настрої в частині польського суспільства. Не має значення, що антиукраїнські речі говорить людина, відверто пов’язана з Росією: головне, що читач хоче бачити такі речі.
І це зміна, що сталася останніми місяцями в Польщі. Проросійські активісти, котрі колись були персонами «нон ґрата» в головних ЗМІ Польщі — подеколи, правда, їх використовували як «другу сторону», — нині стали самостійними речниками, особливо у сфері польсько-українських взаємин.
Що з цим робити?
Проросійські організації і медіа в Польщі — це далеко не Раша Тудей в Америці, тут гра більш тонка. Україні, як державі і як суспільству, варто звертати увагу на діяльність описаних персонажів і тиснути на офіційну Вашаву, аби вона займала більш чітку позицію у внутрішній політиці.
Дії української влади не завжди зрозумілі. Наприклад Київ не може чітко пояснити, чому спочатку видає заборону в’їзду меру Перемишля, а потім її відкликає, іноді він говорить яка говорить про «російську провокацію» і не вміє представити жодних її доказів; не захищає українських трудових мігрантів у Польщі, яких польський міністр називає «мільйоном біженців від війни».
Це також результат бездіяльності офіційної Варшави та «Права і справедливості», депутати якої, з одного боку, називають Україну партнером, яка бореться з російською агресією, а з іншого — у страху перед втратою електорату бояться відкрито засудити антиукраїнські акції на території Польщі.
Таким чином пов’язані з Росією польські праві готуються до жнив: вони вже збудували свої, нехай невеличкі, структури; вони вже підбирають «патріотичний» електорат від «Права і справедливості»; вони вже створили легкого ворога, українців.
Україна тим часом не добачає загрози на західному кордоні, бо вважає ці середовища у Польщі фейком: так, вони були фейком кілька років тому, проте сьогодні вони формують свою повістку на ґрунті настроїв польського суспільства.
