У селі Сороцьке Тернопільського району руйнується архітектурна пам’ятка – неоготичний костел XX ст.
Зводити його почали у 1902-му році. Кошти на будівництво дав тодішній польський граф Баворовський, який переїхав у село. А в повоєнні часи радянська влада використовувала храм, як склад для зерна.
Востаннє у двері костелу парафіяни та священник заходили 77 років тому. Храм двічі горів, вистояв сильні зливи та бурі. Стіни ще навіть зберегли автентичну штукатурку, але почала руйнуватися покрівля.
Місцеві жителі шукають способи врятувати пам’ятку, для відновлення якої потрібно чимало грошей. Поки державної підтримки немає, мешканці села Сороцьке подаються на різноманітні грантові проекти.
Сороцьке досить давнє поселення, що виникло чи не за княжих часів, але перша писемна згадка про нього датується лише 1474 роком. Від початку воно було “королівщиною”, тобто належало короні, і називалося Соське. Село колись мало не лише іншу назву, але й стояло не там де сьогодні, а трішки в стороні — між сучасними селами Митниця і Сороцьке, де проходив Соляний шлях з солеварень Коломиї до Києва.
Відносно назви села існує кілька версій. Одна традиційна і виводиться від прізвиська першого поселенця — якогось Сороки. Таких першопоселенчеських топонімів в Україні хоч греблю гати. Інша легенда набагато драматичніша. Розповідають, що під час чергового нападу татар, тут в густих верболозах спробували заховатися якісь люди, але невдало. Їх виказали сороки, які з огидним вереском почали кружляли над сховком.
Ординці легко знайшли нещасних, зарубали шаблями чоловіків, а дівчат забрали у полон. Так сороки-зрадниці ніби-то й дали назву місцевості, а згодом й селу. Найвірогідніше ж “пташина” назва виникла після “переїзду” села на береги річки Сорочанки. Тут вже дійсно не обійшлося без татар, бо сталося це по тому, як ординці спалили першу версію села, після чого вцілілі мешканці вирішили пошукати більш безпечне місце. Вибрали віддалену від шляхів територію з трьох сторін оточену болотами, а з заходу — лісом.
1519 року король Сигізмунд I Старий дозволив Вацлавові Баворовському викупити Сороцьке у Яна Сороцького. По тому воно відійшло Потоцьким (є легенда, що попередній власник програв село в карти), у середині XVIII ст. — Дульським, у першій половині XIX ст. — Забільським, близько 1870 р. — знову Баворовським.
