Монастирок – маленьке село в Борщівському районі, розташоване у надзвичайно мальовничій місцевості поблизу Касперівського каньйону. Кілометрів за десять звідти – легендарні підземні гіпсові печери Оптимістична та Вертеба. У давні дохристиянські часи в цих місцях існував язичницький храм, де здійснювали свої священні ритуали волхви. Згодом, у ІХ столітті, тут оселилися ченці-відлюдники, пише Тернопільська обласна бібліотека для молоді.
Дослідники-археологи вважають, що печерний храм витесано в природному гроті, який утворився завдяки вивітрюванню вапняку. Розташована церква-печера на висоті 80 метрів над рівнем вод Серету.
Приміщення печерного храму – невелика кімната, де стоять підставки з піском для свічок і престол з двома ангелами-фігурами, що склали руки в молитві й підняли очі до Бога. А у центрі вівтаря – лик Ісуса Христа. Власне, це і є реліквія церкви-печери, з якою пов’язано ряд легенд та переказів. Вони стверджують, що образ у печері – нерукотворний. Ченці, які прийшли свого часу сюди, фарбою надали йому виразності. У комуністичні часи лик намагалися замалювати вапном, але зображення все одно виступало на кам’яній стіні. Сьогодні його називають єдиним ликом Христа із заплющеними очима, які він закрив начебто тому, що не міг споглядати численні людські гріхи. Водночас серед паломників існує переконання, що щирі молитви біля цього образа допомагають спокутувати найтяжчі гріхи.
Є поряд й інші об’єкти, яким приписують надприродну силу. Тут, приміром, вода, що три дні простояла у хрестоподібному заглибленні жертовного каменя, теж здатна зцілювати. Одній дівчині, яка щиро в це вірила, вмивання такою водою допомогло позбутися сліпоти.
Тривалий час ця обитель у скелі слугувала для потреб ченця-самітника, а відтак стала монастирським храмом. Один з представників магнатського роду Потоцьких заснував тут 1600 року Свято-Воздвиженський монастир отців-василіан. До речі, цей рік став першою письмовою згадкою про село Монастирок. Що ж до самого монастиря, то в другій половині 17 століття він зазнав руйнувань від козаків, аж майже за дев’яносто років його відновили. Нині тут можна побачити відновлені келії з надбудованою зверху капличкою, хоча ченців немає.
За кілька метрів від келій стоїть старенька мурована церква (ХVІІІ ст.), яка постала на місці дерев’яної, що згоріла 1530 року. Через віки дійшов переказ, що у тому вогні вціліла ікона Божої Матері. Коли минути церкву і келії, перед очима постане дзвіниця й увагу привернуть дерев’яні хрести. Це – Хресна дорога. Кожен з цих хрестів, так би мовити, закріплений за якоюсь сільською родиною, а може й за родом.
У цій місцині надзвичайно красиві краєвиди: каньйон, густо порослий лісом та долина річки Серет. Таких місць як Монастирок, у нашій країні, та й мабуть, і в Європі майже немає. Воно притягує до себе і мандрівників, і пересічних людей, і глибоко віруючих, і біоенергетиків… Тут панує позитивна енергія. Тут – відгомін давнього минулого і світ сучасний.
