Соціальна реальність Росії та масове свідомість росіян створювалося не роками, а століттями. російська пропаганда наповнювала голови своїх громадян абсурдними тезами, дезінформацією та брехнею. Влада була жорстко централізована, права громадян під постійними утисками, а вся комунікація до народу вибудовувалася в почутті страху. Радянський Союз так експлуатував репресії, що суспільство залишалося глибоко заляканим за часів відлиги та застою.
Для подолання такого страху, глибоко вбудованого у свідомості кількох поколінь та програмуючого їх політично пасивну поведінку, потрібні були демократичні зміни, революції та довге життя зі свободами. Нічого цього авторитарний режим кремля дозволити собі неспроможна.
Страх і паніка на внутрішньому ринку потрібні путіну, щоби російське суспільство не змогло мобілізуватися і згуртуватися проти нього. Він прагне того, щоб громадяни відчували тотальний відчай і були глибоко переконані, що їхній активізм заздалегідь програшний і закінчиться автозаками. Таким чином класичні терористи діють проти своїх ворогів.
Виходить, росіяни для президента Росії – перший ворог. Він ніколи не обстоював їхні інтереси, лише інтереси своєї сучасної кремлівської клептократії.
Путін постійно підживлює паралізуючий страх серед усіх верств російського населення. І російська армія також частина цього режиму, частина паралізованого страхом населення.
Військовий психолог Андрій Козинчук розповів, як сьогодні психологічно почуваються російські військові.
Мотивація страхом – дуже погана мотивація для бою.
— Інформаційні полюси Росії унеможливлюють будь-яке критичне мислення. Нові солдати, що під’їжджають, бояться своєї влади більше, ніж смерті, бо вони знають, що їх посадять у в’язницю — це 100%, а те, що вони загинуть — не 100%. Мотивація страх – це дуже погана мотивація для бою, це лише хороша мотивація для виживання.
Подивитися на обличчя наших військовослужбовців. Я не кажу, що нам не страшно, страшно іноді буває, але їх мотивація – це все ж таки злість, лють, бажання справедливості – це прекрасні емоції для війни.
Вбивати громадянське населення – це все, що вони можуть, і це гидко з погляду військових, бо кожен військовий будь-якої армії світу усвідомлює, що таке громадянське населення навіть чужої країни. Вбивати мирних — це дуже соромно, бо тоді не справжній військовий.
Якщо ти переміг противника, будь-якого супротивника навіть слабкого, але озброєного це твоє досягнення. А те, що вони роблять із громадянським населенням – це показує їхній панічний страх і жах, бажання прикритися неозброєними громадянами проти військових.
Вони можуть намагатись відновити свої психологічні кордони і таким кордоном може стати захоплена будівля, заручники. Але, як бачимо, їх беруть у полон, коли вони тікають. Їх ловить місцеве населення, ЗСУ, патрульна поліція.
Окремо хочу сказати про їхній телефон розмови з родичами, знайомими. Мені дуже сумно чути настрої їхніх родичів.
З того, що я чув, коли чоловік зізнався дружині, що він займався мародерством, і жінка схвалює, що це круто. Це тенденція захоплення. Люди по той бік живуть у паралельній інформаційній реальності, і навіть коли їм син говорить про те, що відбувається, справді не вірять йому.
Коли російські солдати повернуться додому, це буде бомба сповільненої дії.
— Людині не властиво вбити людину, тим більше жінку, дитину, це не закладено у нашій природі. Крокодил їсть антилопу не тому, що її ненавидить, а тому, що він хоче їсти.
Є велика різниця між вбивством та виживанням: ми не вбиваємо, ми знищуємо живу силу супротивників. У них інша психологія – вони свідомо стріляють по цивільному мирному населенню і це ніколи не може пройти безслідно, адже більшість із них матиме посттравматичні розлади, психологічні наслідки. Для них добре те, що більшість із них ніколи не жили хорошим життям, і посттравма буде не такою сильною.
Ті, кому вдасться повернутися, будуть чинити дуже багато насильства, сімейного, побутового. Подібне ми бачили після Югославії, після подій на Балканах — це було потім насильство, яке найчастіше реєстрували у світі, тоді було дуже багато серед цивільного населення втрат, і хорвати стали одними з найголовніших експертів із запобігання тому, що було дуже багато бід. І Росія не буде винятком, коли російські солдати повернуться додому, це буде бомба сповільненої дії.
Для російських окупантів реальність, яку вони побачили в Україні, виявилася зовсім іншою, ніж їм розповідали. По-перше, їх не зустрічали з квітами-пирогами. По-друге, вони не побачили «фашистів» та «націоналістів», по-третє «зруйнувався міф» про звільнення російськомовного населення, яке нібито «щемлять» в Україні. У четвертих вони побачили сильну, забезпечену, мотивуючу Українську армію і зіставили себе їй: прострочені пайки, марні аптечки, стара та фізично та морально техніка, яка просто розвалюється, непродумана логістика, непідготовленість та некомпетентність офіцерів-командування…
По-п’яте, вони побачили мирне населення, яке готове зупиняти ворога голими руками, в очах якого немає страху, немає раболіпства, яке готове боротися за свій дім, свою землю, свою країну. Вони побачили населені – вільне, що живе у достатку, про яке росіяни навіть не мріяли.
Усе це призвело до розриву шаблонів, що склалися в головах російських солдатів. Одні почали здаватися в полон, інші дезертирувати, треті дзвонити рідним, близьким і розповідати реальну картину… Хтось збожеволів, а хтось показав справжнє обличчя звіра і почав убивати мирне населення, ґвалтувати дітей, катувати і знущатися, грабувати, мародерити …
Багато російських солдатів зрозуміли, що вони обдурені та кинуті своїми командирами; обдурені своїм урядом (операція – війна; контрактник – строковик; загиблий – зниклий безвісті; парад першого березня – і в кращому разі спалили в пересувному крематорії).
І не дивно, що російські солдати не хочуть помирати за таких командирів, за чужу «ідіотську мрію» та за діда-президента.
Деморалізовані російські солдати в Україні відмовлялися виконувати накази, саботували власне обладнання та випадково збили власний літак, заявив голова британської розвідки Джеремі Флемінг, який очолює агентство електронного шпигунства GCHQ.
За його словами, глава Росії путін, мабуть, «сильно недооцінив» вторгнення.
«Зрозуміло, що він недооцінив опір українського народу. Він недооцінив чинність коаліції, яку його дії активізують. Він недооцінив економічні наслідки режиму санкцій та переоцінив здатність своїх збройних сил забезпечити швидку перемогу», — сказав Флемінг.
“Ми бачили, як російські солдати, позбавлені зброї та бойового духу, відмовлялися виконувати накази, саботували власне обладнання і навіть випадково збивали власний літак”, – додав він.
Після того, як міністром оборони Росії став Шойгу, він почав робити ребрендинг армії, малюючи образ «армії переможців», але реальність показує зовсім іншу армію: не мотивовану, розкрадену, неукомплектовану ні технікою ні людьми, залякану та обдурену. Армію, яка не вміє воювати, а від безсилля вбиває та грабує. У кого залишилися крупинки совісті саботують злочинні накази і під страхом кримінальної відповідальності відмовляються воювати в Україні.
Раніше засоби інформації повідомляли про декілька випадків відмови серед представників російських силових структур їхати в Україну для участі у спецоперації. Стверджувалося, що накази командування не підкорилися, зокрема, кубанські нацгвардійці та спецпризначенці поліції з Хакасії. А днями 60 російських десантників із Пскова влаштували заколот та відмовилися брати участь у “спеціальній військовій операції” Росії в Україні.
