Путін. У сотень мільйонів людей це прізвище викликає огиду та блювотний рефлекс. Це слово вже почало представляти якийсь збірний образ архаїчних людей, режимів та охоронців “традиційних скріп”. Путін, або путініст, це і лукашенко з його вусами, поглядом на життя, впевненістю, що в диктатурі немає нічого поганого; це Ебрахім Раїсі – президент Ірану, старий, що мріє про відродження перської імперії, де жінки повинні робити все, що наказують їм чоловіки, а чоловіки – вмирати у загарбницьких війнах за свого імператора; це Башар Асад – беззмінний лідер Сирії з 2000 року, який отримав своє місце, успадкувавши його від батька, вважаючи, що найкращим методом правління є насильство та тортури; це Кім Чен Ин – “вождь” північнокорейського народу, який перетворив країну на єдину армію, готову піти вмирати за нього, якщо хтось засумнівається, що Ин не є божеством. Всі ці імена взаємозамінні. Вони є уламками древнього світу, коли смерть і божевілля вважалися буденністю.
Путін, його союзники, його оточення – всі вони є одіозною архаїчністю з минулого, які завзято намагаються нав’язати сучасному світу правління за допомогою армії. Слабкі або знищуються, або підкоряються. Після розпаду СРСР світ видихнув з полегшенням, адже, здавалося б, було ліквідовано головну причину, що могла спровокувати ядерний апокаліпсис, а росія, яка оголосила себе правоприймальницею Совєтов, стала “миролюбною країною”, яка невдовзі має зайняти своє місце у демократичному світі. Тому витрати держав на армії щорічно скорочувалися, і все більше фінансів виділялося на розвиток науки, освіти, медицини, культури. Виявилося, що розпад СРСР не гарантував згасання його осколків, що тліють, одним з яких був і залишається досі путін.
Однак ця людина не могла самостійно повернути колишній лад, відродити поняття “ворог народу”, “загнивающій Захід”, “сфери впливу”, мілітаризувати країну і піти війною на сусідні держави. Тому чекіст, який страждає на старечий маразм, оточив себе таким же тліючим “вугіллям” Радянського Союзу, щоб разом знову зруйнувати мир у хаос, змусити боятися ядерної війни, вести загарбницькі війни.
Путін програв війну. Так, битви ще продовжуються і, мабуть, продовжаться ще не один місяць. Однак для диктатора це стане останньою війною. Але не старечий маразм путіна привів до цього, а його оточення, таке ж архаїчне, як він сам. Ця людина створила суміш царської росії з політбюро СРСР – країну без віри в Бога, але з беззаперечною вірою у гроші.
Інформаційна бульбашка, у центрі якої самодержавець із ядерною кнопкою – небезпечна суміш. “Царю не повідомляють поганих звісток”, ось путін їх і не отримує. Навіть втрату Херсона йому піднесли як “героїчний маневр, який зберіг життя тисячам бійців”. Логічне питання – “невже не бачить, що відбувається насправді?”. Відповідь – ні. Доповіді диктатор отримує, за словами його наближених, у “синіх та червоних папочках”. Путіна жодного разу не бачили зі смартфоном у руках і навіть у його кабінеті на столі стоять радянські телефони урядового зв’язку без матриці для набору, а лише окремими кнопками, де кожна прив’язана до конкретного відомства.
Але путіну важлива думка народу, як би безглуздо це не звучало. Він ретельно робить соціологічні опитування, які й малюють “83% підтримки населення”. Решту роботи завершують пропагандисти. Не дарма склалася думка – “про що думає путін, про те говорять по телевізору”. Ось тільки все навпаки. Хазяїн кремля дивиться телевізор і бачить таку думку з фактами зі звітів на столі. Система обману насамперед працює, щоб обдурити одну людину.
Так, визволення Херсона пропагандисти визнали, по суті, “першою поразкою”. Однак навіть у такій ситуації соловйов та інші заявили про “героїчний маневр, який дозволив зберегти життя” великому угрупованню російських військ. Так тепер думає путін. Очевидно, його поінформованість про втрати в армії також не далека від заявлених 5-6 тис. у міноборони рф. Тобто він сам себе загнав у цю інформаційну бульбашку паралельної реальності, в якій йому комфортно, а якщо до диктатора долинають уривки правдивої інформації, він легко це списує на “підступи ворога”, спроби обдурити його.
Як стало нещодавно відомо, головну роль у підготовці путіна до війни відіграли секретар Ради безпеки рф Микола Патрушев та директор ФСБ Олександр Бортніков. Обидва – давні друзі диктатора. Починали кар’єру в пострадянській росії разом, як і службу в КДБ. Тим часом з моменту приходу до влади путіна і до 2008 року Патрушев обіймав посаду директора ФСБ. Під його кураторством здійснилося вбивство колишнього співробітника спецслужби та співавтора книги «ФСБ підриває росію» Олександра Литвиненка. Як і його начальник, будучи чекістом, Патрушев закінчений параноїк. Йому скрізь ввижаються вороги та теорії змови, на кшталт “крадіжки американцями українських дітей для продажу їхніх органів на чорному ринку”. Секретар Ради безпеки рф стверджував, що “американці вважають, що ми контролюємо [наші природні ресурси] незаконно та незаслужено, тому що, на їхню думку, ми не використовуємо їх так, як вони мають використовуватись”. Він посилався на слова колишнього держсекретаря США Мадлен Олбрайт, яка, за словами Патрушева, заявила, що “ні Сибір, ні Далекий Схід не належить росії”. Маячня цієї ситуації полягає в тому, що Олбрайт ніколи такого не говорила, а цитата належала екстрасенсу, найнятому ФСБ, який стверджував, що “читав думки” ексдержсекретаря. Патрушевим рухає такий самий реваншизм, як і всім пострадянським населенням, народженим у 50-х – 60-х роках ХХ століття. Тому в 2021 році Патрушев став архітектором нової стратегії “Національної безпеки росії”, в якій визначалися допустимість використання силових методів для запобігання агресивним діям, що “загрожують суверенітету і територіальній цілісності рф”. По суті цей документ дав можливість використати силу за межами країни-агресора, що й легітимізувало в російському законодавстві майбутнє повномасштабне вторгнення в Україну.
Однак, як показало дослідження, навіть у тому випадку, коли країною управляють люди, які мріють у майбутньому відродити минуле, вони не зможуть цього добитися окремо. Після початку пандемії у 2020 році путін переїхав на самоізоляцію до своєї резиденції на Валдаї. Перш ніж потрапити до нього на прийом (а тоді диктатор приймав лише найближче оточення, серед яких, і були Патрушев, Бортніков, Ковальчук), люди повинні відсидіти на карантині два тижні. Але найголовніше, це призвело до скорочення контактів путіна з навколишнім світом. Він довго вів бесіди зі своїм близьким другом, мільярдером Юрієм Ковальчуком. Бізнесмен любив праці націоналіста-філософа Івана Ільїна, які лягли в основу бесід між путіним і Ковальчуком, а потім – в ідеологію вторгнення 24 лютого.
До речі про Ільїна. Цей філософ народився у передреволюційній росії. Після приходу до влади більшовиків був депортований за кордон. Жив у Німеччині, підтримував Гітлера, а точніше націонал-соціалістичний та антибільшовицький рух. Став автором статті, випущеної в нацистській Німеччині, «Про російський фашизм». І тут можна відзначити один із парадоксів. Путін, який бажає відродити СРСР, публічно підтримує та цитує Ільїна, який був проти Радянської держави.
Фактично Ковальчук ділився націонал-соціалістичними ідеями з путіним у моменти їхнього усамітнення, а Патрушев і Бортніков знаходили “докази світової змови Заходу, спрямованої на руйнування росії”. Тобто путін, перебуваючи в оточенні архаїчних старців, які страждають на реваншизм, мріють відродити минуле в майбутньому, свято повірив, що НАТО готується знищити рф, створює для цього плацдарм в Україні. Пропаганда та “соціологи”, що робили звіти про “цілкову підтримку” росіян, підкріпили путінські переконання у його правоті.
Експерти як усередині росії, так і за її межами не просто так були впевнені, що путін не почне вторгнення в Україну.. І частина їхніх суджень також спиралася на архаїчність диктатора. Адже він народився в той час, коли СРСР хоч і був однією з головних сторін Холодної війни, проте тодішній уряд не хотів війни, адже рани від Другої світової були досить свіжі. Тому і покоління тих років виховувалося з гаслом “аби не було війни”. Однак внутрішній реваншизм, ізоляція з такими ж старечими безумцями зробили свою справу, і радянське гасло було спотворене на “можемо повторити”. Очевидно, рішення про вторгнення в Україну було прийнято вже наприкінці серпня 2021 року. Як це станеться і, тим більше, про які кінцеві цілі йдеться, тоді ніхто не знав, однак у близькому колі путіна розуміли, що “агресія необхідна”.
Все те ж старече, пострадянське мислення дало впевненість диктатору, що Захід слабкий. Адже після анексії Криму у 2014 році жодних суттєвих санкцій запроваджено не було. Більше того, ЄС нарощував імпорт російських вуглеводнів і самостійно створив лазівки в обмеженнях, щоб постачати росії комплектувальні для створення важкого озброєння, покладаючись на слова кремля, що “ця зброя не буде використана в Україні”. Маргінальні елементи в урядах членів Європейського Союзу, яким путін неабияк платив, лише зміцнила думку диктатора про корумпованість та слабкість Заходу.
І знову інформаційна бульбашка “врятувала” господаря кремля від реальності. Усі ці місяці, починаючи з 24 лютого і до сьогодні, економісти та аналітики рф ретельно редагували інформацію про становище в країні. Коли путін на економічному форумі у Петербурзі повідомив про те, що росія “звикла до санкцій”, а їхній пік позаду – він не брехав. Тобто він справді в це вірив, бо йому надавали таку інформацію економісти та аналітики. Крім того, показавши падіння у березні, російський рубль зміцнився. На тлі скорочення Європейським Союзом імпорту російських нафти та газу ціни на них зросли, що переконало путіністів у окупності продажу вуглеводнів, незважаючи на падіння обсягів постачання. Однак звіти для путіна були складені у березні на основі прогнозів, складених у лютому-березні 2022 року, без урахування реальної картини того, що відбувається, без подальших коригувань. Але реальність виявилася навіть фатальнішою, ніж прогнозували незалежні міжнародні експерти.
Справді, у березні країни, які раніше імпортували російські вуглеводні, гарячково почали їх скуповувати, небезпідставно прогнозуючи введення повного ембарго на торгівлю з росією. Вже у травні доходи рф від продажу нафти і газу впали до 14,9 млрд доларів на місяць, що склало менше половини очікуваного прибутку. Також і рубль не сам собою зміцнювався. Згідно з новими правилами Центробанку рф, введеними в березні, будь-яка іноземна компанія, яка веде свою діяльність у росії, мала конвертувати 80% прибутку в рублі. У свою чергу «Газпром» зобов’язав покупців платити в рублях, що, по суті, змусило їх відкривати рублеві рахунки в російських банках. А на фондовому ринку іноземним акціонерам заборонялося закривати угоди. Таким чином, ринок був заморожений. У перші два місяці після 24 лютого 1200 іноземних компаній припинили роботу в росії. Їхній щорічний прибуток та інвестиції в російській економіці оцінювалися в 600 млрд доларів. Більше того, 5 млн співробітників залишилися без роботи, ще 8 млн осіб безпосередньо чи опосередковано залежали від прибутку цих компаній.
Мабуть, найбільшим прорахунком путіна в економічному плані та відверто божевільним рішенням став підрив газопроводів «Північний потік 1-2». Все та ж чекістська переконаність кремлівських старців, що “Захід слабкий, а Європа настільки залежна від російського газу, що приповзе на колінах благати пощади”, призвела до абсолютно протилежного результату. Енергетичний удар по ЄС, що почався наприкінці травня, на початку червня 2022 року, змусив європейських лідерів активно шукати альтернативи російським енергоносіям. Тобто, коли в газі не було особливої необхідності, путін вирішив розіграти енергетичну карту. В результаті ЄС не просто знайшов вихід, але тепер фізично не може повернутися до залежності від російського газу, оскільки інфраструктури для цього не існує. Гуртові ціни на енергоносій знизилися до довоєнного рівня. Замість природного, Європа закуповує скраплений газ у неймовірній до 24 лютого кількості, будуються необхідні для цього морські термінали, а в Північному морі стоїть черга з танкерів для перевезення палива, оскільки в європейських газових сховищах більше немає місця, щоб його вивантажувати.
Ось що відбувається, коли уламки диктаторської епохи, часів, коли наддержави ділили світ на сфери впливу, довкола шукали ворогів та шпигунів, марили теоріями змови, замість того, щоб копатися на городі, отримують безмежну владу і збираються разом. Архаїчність путіна та його близького кола, у коктейлі з “важкими препаратами”, увібранням праць нацистських ідеологів, призвели до загибелі десятків тисяч людей, мільйонів позбавили будинку, майбутнього. На тлі цього, світова криза виглядає менш жахливою, проте її наслідок позначатиметься ще не один рік. Вони зуміли отримати те, чого часто хочуть люди похилого віку, але мало в кого це виходить – відтворити минуле в майбутньому. Минуле, в якому їм було зручно. Майбутнє, яке вони знають та розуміють. Без рівноправності, без дотримання міжнародного права, без демократії, але з упевненістю, що сильні правлять світом, всі бояться кремля, вертикаль влади – єдино вірна форма правління. Путін, Бортников, Патрушев та інші старі маразматики помилилися, адже минуле неможливо повернути. Війни не ведуться шапкозакиданням, пропагандою чи закиданням супротивника трупами. Більше того, у світі війни навіть не ведуться за допомогою зброї. Всі ці пострадянські діди незабаром підуть у небуття, але, на жаль, вже їхні уламки, як і раніше, будуть теплитися у росії.
