Афера на Галицькій, 7. Замість омріяних квартир – нескінченна тяганина
в прокуратурі, міліції та судах. Винні є, і їх ніби й… немає.
Як відомо, пік інвестиційно-будівельного шахрайства припав на кризовий 2008 рік, проте більшість таких справ тягнеться донині. Добудовувати розпочаті будинки ніхто не поспішає, а управи на горе-забудовників, як виявилося, немає. Серед численних жертв аферистів, бо інакше їх і не назвеш, у Тернополі стали 42 вкладники, які у 2006-2007 роках уклали угоди про пайову частку в багатоповерхівці на вул. Галицькій, 7. Багато із них відразу оплатили 100 відсотків вартості майбутнього житла, інші розрахувалися через рік. Будівництво планували завершити у 2008-ому, але… одного «чудового» дня роботи припинилися – зникли техніка, робітники, сторожі… У 2012-ому покинуті напризволяще пайовики самоорганізувалися, створили кооператив і подали на забудовника позов до суду, але, попри третій рік боротьби за свої інтереси, результатів як не було, так і нема…
Віддав забудовникові… землю і хату
Будівництво багатоквартирного будинку стартувало у 2007 році. За його спорудження взялося ТОВ «Укрбудінвест плюс», що зареєстроване у Чорткові, на вул. Подільській, 6, на ім’я Василя Гриціва, а виконавчим директором є Ігор Стефанів. Десятиповерхівку почали зводити на чотирьох сотках землі, які один із пайовиків Володимир Данилишин передав забудовникові згідно з угодою суперфіцію (право користування чужою земельною ділянкою для забудови, – авт.).
– Ігор Стефанів пообіцяв Володимирові трикімнатну квартиру в новобудові, – каже представниця кооперативу «Галицький дім», а також одна із пайовиків Олександра Темощук (на фото). – На тих чотирьох сотках була його хата, її довелося знести, а Володю переселили в одну кімнатку на вул. Петлюри, 6, де він тулиться з сім’єю із шести осіб! Ніхто ж не сподівався, що таке станеться. Думали – тимчасово перетерплять, а там заселяться до просторого помешкання…
За словами Олександри Йосипівни, згідно із п.1 укладеної угоди між пайовиками та забудовником, планове будівництво цього житлового будинку мали завершити у третьому кварталі 2008 року, а в четвертому – видати ордери на право власності. Проте ось уже сім років будівельні роботи на цьому об’єкті не ведуться. Забудовник звів лише коробку, перекриття виконав неякісно – дах протікає до першого поверху, кинувся грибок, облетіла штукатурка. До того ж незавершене будівництво залишили без нагляду, і злодії розікрали електричну проводку, балконні огорожі, механізми до ліфта… Вкладники не мали жодної інформації один про одного, оголошення, що розклеїли з проханням відгукнутися і сконтактувати, позривали. І тоді у 2011 році вони звернулися на телеканали й до газет, щоб пайовики із Галицької, 7 зібралися разом
Будівництво припинили, бо
«не стало» грошей
– Спочатку нас зібралося 12 осіб, – розповідає Олександра Йосипівна. – Ми пішли на вул. Мостову-бічну, 4, до офісу забудовника, адже Ігор Стефанів, припинивши будівництво нібито через нестачу коштів, не відповідав на наші звернення і дзвінки. Коли ж його добряче «притисли», то повідомив, що всі отримані кошти вже витрачені і ось-ось вирішується питання про дофінансування. З цією метою, мовляв, створюється українсько-індійська фірма з постачання зерна, завдяки якій зможуть відновити будівельні роботи. Я відразу зрозуміла, що тут щось нечисто. «Ви так гарно вміли переконувати, що я аж квартиру продала. Переконайте тепер, що ви добудуєте», – сказала з відчаєм у голосі. – А я направду продала двокімнатну квартиру на вул. Симоненка. Ми були знайомі із Стефанівим, і він переконав мене. «У новому будинку буде краще, більша площа, індивідуальне опалення, гарний мікрорайон…» – говорив при кожній зустрічі. Ми вдома порадилися, і я так зробила – у серпні 2007 року продала квартиру, відразу від нотаріуса віднесла всі гроші – понад 233 тис. грн. – Стефаніву і оплатила повну вартість нового помешкання. Це вже після замороження будівництва я почала вивчати всі матеріали, що стосувалися фірми-забудовника, і виявила, що за її адресою зареєстровані ще аж шість різних фірм!..
Від криміналу… звільнила суддя Делікатна
У 2012 році ошукані пайовики нарешті створили кооператив і гуртом вирішили захищати свої інтереси у суді. Перший крок зробив підприємець Роман Недошитко, який вклав у будівництво понад два мільйони гривень. Йому мав належати перший поверх громадського призначення і добудова на прибудинковій території… У січні 2012 року він написав заяву на ім’я тодішнього прокурора міста Сергія Банаха, а той передав справу у міський відділ міліції.
– Протягом липня-серпня всіх пайовиків викликали на допит до слідчого С. Осадци, – показує папери Олександра Йосипівна. – На його вимогу ми подали копії необхідних документів. Проти Стефаніва порушили кримінальне провадження за ст. 367 ККУ – службова недбалість. Нас це ще тоді насторожило, бо ми переконані, що його дії – очевидне шахрайство.
Слідство, якщо так його можна назвати, затягнулося майже на два роки, і лише 6 травня 2014 року в Тернопільському міськрайонному суді відбулося слухання справи. У результаті суддя Л.В. Делікатна звільнила Ігоря Стефаніва від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням терміну давності (від моменту виникнення злочину і до розгляду справи минуло п’ять років). Обурені пайовики звернулися за захистом своїх прав до Апеляційного суду Тернопільської області, який скасував рішення міськрайонного суду і передав справу на повторний судовий розгляд у першу інстанцію.
Аналогічну аферу розгорнули і
в Хмельницькому
Наступне засідання у міськрайонному суді призначили на 28 листопада, але суддя Ф. Берегуляк переніс його на початок грудня через те, що не зібралися всі пайовики. Коли пайовики не прийшли вдруге, 30 грудня суддя прийняв рішення відправити справу на досудове розслідування в обласну прокуратуру, а звідти її передали знову у міський відділ міліції.
– У рішенні суду від 30 грудня 2014 року зазначено, що пайовики здали забудовникові понад 12 млн. грн., – цитує Олександра Йосипівна, – у тому числі лише Роман Недошитко здав понад два мільйони гривень. Він за свої гроші 25 вересня 2012-го зробив і державний акт оцінки виконаних робіт. Згідно з тим актом, роботи виконані лише на 54%, а приміщення громадського призначення Романа – лише на 26%! Суд постановив, що з тих 12 млн. грн. майже 4 мільйони використали не за призначенням, а саме на будівництво багатоквартирного будинку в Хмельницькому, який теж недобудували – звели лише півтора поверха. Ми вже самі з’ясували, що у Хмельницькому будували дві інші фірми, зареєстровані за тією ж адресою, що й наша, але називаються по-іншому – ТОВ «Інвестжитлобуд» і ТОВ «Фінансова компанія «Укрбуд-
інвест» в особі засновника В. Гриціва.
«Не відступимося, поки злодюг-аферистів
не покарають»
Олександра Йосипівна розповідає, що 26 січня ц.р. трьох пайовиків – її, Б. Колодія і Л. Потій – викликали на допит у міський відділ міліції до слідчого Р. Базилійського. Вони дали свідчення, а справу через якийсь час передали в обласне управління міліції.
– В обласному управлінні міліції з’ясувалося, що три протоколи, складені Базилійським, зникли, – продовжує розповідь Олександра Йосипівна. – То так у нас розслідуються справи?! Де ж тоді справедливість?! Торік син Стефаніва закінчив університет і поселився у п’ятикімнатній квартирі на вул. Мостовій-бічній, а мій син із сім’єю змушений наймати помешкання. То що ж, виходить, що я продала свою квартиру, щоб Стефанів мав за що розкошувати?!
Пайовики вирішили не дати цій справі «заглохнути». Вони ходили у міліцію, фотографували матеріали справи і з’ясовували, що в них було, а що зникло, тобто робили те, що міліціянти повинні були зробити, але чомусь не зробили.
– Їм уже не було куди діватися, – каже Олександра Йосипівна, – ми почали контролювати слідство. Написали заяви на ім’я начальника обласного управління міліції О. Богомола, щоб нас визнали потерпілими, і лише тоді проти Стефаніва порушили нове кримінальне провадження за ч.5 ст. 191 ККУ – привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Провадження знову передали до міськрайонного суду, але засідання із 22 червня перенесли на 17 липня. А причина та, що й раніше, – не зібралися всі пайовики. Та нас ніколи всіх не буде, бо дехто – за кордоном, а дехто – в районах, у справах… Тож скільки часу та справа ще тягтиметься, – невідомо. Але ми не відступимось, поки злодюг-аферистів не покарають, і будемо домагатися, щоб суд допоміг нам отримати документи на будинок, інакше ми не зможемо його добудувати. Навіть меж ділянки не знаємо, не маємо будівельних дозволів і погоджень. Усе це – у «фірми», а у нас «зв’язані» руки…
