Ось і у нас маленький ювілей – 50 днів в дорозі! Рівно 50 ранків, ми прокидаємось і йдемо на зустріч новому дню! Про це повідомляють учасники проекту “Простобосо”, які перед собою поставили амбітну мету – пройти босими від Ужгорода до Харкова.
Ось що вони розповідають.
Ще жодного дня ми не спали в одному й тому самому місці, жодної ночі не було такого, щоб ми не мали даху над головою! Кожен крок наближає нас до нашої цілі і ми дуже раді, що в нас є можливість ділитись із
Вами нашими пригодами. Отож..
Ранок 8-00. Інна Аркадіївна влаштовує нам смачний сніданок, дістається і Босій. Приїжджає Микола із Радомишля, який буде сьогодні простувати із нами до древнього міста.
Дякуємо “Поліській Садибі” за гостинність та вирушаємо із Городське і рухаємось в напрямку Радомишля. Вже за 1 км нашу увагу привертає церква менонітів, яка знаходиться в цьому селі, а саме дуже круті гойдалки, які встановлені при вході. Кидаємо із Іваном все і починаємо гойдатись. До нас приходять знайомитись місцеві меноніти – два хлопчики і їх батько. Із українською в них дуже туго, тому переходимо на англійську. Одного із синів звати Нафанаїл, а ім’я тата та ще одного малого я не запам’ятав, але це теж було щось біблійне. Вони приїхали із штату Пенсільванія і вже 2 роки живуть тут і проповідують. Сім’я: тато, мама, 5 дочок і 5 синів. Діти трішки знають нашу мову, а дорослі ледь-ледь. Що таке меноніти я так і не зрозумів, але на прощання нам дали яблука із виноградом і два журнали. Мені дістався журнал із назвою “Семя истины”.
Думаю до вечора розібратись із цією істиною, а поки йдемо далі.
Говоримо із Миколою про людину, громадянина і фізичну особу. А ще про подорожі! Микола теж, ще той мандрівник. Свого часу на велосипедах “Україна” відправилися із дружиною та маленьким трьохрічним Кирилом до моря, а це більше 500 км в дорозі тільки в одну сторону. Такі от пригоди
Перед самим Радомишлем, до нас приєднується Сашко, ще один активіст міста Радомишль і тут зупиняється бус, і запрошує всіх нас на каву. Питаємо куди йти, відповідають перша хата. І дійсно таки, перша ж хата нас гостинно зустрічає. Олег із своєю дружиною, пригощають нас і розповідають про свої грузинські пригоди. Дають в дорогу цілу торбу їжі, ще й півкулька мясних кісток для Босої. І це тільки перша хата. Гостинний Радомишль.
Далі купаємось і йдемо в гості до Сергія, в якого будується баня із саману, є басейн над яким стоїть кількатонна піраміда, що робить воду кришталево чистою і правильно зарядженою! Ми із Іваном заряджаємо ноги – саме головне в нашому проекті, а я ще й купаюсь всім тілом – як то кажуть зайвий заряд не завадить!) Ну і на прощання Сергій показує нам свій головний козир – кроликів, які люблять цілуватись. Відкриває клітку, просовує туди голову і таки-да, кролики цілують Сергія, чим приносять для всіх нас і особливо для господаря небувалу насолоду.
Йдемо в парк, де о 18-00 запланована зустріч із радомишлянами. Збирається десь два десятки людей, переважно молодь, а ще Сашко привів свого пса, лабрадора Лакі, який вдвічі більший за Босу.
Дуже тепла зустріч і кльова атмосфера була цього вечора. Говорили про наші пригоди і особливо цікаво було ділитися із школярами. Дорослі теж були “в темі”! На позитиві закінчуємо зустріч, фоткаємось і йдемо спати до Миколи.
В Миколи є комп’ютер і це класна можливість для нас написати пости, про наші пригоди. Робити це на клавіатурі – величезне задоволення! Задіюємо всі пальці на повну!
І ось нарешті я маю вільну хвилину перед сном, а це значить прийшов час привідкрити для себе головну таємницю дня – все про менонітів. Привідкриваю свою торбу, а там… немає журналу “Семя истины”! Отакої, куди ж він подівся? Хто тепер мені розкаже всю правду про менонітів? В гугл принципово не зайду!
Так і закінчується 50 день подорожі #prostoboso. Цього дня, як ніколи раніше – істина була поряд!)



