Боєць 14-го окремого полку БпАК з позивним “Хан” народився у Києві та виріс у Бучі, а до Збройних Сил долучився у 2022 році. Студент-культуролог у цивільному житті, він отримав ґрунтовну підготовку і пройшов тривалий бойовий шлях, успішно опанувавши військову професію оператора БпЛА. Він поділився з нами своєю історією, розповівши про шлях до війська, бойову роботу та загальні враження від служби у 14-му окремому полку.
— Розкажи про своє життя до того, як ти долучився до Збройних Сил.
До Збройних Сил я був звичайним підлітком – був студентом Києво-Могилянської Академії, підпрацьовував у Києво-Могилянській бізнес-школі, тусив з друзями, мав дівчину. Жив своє щасливе життя – ріс, розвивався і кайфував від усього. Полюбляв займатися спортом: 11 років займався футболом, потім перемкнувся на волейбол, ним займався роки зо два. В принципі люблю всі ігри, пов’язані з м’ячами, в мене до цього прям хист – футбол, волейбол, баскетбол, і далі по списку. Окрім цього, я дуже любив читати книги з історії. Власне, саме це стало підґрунтям для недовіри і нелюбові до москалів. Моя родина – це мама, брат, батько. Мати з батьком розлучені, після початку вторгнення мама переїхала до Дубаї, брат – в Стамбулі, батько лишився в Україні. Життя трошки нас порозкидало, але я їх дуже сильно люблю.
— Що спонукало тебе піти до війська?
“Рекрутинг” від російської армії в Бучі на початку повномасштабного вторгнення. [Сміється.] Насправді, якщо б мене спитали 23 лютого, чи пішов би я до війська якщо почнеться двіж, то я скоріше за все сказав би, що не піду. Проте 24 лютого з’явилося чітке усвідомлення, що саме я маю робити, і що боротьба – це, власне, мій шлях. Тоді я собі дав обіцянку, що як би стрьомно не було, я буду робити те, що я вважаю правильним і що мені підказує почуття честі. Зранку я прокинувся під звуки літаків і вибухів – у нас в Бучі почались бойові дії, виходить, 24-го ввечері – 25-го зранку. І, власне, так і почався мій шлях. Я долучився до Збройних сил, бо вважав це правильним – вирішив, що бучанець в Бучі росіян боятись не буде. Просто хочу, щоб моя країна лишалася моєю, щоб мої друзі були живі, і щоб ми з ними могли вільно спілкуватись українською мовою.
— Ти ідентифікуєш себе як бучанина чи як киянина?
Це дуже цікаве питання. Ми переїхали в Бучу після розлучення батьків, мені було 13 років. І все своє свідоме життя я хотів вирватися до Києва, ідентифікував себе як киянина, проте весь цей час жив в Бучі. А потім, коли нам вдалося вийти з-під окупації, мати мені сказала: бачиш, ти все життя хотів втекти з Бучі, а саме Буча стала початком твого справжнього шляху. Тому зараз можу з гордістю заявити: так, я бучанець, і це мій головний плюс. [Сміється.] Це частинка мене, яка дуже сильно на все повпливала.
— Чому ти обрав саме 14 окремий полк БпАК?
Я ще наприкінці весни 2022-го року обрав для себе фах безпілотних систем, але тоді це все було у дуже зародковому стані. Згодом, після участі в бойових діях на Бахмутському напрямку, дізнався, що існує підрозділ, повністю присвячений безпілотним системам – 14 окремий полк. Мене вже тоді це зацікавило, подумав: блін, як класно, у них є цілі батальйони FPV, роти ISTAR, працюють буквально на всьому безпілотному, що існує. Буде чудово, якщо я зможу там йти саме по своїй обраній спеціальності і розвиватись у ній. Тому я тут, щоб самому ставати краще і за можливості допомагати всій цій системі ставати краще, знаходити всілякі нові рішення.
— Ти прийшов до полку по переведенню. Було складно переводитися?
Ну, тоді загалом було складно переводитись, людей з очевидних причин не дуже хотіли відпускати. Тому так, легкого було мало – але я пройшов всі ці кола пекла, всі документи пройшли, все вийшло, і ось я тут. І дуже радий цьому.
Знаю від побратимів і посестер, які мобілізувалися відносно недавно, що зараз все відбувається значно гладше і простіше. Заповнюєш анкету на сайті (http://14reg.army) полку, наші рекрутери виходять з тобою на співбесіду, разом ви визначаєтесь із найкращою для вас посадою. Далі – візит до РТЦК, військово-лікарська комісія, підписання контракту чи пряма мобілізація. І далі після навчального центру займаєшся роботою, яку сам для себе обрав. Це в нас в полку гарантується як мінімум тим, що командири підрозділів дуже зацікавлені знайти людей саме на вакантні посади, щоб робота робилася ефективно, плюс вони цілком свідомі того факту, що найефективніший боєць – той, що має мотивацію виконувати своє завдання. Тому якщо пішли на вакансію там не знаю, автомаляра – будете автомаляром чи кимось у тій же сфері. Якщо обрали бути оператором БпЛА, як я – будете літати.
— Чим саме ти займаєшся зараз у полку?
Я особисто – оператор розвідувального БпЛА. Виїжджаю із групою на завдання, веду аеророзвідку позицій ворога, виявляю цілі та наводжу на них засоби ураження: ударні дрони, ракети чи артилерію (ми часто працюємо у взаємодії з іншими складовими Сил оборони).
А загалом у нас в полку є різні групи, які працюють із різними типами безпілотників – і FPV, і розвідувальні дрони, і ударні. Є групи, що відповідають за глибинні ураження об’єктів далеко в тилу ворога або на території росії. Це дуже відповідальна та важлива задача, бо вони б’ють туди, куди не можуть дотягнутися інші види озброєння – туди, де ворог на це не очікує. Так би мовити, нищимо росіян на їхній землі, поки вони не дійшли до нашої. Найкраща новина: займатися цим можете і ви, долучившись до нашого полку і пройшовши навчання.
У проміжках між операціями відпочиваю, навчаюся. Навчання у полку системне і постійне: освоюємо нові технічні засоби, закріплюємо навички з тактичної підготовки і такмеду, тут потрібна постійна практика. Регулярно їздимо на стрільби: передусім я звісно оператор БпЛА, але на війні наш обов’язок – бути готовим до будь-чого. Підтримую хорошу фізичну форму, дуже люблю багато ходити пішки, якщо маю на це час.
Вчитися було і буває непросто, але всього можна досягти. Головне мати бажання і докладати зусиль. Та і полк наш необов’язково про “рексів”: можна піти на таку саму небойову посаду, яку ви мали на цивілці, і приносити користь одразу ж, без додаткових навчань.
— Які твої враження від служби?
Мене оточують дуже сильні люди – але це не пригнічує, а навпаки дуже надихає. Моє переведення до полку зайняло багато часу, було багато бюрократії, тож я не займався бойовою роботою. А тут у полку я по новій у все це закохався: в тренування, в фізо, в бойову роботу, в польоти. Мені все це дуже цікаво, і моє відділення, люди, які мене оточують, мене дуже надихають – я з ними і в огонь, і в воду, і в окоп, і на лівий берег, як то кажуть. Дуже комфортно почуваюся, радий, що я тут.
Я вважаю, що у нас дуже людяно ставляться до потреб одне одного. Командири завжди тебе вислухають, зокрема і командир полку – він приїжджає на позиції, питає, що вам треба, як вам можна допомогти, щоб ви краще робили свою роботу. Банально відчувається, по-перше, підтримка матеріальна, а також – що не менш важливо – підтримка моральна. І ти готовий більш якісно виконувати свою роботу.
