Прагнення статечних українців забезпечувати помешканнями своїх дітей інколи зіграє з ними злі жарти.
Скільки часу минуло, а дехто з тернополян донині не оговтався від “діянь” сумнозвісного “Будівельника”. Люди донині змушені бігати по судах, “розгрібаючи” наслідки тієї будівельної афери. І кінця цим поневірянням не видно…
Загалом же у світі немає такої надмірної опіки “чад”. Якщо у розвинених країнах є добра практика давати своїм дітям фахову освіту і готувати до дорослого життя та самостійності, то у нас батьки, дбаючи про безбідне майбутнє дітей, скуповують для них якомога більше нерухомості чи інших матеріальних благ. Батьки гарують, заробляють гроші і вкладають їх здебільшого в квадратні метри землі чи квартир. Дуже часто з цього користають шахраї. Вони задурюють голови потенційним покупцям заниженими цінами, а потім або кидають усе на півдорозі, або ж, у ліпшому випадку, зводять страхітливі споруди.
Останній приклад “виріс” нині у Тернополі. Здавалося б, після афери Щепановського мешканці міста дмухатимуть на холодне, перш ніж купити квартиру, будуть десять разів перевіряти забудовника, але тернополяни очевидно забули гіркий досвід із “Будівельником” і знову “вляпалися” — на цей раз у “Набережний квартал”.
Щоправда, горе-пайовики не особливо афішують своє фіаско. Сподіваються, напевно, що все якось владнається само по собі, але кричущі порушення будівельних норм, за висновками провідних фахівців місцевих будівельних компаній, свідчать: дива не буде, собача будка ніколи не стане палацом…
Тернополяни неначе захопилися американськими парками розваг, у яких мало не обов’язковим елементом є кімната жахів. У нашому обласному центрі тепер є цілий “будинок жахів” на вул. Будного, який лякає навіть звичайних перехожих. Адже як іще назвати споруду, де немає можливості врятуватися від пожежі, а частина кімнат потопає у “вічному мороку”?
А ще ж украдено чимало метрів квадратної площі. Як свідчать ті ж висновки фахівців, пайовики купували не тільки квартири чи, точніше, аналог кімнат у гуртожитку за ціною квартир, а й балкони та лоджії також за ціною квартир!
Перефразовуючи відомий вислів, у цьому будинку порушення їде на порушенні та ще й порушенням поганяє. І все це “присмачено” диким ревом потужностей Тернопільського хлібозаводу по сусідству й окутане кіптявою вантажних авт, на стоянці яких і звели “цегляне диво” Тернополя.
Навіть якщо частина тернополян “купилася” на примітивні обіцянки і начебто занижену ціну за квадратний метр, то тепер позбутися цього “добра” вже ніяк. Продати квартиру-гуртожиток на вул. Будного жодним чином не вдасться. Та що там продати — навіть приватизувати неможливо. Будинок зведений на чужій ділянці, не має всіх необхідних дозволів, хіба що кілька папірчиків для двох секцій від Архбудінспекції. Юридично узаконити “хатку на курячих лапках” неможливо. Той, хто наважиться на таке, приречений сісти на лаву підсудних. Хіба що перед черговими виборами кандидати потішать тернополян-пайовиків обіцянками щось вирішити.
Судитися нині — також марна справа, бо кого притягати до відповідальності? Документацію, як свідчать публікації в ЗМІ, горе-забудовники оформили так, що в ній сам чорт ногу зламає. А з українськими судами від покарання відкупитися нескладно.
Нині народні депутати України від Тернопільщини звернулися до Служби безпеки України та поліції, аби ті якось відреагували на скандальну забудову. Але що робити людям, котрі потрапили в халепу? В кого шукати порятунку? Що пояснювати своїм “чадам”, для яких шукали добротну квартиру, а купили дешевий “курничок”? І як жити в будинку без комунікацій?
Роман ПОПЕРЕЧНИЙ
