Зі святом Введення (4 грудня) пов’язано чимало обрядодій, які близькі до різдвяних та новорічних.
Очевидно, в давнину вони стосувалися саме цієї пори, адже до недавнього часу культивувався так званий «День полазника». В кожній оселі з нетерпінням і острахом вичікували, хто першим на Введення відвідає оселю (подібне маємо і на Різдво й Василя), той і буде «першим полазником» на новий господарський рік.
Якщо заходив до хати веселий парубок або статечний чоловік та ще й з грішми, то це віщувало благополуччя – в сім’ї будуть усі здоровими протягом року і вестимуться гроші. Гірше, коли в оселі з’являлася стара, немічна й бідна людина, а особливо літня жінка – «то вже добра не жди». Недоброю ознакою було приходити за позичкою. Тому господині намагалися не впустити до хати «небажаного гостя» – перед ним замикали двері. Зрештою, люди й самі остерігалися у цей день відвідувати сусідів.
Читайте також: Це пиво потрапило в список культурної спадщини ЮНЕСКО
Нерідко роль «полазника», як це підтверджує Іван Франко в «Народному календарі», виконував господар. Вставши рано вранці, ґазда виходив на подвір’я, обміряв його широкими кроками вздовж та впоперек – до стайні, оберів, хліва та пасіки, а потім заходив до хати й виголошував побажання:
– Дай, Боже, добрий день, робись худібонька здорова була і я з тобою, моєю жоною, і діточками!
Якщо ж приходив сусід, то також казав подібну приповідку й закінчував її словами: «…і я з вами, з своєю і вашою родиною – багаті й щасливі були!». Крім господаря роль «полазника» міг виконати хтось інший, але тільки чоловічої статі.
За народною уявою, «полазник» обов’язково приносив щастя й багатство на увесь рік, здоров’я, щедрість ниви, щасливий шлюб або вдалі пологи, багатий приплід у господарстві чи навпаки. Тому до перших відвідувачів і ставилися з побожністю.
Підготовлено за матеріалами досліджень В.Скуратівського.
