Чотири роки великої війни перетворили колишнього очільника Тернопільщини Степана Барну з солдата-добровольця на командира роти ударних безпілотників славетної 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Для нього це не просто служба, а особиста місія, загартована болем втрати рідного брата та усвідомленням історичної відповідальності перед наступними поколіннями. Про це та більше на Суспільному.
Родинна пам’ять та різні шляхи до спільної мети
Кожен візит Степана на рідну Тернопільщину починається не з офіційних зустрічей, а з поїздки у Білобожницю — до могили брата, Олега Барни. Народний депутат VIII скликання та воїн, Олег загинув навесні 2023 року під час бойового виходу на Донеччині.
«Ми були дуже різними, часто — повними протилежностями. Олег завжди був борцем, він вірив, що свободу треба вигризати силою. Я ж колись намагався шукати компроміси через виховання. Сьогодні я розумію: брат мав рацію. За Україну треба битися, і ми продовжуємо його справу», — ділиться Степан Барна.
Дружина Олега, Ольга Барна, згадує, що попри різницю у віці та статусах, родина завжди трималася разом. Сьогодні Степан став опорою для племінників, які бачать у ньому не просто «стрийка», а справжнього бойового побратима свого батька.
Бойовий шлях: від шевронів до спогадів
Шлях підрозділу Степана Барни проліг через найгарячіші точки: від оборони Київщини та Житомирщини на початку вторгнення до виснажливих боїв на Луганському та Донецькому напрямках.
В автомобілі командира — особлива колекція шевронів. Це не просто сувеніри, а застигла пам’ять про тих, хто вже ніколи не повернеться з позицій.
Гріша Гандзюк: механік, який загинув лише через місяць після Олега Барни.
Тарас Стельмах (позивний «Боні»): безстрашний водій зі Львівщини, який під обстрілами вивозив побратимів.
Ці символи нагадують про ціну кожного відвойованого метра землі, яку Степан відчуває на дотик щодня.
Спадкоємність поколінь: історичний факультет як тил
Освіта історика допомагає Степану бачити сучасні події у розрізі століть. Зараз на тому ж історичному факультеті Тернопільського педуніверситету, де колись навчалися брати Барни, здобуває освіту його донька Софія.
Дівчина зізнається: стосунки з батьком завжди були особливими. Він виховував її сильною, але водночас вони зберігають надзвичайно теплий зв’язок. Поки тато на фронті, Софія разом з іншими студентами плете маскувальні сітки, продовжуючи боротьбу в тилу.
Головний урок війни: єдність понад усе
Під час коротких відряджень Степан Барна обов’язково зустрічається зі студентською молоддю. Його головний меседж — війна розпочалася не у 2022-му і навіть не у 2014-му. Це трьохсотлітнє протистояння, яке випало завершити саме нашому поколінню.
«Сьогодні наш обов’язок — зробити все, щоб суспільство стало монолітом. Тільки в єдності довкола наших цінностей та досвіду ми зможемо поставити крапку в цій багатовіковій війні», — резюмує військовослужбовець.
Ми писали також: Степана Барну у Польщі обрали старостою фестивалю лемківської культури.
Степана Барну у Польщі обрали старостою фестивалю лемківської культури
