«Мій чоловік боровся за Україну, тепер я борюся за те, аби його ім’я не забули», — ці слова Дар’ї Бондар, інспектора поліції Тернопільщини, стали девізом її нового життя. Життя, яке розділилося на «до» та «після» 19 грудня 2023 року. Саме тоді її чоловік Роман, боєць штурмової бригади «Лють», востаннє виходив на зв’язок із Донеччини. Відтоді Дарина живе у стані, який знайомий тисячам українських родин — між відчаєм та незгасною надією на диво. Про це у матеріалі TeNews.
Історія їхнього кохання розпочалася ще у студентські роки в 2017-му. Роман, який працював на залізниці, після початку повномасштабного вторгнення не зміг залишатися осторонь. Його рішення стати частиною «Лють» було виваженим і мужнім. Вони встигли розписатися буквально за кілька днів до його від’їзду на фронт, виборовши у війни короткі чотири дні щастя.
Від особистого пошуку до системної допомоги
Отримавши статус «зниклий безвісти за особливих обставин» щодо свого чоловіка, Дар’я не зламалася. Вона обрала шлях боротьби не лише за свого Романа, а й за кожного побратима-«лютівця», доля якого залишається невідомою. Її активність помітили у ветеранському просторі «Незламні духом», де вона почала працювати з сім’ями, що опинилися у такій же пастці невідомості.
Сьогодні Дар’я Бондар обіймає посаду інспектора відділу організації соціальної роботи в поліції Тернопільщини. Її щоденна праця — це не просто папери чи консультації. Це супровід родин у складних бюрократичних лабіринтах, допомога в оформленні документів та присутність на важких зустрічах із представниками спецслужб. Дарина стала тим голосом, який допомагає іншим не опускати руки тоді, коли тиша стає стіною.
Адвокація та об’єднання: голос тих, хто чекає
Одним із головних досягнень Дар’ї стало створення спільноти родин зниклих бійців бригади «Лють». Вона активно веде соціальні мережі, де об’єднує матерів та дружин, надаючи їм алгоритми пошуку та психологічну підтримку. Для багатьох жінок Тернопільщини Дарина стала провідником у часи, коли найстрашнішим ворогом стає невідомість.
Як зазначає сама поліцейська, статус «безвісти зниклий» — це окремий вид болю, про який не завжди говорять вголос. Проте вона переконана: родини мають право на правду та гідне ставлення з боку держави. Цей обов’язок не має строку давності. Пошук триває щодня, і поки немає остаточної відповіді — боротьба за кожного захисника залишається пріоритетом.
Незламність як приклад для громади
Тендітна жінка в однострої стала символом стійкості для всього Тернополя. Її досвід доводить: особистий біль можна переплавити у шлях захисту прав інших. Дар’я не просто виконує обов’язки інспектора, вона є живою пам’яттю про подвиг поліцейських, які першими стали на захист країни у складі штурмових бригад.
Сьогодні вона продовжує шукати свого Романа і разом із сотнями інших жінок чекає на головну новину. Її приклад надихає громаду не забувати про тих, хто перебуває у полоні чи зник безвісти. Адже пам’ять та підтримка — це найменше, що ми можемо дати сім’ям, чиї близькі віддали найдорожче за нашу свободу.
Читайте також: На Тернопільщині у полі знайшли тіло зниклої безвісти жінки.
